Рішення № 72523544, 20.02.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 лютого 2018 року Справа № 913/964/17

Провадження №26/913/964/17

Суддя господарського суду Луганської області Масловський С.В., розглянувши матеріали позовної заяви б/н від 12.12.2017

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транслізинг" (місцезнаходження:03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корпус 2)

до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", (місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 20А)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_1 акціонерне товариство "Алчевський коксохімічний завод" (місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 20А)

про стягнення 391341,42 грн

Секретар судового засідання: Рвачов О.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю №2/2018-Ю від 05.01.2018;

від відповідача: представник не прибув;

від третьої особи: представник не прибув.

В судовому засіданні 20.02.2018 судом у відповідності до статті 233 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.12.2017 товариство з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транслізинг" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" про стягнення за договором оренди залізничного рухомого складу №2/2015-АМ-892-2015-ард від 16.09.2015 заборгованості в сумі 391341,42 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконання відповідачем в лютому 2017 року договору оренди залізничного рухомого складу №2/2015-АМ-892-2015-ард від 16.09.2015, а саме: відповідачем не проведено розрахунок за користування вагонами позивача на суму 306855,38 грн. У зв’язку з тим, що відповідач не здійснено оплату у строк визначений договором позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача, за розрахунком позивача, 3 % річних в сумі 6223,68 грн, інфляційних втрат – 24967,83 грн та пені - 53294,53 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.12.2017 розгляд справи призначено на 16.01.2018, ухвалою від 16.01.2018 підготовче провадження відкладено на 24.01.2018, ухвалою від 24.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2018.

16.01.2018 відповідач через канцелярію Господарського суду Луганської області подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову в частині стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та втрат від інфляції за актами №13-КВ від 30.04.2017 та №140КВ від 31.05.2017 в повному обсязі з огляду на отримання сертифікату ТПП України №7830 від 28.09.2017, а в частині стягнення заборгованості, пені, 3% річних та втрат від інфляції за актами №10-КВ від 28.02.2017, №11-КВ від 31.03.2017, №12-КВ від 30.04.2017 відносно вагонів №52530193, 52542834, 52542685, 52416864.

24.01.2018 представник позивача в судовому засіданні подав відповідь на відзив відповідача в якій зазначає, що: уклавши договір кожна зі сторін договору взяла на себе певні обов’язки які відображені в умовах договору. Зокрема, п.3.2.16. договору передбачено, що у випадку слідування PC по/через територію проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей вздовж лінії зіткнення в межах Донецької та Луганської областей, орендар беззаперечно погоджується з тим, що: несе відповідальність за збереження PC в повному обсязі; не має права посилатися на форс-мажорні обставини, які виникають або пов’язані зі знаходженням PC на вказаній в даному пункті територіє, не має права вимагати зменшення, відтермінування або звільнення від орендної плати, якщо, через будь-які обставини, змінилися умови господарської діяльності орендаря, суттєво погіршився стан орендованого PC або виникли перешкоди для використання PC (суттєво зменшилась можливість користування PC). Крім того відповідачем помилково вказується, що п.3.2.16. застосовується у випадку виникнення форс-мажорних обставин виключно на території проведення антитерористичної операції. У п. 3.2.16. договору чітко зазначено, що відповідач позбавлений права посилатися як на форс-мажорні обставини, так і вимагати “...зменшення, відтермінування або звільнення від орендної плати, якщо, через будь-які обставини змінилися умови господарської діяльності орендаря, суттєво погіршився стан орендованого PC або виникли перешкоди для використання PC, “... у випадку слідування PC по/через територію (район) проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей, вздовж лінії зіткнення в межах Донецької та Луганської областей ...”, тобто у випадку використання орендованого майна на території Донецької та Луганської областей. Зазначений пункт Договору не містить поділу на контрольовані або неконтрольовані українською владою території та покладає ризик неможливості використання майна через будь-які обставини на орендаря, з чим орендар беззаперечно погодився, уклавши договір. Крім того, відповідачем порушено вимогу щодо порядку надання сертифікату Торгово-промислової палати України, оскільки п. 7.2. Договору визначено, що сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок і закінчення з наступним наданням, не пізніше 5 днів з моменту виникнення вказаних подій, довідки Торгово-промислової палати України, підтверджуючої наявність та тривалість форс-мажорних обставин. Порушення вказаних умов позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини. Також відповідно до п.7.1. договору, сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання по договору, якщо воно є наслідком дії обставин непереборної сили. Однак, сторона не звільняється від виконання такого зобов’язання. Відповідач був обізнаний щодо можливих наслідків у випадку використання вагонів на території Донецької та Луганської областей та, укладаючи договір, беззаперечно погодився на усі можливі негативні наслідки, пов’язані з можливим простоєм вагонів на вказаних територіях, що зокрема відображено у п.2.8., п.3.2.16. Договору. Також у позивача викликає сумнів інформація подана відповідачем та вказана в сертифікаті ТППУ №783 від 28.09.2017 щодо початку періоду обмеження залізничного руху з 12.02.2017 по станції Комунарськ, оскільки Господарським судом міста Києва у справі №913/18724/17 було встановлено, що по станції Комунарськ було оформлено залізничні накладні від 15.02.2017 по маршруту зі станції Комунарськ в Угорщину.

