Постанова № 72523286, 01.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/333/16-ц Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.Провадження № 22-ц/780/1165/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 54 01.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: судді - доповідача Верланова С.М., суддів Голуб С.А., Савченка С.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Чисте місто» Роменської міської ради» про стягнення індексації заробітної плати, компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до комунального підприємства «Чисте місто» Роменської міської ради (далі – КП «Чисте місто» Роменської міської ради) про стягнення індексації заробітної плати, невиплачених аліментів, компенсації затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом № 62 від 12 серпня 2014 року він був прийнятий на роботу в КП «Чисте місто» Роменської міської ради на посаду юриста та наказом № 23 від 30 квітня 2015 року звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штату). 30 квітня 2015 року при отриманні трудової книжки з ним не був проведений розрахунок через відсутність у підприємства коштів, заборгованість зі сплати заробітної плати складала 26 315 грн. 60 коп., в тому числі заборгованість зі сплачуваних ним аліментах у розмірі 9 565 грн. 26 коп., вихідної допомоги у розмірі 12 816 грн. та заробітної плати у розмірі 3 934 грн. 34 коп. Зазначав, що 29 травня 2015 року КП «Чисте місто» Роменської міської ради перерахувало на його картковий рахунок 2 000 грн., на картковий рахунок його колишньої дружини 2 000 грн. аліментів, а в червні 2015 року він отримав вихідну допомогу та залишок заробітної плати у розмірі 14 750 грн. 34 коп. Вважав, що підприємство мало також нарахувати та виплатити йому при звільненні індексацію його заробітної плати за період з листопада 2014 року по квітень 2015 року у розмірі 735 грн. 67 коп. та в зв’язку з невиплатою даних коштів сплатити йому компенсацію за затримку розрахунку у розмірі його середнього заробітку, виходячи з його середньоденного розміру 190 грн. 71 коп., і моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

З урахуванням збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість зі сплати аліментів в сумі 7 565 грн. 26 коп., які не були сплачені при остаточному розрахунку із ним, заборгованість зі сплати заробітної плати, а саме, індексації заробітної плати в сумі 735 грн. 67 коп., компенсацію за затримку розрахунку в розмірі його середнього заробітку по день прийняття рішення судом в сумі 46 342 грн. 53 коп. та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2016 року рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково: стягнуто з КП «Чисте місто» Роменської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 6 102 грн. 72 коп. та моральну шкоду у розмірі 300 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 18 січня 2018 року рішення апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2016 року скасовано в частині вимог про стягнення індексації заробітної плати, компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні та в цій частині справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме, визнання представниками відповідача факту не проведення індексації заробітної плати працівникам підприємства, у взаємозв’язку з положеннями ч.1 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», які мають значення для правильного вирішення справи (а.с.165-168).

Таким чином, при новому розгляді справи апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення індексації заробітної плати та компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення першої інстанції, зокрема, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення індексації заробітної плати та компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі (індексації заробітної плати) у розмірі 735 грн. 67 коп., компенсацію за затримку розрахунку у розмірі його середнього заробітку по день прийняття рішення судом у розмірі 46 342 грн. 53 коп., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги в частині вирішення позовних вимог про стягнення індексації заробітної плати, компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні з урахуванням вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, які відповідно д ч.1 ст.417 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення індексації заробітної плати та компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодних доказів порушення відповідачем строків виплати йому заробітної плати та, як наслідок, необхідності нарахування позивачу у зв’язку з цим індексації заробітної плати, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по даних виплатах в сумі 735 грн. 67 коп. Оскільки судом не встановлено наявність заборгованості відповідача зі сплати належних позивачу до виплати при звільненні сум, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення компенсації за невиплату належних позивачу сум при звільненні.

Однак з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 12 серпня 2014 року по 30 квітня 2015 року ОСОБА_2 працював в КП «Чисте місто» Роменської міської ради на посаді юриста та наказом № 23 від 30 квітня 2015 року звільнений з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штату).

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що індексація заробітної плати ОСОБА_2 у 2014-2015 роках не проводилась у зв’язку із відсутністю коштів у КП «Чисте місто» Роменської міської ради та наявності боргів із виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, як за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно -правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг.

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Положеннями ст.34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі, з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 Закону України «Про оплату праці», входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

У ч.2 та ч.3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п.п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП України).

