Рішення № 72521993, 22.02.2018, Вишгородський районний суд Київської області

22.02.2018 Справа № 363/1280/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ТОВ «Комплекс Агромарс» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником,

встановив:

представник позивача в березні 2017 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на заподіяння відповідачем, який працював водієм-експедитором, шкоди підприємству під час виконання трудових обов’язків у зв’язку з допущенням нестачі при перевезенні м'ясопродукції, що мало місце в період з березня 2016 по квітень 2016 року, а тому, на відшкодування заподіяної підприємству шкоди, порушує питання про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 11 655 грн. 66 коп. та судових витрат.

В суді представник позивача ОСОБА_1 просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 в суді проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що позивачем не надано доказів про те, якими винними діями відповідача завдано шкоду підприємству, в чому полягало порушення ним обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка заподіяна. Належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей підприємством не забезпечено, коли доставка м’ясопродукції здійснювалася в різні міста України, на різні відстані. Перевірки систематичної нестачі не проводилися, пояснення у відповідача не відбиралися, причини і умови їх виникнення не встановлювалися.

Крім того представник відповідача вважав пропущеним строк пред’явлення вимоги про відшкодування збитків, який згідно ч. 3 ст. 233 КЗпП встановлюється в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 23 грудня 2008 року згідно наказу №30 к-п від ОСОБА_3 прийнятий на роботу до ТОВ «Комплекс Агромарс», на посаду підмінного водія автоколони №1 автотранспортного парку транспортного департаменту зі строком випробування на 1 місяць.

Згідно наказу позивача №225 КА/к-п-д від 16 травня 2012 року ОСОБА_3 переведено на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF FA LF 55.220 д.н.з. НОМЕР_1 автоколони №2 транспортного департаменту та доручено виконувати додаткові обов’язки в порядку суміщення посади експедитора в межах встановленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.

Наказом №326 КА/к-п-д від 20 серпня 2014 року ОСОБА_3 переведено на посаду водія автофургону та рефрижератора DAF FT СF 85.410 д.н.з. НОМЕР_2 автоколони №2 автотранспортного парку та доручено виконувати додаткові обов’язки в порядку суміщення посади експедитора в межах встановленої тривалості робочого дня із доплатою 0,25 посадового окладу експедитора.

01 лютого 2014 року з відповідачем укладалися договір №159-Е про повну матеріальну відповідальність згідно умов яких, працівник, що займає посаду експедитора автоколони №2 і виконує роботу безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

Підприємство в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.

Згідно п. 3 договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.

Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.

В подальшому наказом ТОВ «Комплекс Агромарс» №407 КА/к-з від 21 квітня 2016 року відповідача звільнено з посади водія автофургону та рефрижератора DAF FT СF 85.410 д.н.з. НОМЕР_2 автоколони №2 за власним бажання та скасовано суміщення посади експедитора.

Згідно довідки виданої ТОВ «Комплекс Агромарс» №92 від 16 лютого 2017 року, станом на 16 лютого 2017 року перед філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» у ОСОБА_3 по завданим збиткам існує заборгованість у розмірі 14 848 грн. 37 коп.

При виконанні своїх трудових обов’язків відповідачем в період з 23 березня 2016 року по 15 квітня 2016 року здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясопродукції.

У зв’язку з чим у вказаний період складалися відповідні видаткові накладні про поставку м'ясопродукції та акти приймання-передачі продукції, якими при відвантаженні товару контрагентам встановилася нестача м'ясопродукції в тому чи іншому розмірі.

Внаслідок цього позивач вважає, що цивільну відповідальність по відшкодуванню заподіяної підприємству шкоди, слід покласти на відповідача, який здійснював її перевезення як водій-експедитор і несе повну матеріальну відповідальність.

В цьому зв’язку з березня 2016 по квітень 2016 року підприємством прийнято ряд наказів про утримання із заробітної плати водія ОСОБА_3 на відшкодування завданої шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

Таким чином, обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв'язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету ОСОБА_4 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_4 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві з 23 березня 2016 року по 15 квітня 2016 року.

Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді позивачем не доведено.

Не доведено в суді також і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі року актів по факту нестачі продукції не відбиралися, причини з яких сталася нестача не встановлювалися.

Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність.

Таким чином з наявних у справі доказів, не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.

Жодного доказу наявності протиправної поведінки відповідача, або його винних дій чи бездіяльності, що призвели до нестачі м'ясопродукції, а також причинного зв’язку між його винними діями чи бездіяльністю і шкодою, яка заподіяна, позивачем не наведено.

Належні, достатні і допустимі докази про обставини заподіяння шкоди, необхідні для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов’язків суду не подано.

Встановлено, що зважування при завантаженні та розвантаженні товару здійснювалося на вагах з точністю до 1 г.

При цьому суд звертає увагу на те, що умови зберігання м’яса на складі значно відрізняються від умов його транспортування при міжміських перевезеннях, які мають в собі більше передумов для втрати ваги товаром ніж при триманні на складі.

Разом з тим, норми природного убутку м'ясопродукції при транспортуванні позивачем не враховано, з урахуванням пори року, температури повітря, відстані та часу протягом якого здійснювалася доставка продукції, тощо.

Крім того про це зазначав також і відповідач, який на переважній більшості актів прийому-передачі продукції застеріг про незгоду з ними у зв’язку з відсутністю знижки на транспортування продукції.

Однак, жодних перевірок по даному факту роботодавцем не проводилося та пояснення у відповідача не відбиралися, інші обставини систематичної нестачі не з’ясовувалися.

Також з акту прийому-передачі від 25 березня 2016 року вбачається, що мав місце факт повернення продукції, про що в актах містяться відмітки комірника складу, який приймав повернуту продукцію та зазначав розмір нестачі.

Разом з тим, природний убуток м'ясопродукції в такому разі також не обраховувався, з урахуванням того, що продукцію відповідачем повернуто на склад позивача.

29 квітня 2016 року на підприємстві позивача запроваджено в дію систему обрахунку нестач м'ясопродукції при транспортуванні, про що видано наказ №160-1.

Згідно вказаного наказу визначено норми додаткового природного убутку на транспортування, яка визначається в кілограмах пропорційно від завантаженої ваги товару.

Однак, як вбачається з актів приймання-передачі продукції та наказів про відшкодування збитків затверджені підприємством норми додаткового природного убутку на транспортування при обрахунку нестачі й розміру завдано їх підприємству шкоди фактично не застосовувалися і не враховувалися.

Таким чином суд вважає, що підстави для задоволення позову в судовому засіданні не доведено, а тому в цьому слід відмовити за недоведеністю.

На підставі викладеного і керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволені позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Повне судове рішення складено 02 березня 2018 року.

Суддя