20.02.2018 відповідач через канцелярію Господарського суду Луганської області подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що твердження позивача, “що пункт 3.2.16 договору не містить поділу на контрольовані або не контрольовані українською владою території” не відповідає дійсності, оскільки ним передбачено, що його дія розповсюджується виключно на випадки слідування РС по території проведення антитерористичної операції, а не по всій території Луганської та Донецької області; вважає безспірним фактом звільнення від відповідальності сертифікат ТПП.

Відповідач в судові засідання 20.02.2017 не прибув, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

В судове засідання 20.02.2018 прибув представник позивача.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суду Луганської області,-

В С Т А Н О В И В:

16.09.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю “Спецвагон Транслізинг”, як орендодавцем, та публічним акціонерним товариством "Алчевський металургійний комбінат", як орендарем, був укладений договір оренди залізничного рухомого складу №2/2015-АМК-892-2015-ард відповідно до якого орендодавець зобов’язаний передати, а орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад (РС) орендодавця, технічно придатний для перевезення темних нафтопроводів, смоли кам’яновугільної (п.1.1.).

Умовами договору сторони погодили, що передача рухомого складу в оренду відбувається на залізничних станціях України, узгоджених сторонами даного договору та оформлюються актом приймання – передачі (2.1); орендар забезпечує виконання встановлених правил переміщення вантажів через лінію зіткнення (в/через райони проведення антитерористичної операції) в кордонах Донецької та Луганської областей (п.3.2.15); у випадку прямування РС по / через територію проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, впродовж лінії зіткнення в кордонах Донецької та Луганської областей, орендар беззастережно погоджується з тим, що: несе відповідальність за збереження РС в повному обсязі; не має права посилатися на форс - мажорні обставини, які виникають або зв’язані з надходженням РС на вказаній в даному пункті території; не має права вимагати зменшення, відстрочки або звільнення від сплати орендних платежів, якщо через які – небудь обставини, змінились умови господарської діяльності орендаря, суттєво погіршився стан орендованого РС або виникли перешкоди для використання РС (п.3.2.16); у випадку неможливості використання РС в цілях оренди, орендар має право достроково припинити договір оренди з поверненням орендованого РС, повідомив орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до дати повернення РС з оренди на станціях фактичної дислокації (п.3.2.17); орендна плата нараховується за кожну добу оренди РС з дати підписання сторонами акту приймання – передачі РС в оренду і до дати підписання сторонами акту приймання – передачі РС з оренди. Сума договору в цілому складається з орендної плати за всі одиниці РС, які були передані в оренду у відповідності до п.1.1. даного договору. Розмір орендної плати складає 210, 00 грн за одиницю РС на добу (п.4.2.); орендна плата сплачується орендатором в наступному порядку: за перший місяць оренди 100% передоплати до фактичної відправки вагонів на станцію приймання – передач узгоджену сторонами на підставі рахунка орендодавця; наступні орендні платежі за кожні 10 календарних днів оренди впродовж 5-ти банківських днів з дати отримання орендатором рахунку орендодавця (п.4.3); у випадку порушення орендарем строків перерахування орендної плати, згідно п.4.3. орендар зобов’язан сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми простроченої орендної плати (п.5.2); сторони дійшли згоди, що бойові дії та антитерористична операція, які відбуваються на території України на момент укладення даного договору, а також аварії, катастроф техногенного характеру, суспільні явища (війна, збройні конфлікти, інтервенція, блокада), дії або нормативні вимоги або обмеження органів державної влади України, які виникли на території проведення антитерористичної операції на вказаній території не буде підпадати під визначення форс – мажорних обставин в рамках даного договору (п.7.1); сторонам, яка посилається на форс – мажорні обставини, повинна невідкладно в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх початок та закінчення з послідуючим наданням не пізніше п’яти днів з моменту настання вказаних обставин, сертифіката ТПП України, підтверджуючих наявність форс мажорних обставин та їх тривалість. Порушення вказаних умов позбавляє сторону права посилатися на форс – мажорні обставини (п.7.2.).