Як зазначалося вище та не заперечується відповідачем, індексація заробітної плати працівників КП «Чисте місто» Роменської міської ради, у тому числі ОСОБА_2, у 2014-2015 роках не проводилась у зв’язку із відсутністю коштів та наявності боргів із виплати заробітної плати.

Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року (далі – Порядок) визначаються правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Такі правила поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання.

Пунктом 1-1 Порядку визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Статтею 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» врегульовано виключно джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення.

Указаною нормою права визначено питання щодо того, за які кошти суб’єкти, на яких законом покладено обов’язок з проведення індексації грошових доходів населення за наявності підстав для її проведення, мають здійснювати відповідну індексацію.

Підстави для проведення індексації передбачені статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Частина 1 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачає, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що узгоджується з відповідними положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не пов’язують можливість здійснення індексації заробітної плати із наявністю чи відсутністю коштів у суб’єкта, на якого покладено обов’язок зі здійснення індексації грошових доходів населення, за наявності підстав для індексації, передбачених частиною першою статті 4 цього Закону.

По справ встановлено, що розмір невиплаченої позивачу відповідачем індексації заробітної плати у період з листопада 2014 року по квітень 2015 року становить 735 грн. 67 коп.

У сторін відсутній спір щодо цієї суми.

Однак, КП «Чисте місто» Роменської міської ради свій обов’язок із проведення відповідної індексації не виконало, що свідчить про порушення ним ст.116 КЗпП України щодо виплати ОСОБА_2 всіх сум, що належали йому в день звільнення.

Посилання КП «Чисте місто» Роменської міської ради на те, що така індексація заробітної плати не проводилась у зв’язку із відсутністю коштів та наявності боргів із виплати заробітної плати, з урахування положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не є підставою для не проведення такої індексації.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з КП «Чисте місто» Роменської міської ради на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню невиплачена індексації заробітної плати у розмірі 735 грн. 67 коп.

Тому з урахуванням положень ч.1 ст. 117 КЗпП України наявні правові підстави для стягнення з КП «Чисте місто» Роменської міської ради на користь ОСОБА_2 компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України наведених вище вимог закону та обставин справи не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення індексації заробітної плати та компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненнісереднього заробітку за час затримки розрахунку.

Визначаючи розмір компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів виходить із такого.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно п.5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

З довідки КП «Чисте місто» Роменської міської ради № 47 від 30 квітня 2015 року вбачається, що середньоденний заробіток ОСОБА_2 у період з березня по квітень 2015 року складав 190 грн. 71 коп., який розрахований відповідачем відповідно до вказаного вище Порядку.

У березні 2015 року ОСОБА_2 відпрацював 21 робочий день, у квітні 2015 року ОСОБА_2 також відпрацював 21 робочий день (а.с.9).

Таким чином, середньомісячне число робочих днів ОСОБА_2 за березень-квітень 2015 року становить 21 (21 робочий день у березні 2015 року + 21 робочий день у квітні 2015 року) ? 2 місяці).

Встановлено, що період затримки розрахунку при звільнені позивача становить 388 календарних днів (з 30 квітня 2015 року (день звільнення) по 23 травня 2016 року (день ухвалення судом рішення)).

Отже, розмір компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненністановить 51 796 грн. 84 коп. ((21?388) ? 30 календарних днів?190,71).

Колегія суддів враховує, що суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом з тим, за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненніє правом суду.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 року (справа №6-259цс17).

Враховуючи розмір спірної суми, на яку позивач мав право (7 138 грн. 39 коп.) та частку (11,96%), яку вона становила у заявлених вимогах (59 643 грн. 46 коп.), а також приймаючи до уваги істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, колегія судів вважає, що з урахуванням принципу співмірності, розмір компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненністановить 6 194 грн. 90 коп. (11,96% від 51 796,84), а тому позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненніпідлягають задоволенню частково з наведених вище підстав.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення індексації заробітної плати, компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненніпідлягає скасуванню на підставі ст.376 ЦПК України, у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Керуючись ст.ст.259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 травня 2016 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення індексації заробітної плати, компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення індексації заробітної плати, стягнення компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненні -задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Чисте місто» Роменської міської ради»на користь ОСОБА_2 індексацію заробітної плати у розмірі 735 грн. 67 коп. та компенсацію за невиплату належних працівнику сум при звільненніу розмірі 6 194 грн. 90 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення компенсації за невиплату належних працівнику сум при звільненнівідмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді