Рішення № 72522295, 26.02.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2018м. ДніпроСправа № 904/10455/17

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Батова Р.Р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Геннліх Україна", м. Слов'янськ, Донецька область

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам'янське, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості і сумі 57 726,56 грн. за договором поставки

Представники:

від позивача: не з'явився ;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Геннліх Україна" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" про стягнення заборгованості у сумі 57 726,56 грн., з яких 42 698,08 грн. - основної заборгованості, 4 408,95 грн. - інфляційних втрат, 1 095,00 грн. - 3% річних, 9 524,53 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 15-1168-02 від 03.07.2015 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2017 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного провадження та призначено судове засідання на 22.01.2018.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2018 розгляд справи відкладено на 19.02.2018.

19.02.2018 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що ним не заперечується обставина отримання спірної продукції за Специфікаціями № № 3-4 до договору на загальну суму 42 698,08 грн., однак він не погоджується з позицією позивача щодо визначення позивачем дат поставки цієї продукції та відповідно не погоджується з визначеним позивачем періодом прострочення грошового зобов'язання та розмірами нарахованих інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми.

Щодо розрахунку 3% річних та інфляційних втрат зазначив, що позивачем невірно обраний період заборгованості, оскільки датою поставок продукції слід вважати дату отримання продукції на складі Нової Пошти.

Згідно контррозрахунку відповідача до стягнення підлягає:

- основний боргу у розмірі 42 698,08 грн.;

- 3 % річних у розмірі 1 080,78 грн.;

- інфляційні втрати у розмірі 4 355,19 грн.

Також, відповідач заперечив проти позовних вимог позивача про стягнення пені, з посиланням на те, що умовами договору поставки відповідальність покупця у вигляді пені не передбачена.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2018 розгляд справи відкладено на 26.02.2018.

26.02.2018 представники сторін в призначене судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 26.02.2018 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Геннліх Україна" (позивач-продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" (відповідач-покупець) укладено договір № 15-1168-02 (а.с. 14-17).

Відповідно до п. 1.1. договору, продавець зобов'язується. поставити, а покупець прийняти й оплатити продукцію, іменовану надалі товар. Кількість, номенклатура, ціна, строки поставки товару, умови поставки (відповідно до ІНКОТЕРМС - правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної ОСОБА_1 в редакції 2010 року) та умови оплати визначені в Специфікаціях, прикладених до даного договору, що становлять його невід'ємну частину.

Згідно з п. 1.2. договору, продавець гарантує, що на момент поставки він має законне право власності на зазначений товар і надає товар покупцю вільний від яких-небудь прав застави, вимог або обтяжень.

Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна товару встановлюється в гривнях, на умовах поставки зазначених у специфікаціях, прикладених до договору, що становлять його невід'ємну частину.

Сума договору на момент підписання згідно, специфікації №1, становить 33 753,26 грн. із ПДВ і буде змінена на суму кожної наступної специфікації, що підписується обома сторонами (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору, сторони прийняли, що всі ціни, обговорені в специфікаціях, додатках до даного договору, є звичайними, справедливими, ринковими.

Відповідно до п. 3.1. договору, датою поставки автомобільним транспортом вважається дата, зазначена покупцем у видатковій накладній, що іменована далі товаросупроводжувальна накладна.

Згідно з п. 3.2 договору, перехід права власності зазначається у специфікаціях прикладених до договору, що становлять його невід'ємну частину.

Згідно з п. 4.1. договору, розрахунки за даним договором здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно з п. 4.2 договору, розрахунок за товар здійснюється на підставі рахунка, на умовах зазначених у специфікаціях, прикладених до договору, що становлять його невід’ємну частину. Після здійснення попередньої оплати ціна на товар не змінюється. Податкова накладна надається згідно чинного законодавства.

12.10.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду №3, якою доповнили договір специфікацією №3 (а.с.18), якою визначено:

- вартість товару – 41705,62 грн.,

- умови поставки товару – СРТ склад автоперевізника «ОСОБА_2 пошта» м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова,12

- умови оплати товару – по факту поставки впродовж 10-ти банківських днів. Оплата здійснюється на підставі рахунка, за узгоджену партію товару.

Вказаною додатковою угодою, сторони визначили, що право власності покупця на товар виникає з моменту отримання товару на складі авто перевізника «ОСОБА_2 пошта» м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова,12.

25.01.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду №5, якою доповнили договір специфікацією №4 (а.с.19), якою визначено:

- вартість товару – 992,46 грн.,

- умови поставки товару – СРТ склад автоперевізника «ОСОБА_2 пошта» м. Кам’янське, вул. Соборна,12;

- умови оплати товару – по факту поставки впродовж 10-ти банківських днів. Оплата здійснюється на підставі рахунка, за узгоджену партію товару.

Вказаною додатковою угодою, сторони визначили, що право власності покупця на товар виникає з моменту отримання товару на складі авто перевізника «ОСОБА_2 пошта» м. Кам’янське, вул. Соборна,12.

На виконання умов укладеного договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 42698,08 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні (а.с.21, 29, 36), а саме:

- №УП137 від 19.01.2017 на суму 38 743,97 грн.

- №УПТ350 від 10.02.2017 на суму 992,46 грн.

- №УПТ351 від 10.02.2017 на суму 2961,65 грн.

На оплату поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунки на загальну суму 42698,08 грн., які не були оплачені відповідачем, що і є причиною виникнення цього спору.

Крім основного боргу, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 4 408,95 грн. - інфляційних втрат, 1 095,00 грн. - 3% річних, 9 524,53 грн. - пені.

Вивчивши матеріали справи та надані сторонами документи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на підставі наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного з законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов договору та специфікацій до договору, строк оплати товару є таким, що настав.