Додатковою угодою №1 від 05.10.2015 сторони внесли зміни до п.3.2.17 та виклали його в наступній редакції: “у випадку неможливості використання РС в цілях оренди, орендар має право достроково припинити договір оренди з поверненням орендованого РС, повідомив орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до дати повернення РС з оренди”.

Додатковою угодою №2 від 05.11.2015 сторони внесли зміни до п. 8.1. та виклали його в наступній редакції: “даний договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків до повного їх погашення”.

Додатковою угодою №3 від 22.01.2016 сторони внесли зміни до реквізитів орендаря.

Додатковою угодою №4 від 01.03.2016 сторони внесли зміни до реквізитів орендаря.

Додатковою угодою №5 від 22.03.2016 сторони внесли зміни до орендної плати та виклали п. 4.2. в наступній редакції: “ 210,00 грн за одну вагон – цистерну на добу; 300,00 грн за один критий вагон на добу”.

Додатковою угодою №6 від 21.11.2016 сторони внесли зміни до орендної плати та виклали п. 4.2. в наступній редакції: “ 210,00 грн за одну вагон – цистерну на добу; 330,00 грн за один критий вагон на добу”.

Додатковою угодою №7 від 14.12.2016 сторони внесли зміни до п. 8.1. та виклали його в наступній редакції: “даний договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31.12.2017, а в частині взаєморозрахунків до повного їх погашення”.

На виконання умов договору позивач в період з 16 серпня 2016 року по 01 березня 2017 року передав в оренду вагони, що підтверджується актами прийому-передачі вагонів, а саме: №3 від 16.08.2016, №4 від 22.08.2016, № 5 від 26.08.2016, №8 від 26.01.2017, №9 від 06.02.2017, №10 від 12.02.2017, №11 від 19.02.2017, №12 від 01.03.2017, підписаними сторонами, без будь-яких претензій, зауважень та скріплені печатками сторін.

Актами прийому-передачі вагонів №13 від 23.04.2017 та №14 від 16.04.2017 відповідач передав позивачу вагони з оренди.

Відповідно до актів виконаних робіт, а саме: №16-ЦС від 31.01.2017 на суму 343140,00 грн, №9-КВ від 31.01.2017 на суму 63360,00 грн, №17-ЦС від 28.02.2017 на суму 316050,00 грн, №10-КВ віл 28.02.2017 на суму 81180,00 грн, №11-КВ від 31.03.2017 на суму 112530,00 грн, №12-КВ від 30.04.2017 на суму 43890,00 грн, №13-КВ від 30.04.2017 на суму 39600,00 грн, №14-КВ від 31.05.2017 на суму 40920,00 грн, підписаних сторонами та скріплених печатками сторін, загальна вартість орендної плати складає 1040670,00 грн.

Акти виконаних робіт №13-КВ від 30.04.2017 на суму 39600,00 грн, №14-КВ від 31.05.2017 на суму 40920,00 грн підписані представником відповідача та засвідчені печаткою, однак з застереженням про те, що оплаті вони не підлягають у зв’язку з блокадою залізничних станцій.

Позивачем на виконання п. 4.3. договору надано рахунку на оплату, а саме: №162 від 31.01.2017 на суму 343140,00 грн, №180 від 31.01.2017 на суму 63360,00 грн, №297 від 23.02.2017 на суму 358050,00 грн, №326 від 28.02.2017 на суму 316050,00 грн, №330 від 28.02.2017 на суму 13530,00 грн, №619 від 30.04.2017 на суму 83490,00 грн, №784 від 31.05.2017 на суму 40920,00 грн.

Претензією №2879 від 10.07.2017 позивач повідомив відповідача про утворену заборгованість в розмірі 306570,00 грн.

Відповідач відповіддю №514 від 08.09.2017 підтвердив заборгованість в розмірі 226350,00 грн, однак від вимоги про сплату 80520,00 грн за актами №13-КВ від 30.04.2017 та №14-КВ від 31.05.2017 відмовляється з огляду на наказ президента №62/2017 від 15.03.2017.

Згідно двостороннього підписаного акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2017 по 10.07.2017 сальдо на користь позивача за даними позивача складає 306870,00 грн, а за даними відповідача - 226350,00 грн.

Відповідно до сертифікату ТПП №7830 від 28.09.2017 засвідчено неможливість виконання зобов’язань відповідача за договором №2/2015-АМК-892-2015-ард від 16.09.2015.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції.

З 15.10.2014 набрав чинності Закон України від 02.09.2014 №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII), яким визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що проводять діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у цій зоні або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1669-VII, період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014 було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. Але, розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014 було зупинено розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014, відповідно до якого м. Алчевськ входить до переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Зазначеним Законом №1669-VII від 02.09.2014 внесено зміни до ряду Законів, і зокрема, до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" абзац третій частини третьої статті 14 викладено в такій редакції:

"засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб";

та доповнено статтею 141 такого змісту:

"Стаття 141. Видача сертифікатів щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)

1. Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

2. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо".

Зазанчені зміни внесені до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" набули чинності з 15.10.2014.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

У частині другій статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене судом встановлено, що відповідач, як орендар на підставі п.1.1 договору прийняв у позивача, як орендодавця, у строкове платне користування залізничний рухомий склад, що підтверджується актами прийому – передачі вагонів, підписаних представниками позивача і відповідача без будь – яких претензій, зауважень, засвідчені печатками сторін, копії яких наявні в матеріалах справи на загальну суму 1040670,00 грн. Відповідач свої зобов’язання щодо оплати оренди, згідно п.4.3. договору виконав не повністю, а здійснив лише часткову оплату орендних платежів на суму 733814,62 грн. Станом на момент розгляду справи доказів протилежного суду надано не було.

Щодо твердження відповідача про звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язання за актами виконаних робіт №13-КВ від 30.04.2017 та №14 -КВ від 31.05.2017 у зв’язку з отриманням сертифікату ТПП №7830 від 28.09.2017 та Указом Президента №62/2017 від 15.03.2017, яким введено і дію рішення ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 “Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України”, яким припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного сполучення, суд зазначає наступне.

Пунктом 3.2.16 договору сторони погодили, що у випадку прямування РС по / через територію проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, впродовж лінії зіткнення в кордонах Донецької та Луганської областей, орендар беззастережно погоджується з тим, що: несе відповідальність за збереження РС в повному обсязі; не має права посилатися на форс - мажорні обставини, які виникають або зв’язані з надходженням РС на вказаній в даному пункті території; не має права вимагати зменшення, відстрочки або звільнення від сплати орендних платежів, якщо через які – небудь обставини, змінились умови господарської діяльності орендаря, суттєво погіршився стан орендованого РС або виникли перешкоди для використання РС.

Пунктом 7.1. договору сторони дійшли згоди, що бойові дії та антитерористична операція, які відбуваються на території України на момент укладення даного договору, а також аварії, катастроф техногенного характеру, суспільні явища (війна, збройні конфлікти, інтервенція, блокада), дії або нормативні вимоги або обмеження органів державної влади України, які виникли на території (в районі) проведення антитерористичної операції на вказаній території не буде підпадати під визначення форс – мажорних обставин в рамках даного договору.

Таким чином, оскільки рішення ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 “Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України” стосується лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, а відповідно до п. 3.2.16 сторони погодили, що у випадку прямування РС впродовж лінії зіткнення в кордонах Донецької та Луганської областей, орендар беззастережно погоджується з тим, що орендар не має права посилатися на форс - мажорні обставини, які виникають або зв’язані з надходженням РС на вказаній в даному пункті території твердження відповідача про звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язання за актами виконаних робіт №13-КВ від 30.04.2017 та №14 -КВ від 31.05.2017 судом не приймаються.