Відповідач заборгованість у розмірі 42 698,08 грн. визнав у повному обсязі.

Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи не заперечується та не спростована відповідачем належними та допустимими доказами, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 42 698,08 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 4 408,95 грн. - інфляційних втрат, 1 095,00 грн. - 3% річних, 9 524,53 грн. - пені.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Позивач нарахував відповідачу 3% річних:

- за видатковою накладною №УП137 від 19.01.2017 на суму 38 743,97 грн. за період з 02.02.2017 – 13.12.2017 на суму 1000,00 грн.

- за видатковою накладною №УПТ350 від 10.02.2017 на суму 992,46 грн. за період з 24.02.2017 – 13.12.2017 на суму 24,00 грн.

- за видатковою накладною №УПТ351 від 10.02.2017 на суму 2961,65 грн. за період з 24.02.2017 – 13.12.2017 на суму 71,00 грн.

Натомість, згідно наданого відповідачем контррозрахунку 3% річних повинні розраховуватись наступним чином:

- за видатковою накладною №УП137 від 19.01.2017 на суму 38 743,97 грн. за період з 07.02.2017 – 13.12.2017 на суму 987,18 грн.

- за видатковою накладною №УПТ350 від 10.02.2017 на суму 992,46 грн. за період з 01.03.2017 – 13.12.2017 на суму 23,49 грн.

- за видатковою накладною №УПТ351 від 10.02.2017 на суму 2961,65 грн. за період з 01.03.2017 – 13.12.2017 на суму 70,11 грн.

Судом встановлено, що з урахуванням погоджених Сторонами умов поставки - СРТ - склад автоперееізника «ОСОБА_2 пошта» м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 12, дата, яка зазначена Продавцем у видатковій накладній (19.01.2017 р.), вказує лише на дату складення (оформлення) цих документів на складі Продавця (позивача). Отже, дата оформлення товарно-супровідних документів та дата фактичної поставки товару не є тотожними поняттями.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що він не міг отримати продукцію раніше, ніж ця продукція була доставлена на склад автоперевізника «ОСОБА_2 пошта» м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 12.

Таким чином, враховуючи викладене вище, датою фактичної поставки продукції за видатковою накладною № УП137 від 19.01.2017 р. є 23.01.2017 р.

Датою фактичної поставки продукції за видатковими накладними №УПТ350 від 10.02.2017 та №УПТ351 від 10.02.2017 є 28.02.2017 р.

Відповідно до умов Специфікації № 3 до Договору останнім днем строку для здійснення ПАТ «ДМК» розрахунку за поставлену продукцію є 06.02.2017 р. Відповідно, прострочення грошового зобов'язання за видатковою накладною №УП137 від 19.01.2017 на суму 38 743,97 грн. розпочалося з 07.02.2017 р.

Відповідно до умов Специфікації № 4 до Договору останнім днем строку для здійснення ПАТ «ДМК» розрахунку за поставлену продукцію є 28.02.2017 р. Відповідно, прострочення грошового зобов'язання за видатковими накладними №УПТ350 від 10.02.2017 на суму 992,46 грн. та №УПТ351 від 10.02.2017 на суму 2961,65 грн. розпочалося з 01.03.2017 р.

Таким чином, 3% річних: за видатковою накладною №УП137 від 19.01.2017 на суму 38743,97 грн. за період з 07.02.2017 – 13.12.2017 складають - 987,18 грн.; - за видатковою накладною №УПТ350 від 10.02.2017 на суму 992,46 грн. за період з 01.03.2017 – 13.12.2017 складають 23,49 грн.; - за видатковою накладною №УПТ351 від 10.02.2017 на суму 2961,65 грн. за період з 01.03.2017 – 13.12.2017 складають 70,11 грн.

Отже. Позовні вимоги про стягнення 3 % підлягають частковому задоволенню на суму 1080,78 грн.

В частині стягнення 3% річних у сумі 14,22 грн. слід відмовити.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", оскільки нарахування ним здійснено за неповні місці.

Зазначена позиція суду узгоджена з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах № 905/707/16 від 26.10.2016р., № 905/711/16 від 22.11.2016р. та № 904/6149/16 від 27.12.2016р.

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, за період з березня 2017 по листопад 2017р. становлять 4362,31 грн. грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 46,64 грн. слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 9524,53 грн., суд зазначає наступне:

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (надалі – Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Отже, Законом передбачено обов’язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов’язань.

Сторонами у спірному договорі розмір санкцій, зокрема пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов’язання покупцем не визначено.

За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 9 524,53 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 42698,08 грн., інфляційних втрат – 4362,31 грн., 3% річних – 1080,78 грн.

В решті позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач звернувся до господарського суду з цією позовною заявою - 18.12.2017 та сплатив судовий збір у розмірі 3835,79 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року становить 1 600 гривень.

Суд звертає увагу позивача на те, що за розгляд позовної заяви про стягнення 57 726,56 грн. сума судового збору повинна складати 1600 грн., тобто переплата складає 2235,79грн.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі.

На час прийняття рішення такого клопотання не надходило, що не позбавляє позивача права подати зазначене клопотання після прийняття рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51900, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Соборна, 18-Б, код ЄДРПОУ 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Геннліх Україна" (84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Краматорська, 15, код ЄДРПОУ 35822064) суму основного боргу у розмірі 42 698,08 грн. (сорок дві тисячі шістсот дев’яносто вісім грн.08 коп.), інфляційні втрати – 4 362,31 грн. (чотири тисячі триста шістдесят дві грн. 31 коп.), 3% річних – 1080,78 грн. (одна тисяча вісімдесят грн. 78 коп.) та 1334 грн. 32 коп. (одна тисяча триста тридцять чотири грн. 32 коп.) судового збору, про що видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено - 02.03.2018

Суддя ОСОБА_2