Враховуючи вищевикладене, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті №7830 від 28.09.2017 обставини не є підставою для звільнення відповідача, як від виконання основного зобов'язання щодо оплати оренди, так і від відповідальності за його невиконання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення основної заборгованості є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягають задоволенню повністю в сумі 306855,38 грн.

Крім того, у відповідності до п.5.2 договору позивач просить стягнути з відповідача за період прострочення пеню у розмірі 53294,53 грн, а також на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 6223,68 грн, та інфляційні витрати в 24967,83 грн.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов’язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов’язки, в тому числі встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України.

За положеннями частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм закону, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що позивачем не вірно визначено початковий період нарахування (п.4.3. впродовж 5-ти банківських днів з дати отримання орендатором рахунку орендодавця) та не враховано, що відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За розрахунком суду зробленого за допомогою програми “Законодавство”, в межах періоду заявленого позивачем та з урахуванням святкових та вихідний днів 2017 року розмір 3% річних складає: за актом №10-КВ за період з 08.03.2017 по 12.12.2017 - 1609,01 грн, за актом №11-КВ за період з 08.04.2017 по 12.12.2017 - 2303,01 грн, за актом №12-КВ за період з 12.05.2017 по 12.12.2017 – 775,59 грн, за актом №13-КВ за період з 12.05.2017 по 12.12.2017 – 399,78 грн та за актом №14-КВ за період з 09.06.2017 по 12.12.2017 -628,93 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, але такою, що підлягає задоволенню частково в розмірі 6016,32 грн.

Судом було перевірено розрахунок інфляційних витрат та встановлено, що позивачем не вірно визначено початковий період нарахування.

Суд зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За розрахунком суду зробленого за допомогою програми “Законодавство”, в межах періоду заявленого позивачем та з урахуванням того що інфляційні втрати нараховуються з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж розмір інфляційних втрат складає: за актом №10-КВ за період з квітня 2017 по грудень 2017 складають 6537,43 грн, за актом №11-КВ за період з травня 2017 по грудень 2017 - 9424,52 грн, за актом №12-КВ за період з червня 2017 по грудень 2017 – 3065,42 грн, за актом №13-КВ за період з червня 2017 по грудень 2017 – 2765,79 грн та за актом №14-КВ за період з липень 2017 по грудень 2017 -2168,57 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, але такою, що підлягає задоволенню частково в розмірі 23961,73 грн.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 53294,53 грн. суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Частиною 5 ст.254 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд зазначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Судом було перевірено розрахунок пені, наданий позивачем та встановлено, що позивачем не вірно визначено початковий період нарахування (п.4.3. впродовж 5-ти банківських днів з дати отримання орендатором рахунку орендодавця), не враховано, що відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день та, що відповідно до ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За розрахунком суду зробленого за допомогою програми “Законодавство”, з урахуванням святкових та вихідний днів 2017 року розмір пені складає: за актом №10-КВ за період з 08.03.2017 по 08.09.2017 - 9152,21 грн, за актом №11-КВ за період з 08.04.2017 по 08.10.2017 - 14366,84 грн, за актом №12-КВ за період з 12.05.2017 по 12.11.2017 – 5619,12 грн, за актом №13-КВ за період з 12.05.2017 по 12.11.2017 – 5069,88 грн та за актом №14-КВ за період з 09.06.2017 по 09.12.2017 -5255,70 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, але такою, що підлягає задоволенню частково в розмірі 39463,75 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належним та допустимими доказами, але такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: основна заборгованість в сумі 306855,38 грн, інфляційні втрати в сумі 23961,73 грн, 3% річних в сумі 6016,32 грн та пеня в сумі 39463,75 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 5644 грн 46 коп.

Враховуючи вище викладене та керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", (код ЄДРПОУ 05441447, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 20А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транслізинг" (код ЄДРПОУ 36147637, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корпус 2) основну заборгованість в сумі 306855 (триста шість тисяч вісімсот п’ятдесят п’ять) грн 38 коп, пеню в сумі 39463 (тридцять дев'ять тисяч чотириста шістдесят три ) грн. 75 коп, 3% річних в сумі 6016 (шість тисяч шістнадцять ) грн 32 коп, інфляційні витрати в сумі 23961 (двадцять три тисячі дев’ятсот шістдесят одну ) грн. 73 коп. та судовий збір в сумі 5644 (п’ять тисяч шістсот сорок чотири) грн 46 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 02.03.2018

Суддя С.В. Масловський