Постанова № 72521732, 23.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/498/17

Провадження № 22-ц/779/178/2018

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О.

секретаря Возняк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 23 листопада 2017 року у складі судді Андрусіва І.М. по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Лолинської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, державний нотаріус Долинської державної нотаріальної контори Долинського РУЮ про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення виконавчого комітету Лолинської сільської ради №11 від 22 лютого 2007 року «Про оформлення права власності», визнання свідоцтва на право власності недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на спадкове будинковолодіння,

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 зернулися в суд з позовом до ОСОБА_3, Лолинської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, державний нотаріус Долинської державної нотаріальної контори Долинського РУЮ про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення виконавчого комітету Лолинської сільської ради №11 від 22 лютого 2007 року «Про оформлення права власності», визнання свідоцтва на право власності недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на спадкове будинковолодіння.

Позовні вимоги мотивували тим, що проживаючи у шлюбі, їхні батьки збудували житловий будинок по АДРЕСА_1, де були зареєстровані та проживали до дня смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер їхній батько ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_4 року - мати ОСОБА_5.

Позивач ОСОБА_1 зазначив, що він з сім"єю доглядав батьків та допомагав їм по господарству, в період з 26.04.2010 р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 року його дружина здійснювала догляд за перестарілим батьком ОСОБА_4

ОСОБА_2 вказав, що також з сім"єю проживає в с. Максимівка та являється інвалідом 2 групи.

Позивачі вказали, що після смерті матері вони звернулись до державного нотаріуса Долинської районної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом видано постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку з тим що, єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину після смерті батька є його дочка ОСОБА_3, якій 12.02.2016 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку вказаного вище житлового будинку.

В нотаріальній конторі їм стало відомо, що ще за життя батько подарував сестрі ОСОБА_3 половину житлового будинку з господарськими спорудами. 16.03.2007 року відповідачці та батькові ОСОБА_4 Лолинською сільською радою видано рішення виконавчого комітету № 11 від 22 лютого 2007 року «Про оформлення права власності» на спірне будинковолодіння, на підставі якого їм видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно по 1/2 частці будинковолодіння.

Вважають, що оскільки 1/2 частину спірного будиковолодіння батько подарував ОСОБА_3 то інша 1/2 частина будиковолодіння відповідно до ст. 60 СКУ мала б належати їхній мамі ОСОБА_5, а отже рішення Лолинської сільської ради підлягає скасуванню оскільки воно прийнято з порушенням норм закону.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно є недійсним оскільки видане на підставі неправомірного рішення виконавчого комітету Лолинської сільської ради № 11 від 22 лютого 2007 року «Про оформлення права власності».

Видане на ім»я ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину, слід визнати недійсним, оскільки нотаріусом порушено вимоги інструкції «Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України».

Посилаючись на зазначені обставини позивачі просили задовольнити позов.

Рішенням Долинського районного суду від 23 листопада 2017 року у відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Лолинської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, державний нотаріус Долинської державної нотаріальної контори Долинського РУЮ про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення виконавчого комітету Лолинської сільської ради №11 від 22 лютого 2007 року «Про оформлення права власності», визнання свідоцтва на право власності недійсним та визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Додатковим рішенням Долинського районного суду від 23 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1 3 частині на спадкове будинковолодіння.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на необгрунтованість та незаконність рішення суду, неповне з»ясування судом обставин справи, які мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянти вказали, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тому, що після смерті батьків вони звернулись до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їм було відмовлено у зв»язку з тим, що єдиним спадкоємцем що прийняв спадщину після смерті батька є їхня сестра ОСОБА_3

Покійним батькам належав житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1.

Після звернення до нотаріальної контори їм стало відомо, що батько - ОСОБА_4 за життя подарував дочці ОСОБА_3 половину спірного житлового будинку, що підтверджується договором дарування від 10.02.1992 року.

Встановлено, що рішенням Лолинської сільської ради №11 від 22.02.2007 року було оформлено право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по ? його частці.

Вважають, що дане будинковолодіння є об»єктом спільної сумісної власності подружжя, тобто їхніх покійних батьків, а тому рішення виконавчого комітету Лолинської сільської ради №11 від 22 лютого 2007 року про оформлення права власності на ? частину будинковолодіння за покійним батьком є неправомірним, оскільки останній ще за життя розпорядився своєю часткою у спільному сумісному майні подружжя.

Апелянти, вважають що при видачі свідоцтва про право на спадкування порушено їх право на спадкове майно, оскільки вони являються спадкоємцями першої черги.

Посилаючись на зазначені обставини просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засіданні апеляційного суду апелянти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не з»явилися, направили на адресу суду заяву про розгляд справи у їх відсутності .

Відповідач ОСОБА_3 та її представник заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Представник Лолинської сільської ради в судове засідання не з»явився, надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив вимоги апеляційної скарги як безпідставні а просив про розгляд справи у його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів на підтвердження позовних вимог щодо скасування рішення виконавчого комітету про оформлення права власності на будинковолодіння, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права на спадкове майно.

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які одружились 06.02.1955 року є батьками позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 та відповідача - ОСОБА_3

Згідно копій свідоцтва про смерть, виданих повторно виконавчим комітетом Лолинської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, а ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с. 18, 19).

Між сторонами виник спір з приводу житлового будинку, який збудований їхніми батьками у 1956 році та розташований по АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку, погреба, шопи, стодоли, стайні, вбиральні, воріт, огорожі та криниці.

Відповідно до записів погосподарських книг за 1958 по 1960 роки ОСОБА_4 був власником (головою) вказаного вище домоволодіння (а.с. 82-83). Встановлено що 10.02.1992 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 1/2 частину належного йому будинку, про що уклав договір, зареєстрований секретарем виконкому (а.с. 103-104).

Вказаний договір посвідчений у відповідності з діючим на той час законодавством, зокрема п.п.29, 45 Порядку вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих від 19.01.1976 року №1/5. ОСОБА_5 за життя його не оспорювала. В судовому порядку даний договір визнаний недійсним не був. Окрім цього, ухвалою Долинського районного суду від 23.10.2017 року позовну вимогу про визнання недійсним вказаного договору дарування за клопотанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Згідно копії рішення №11 виконавчого комітету Лолинської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 22.02.2007 року, відповідно до тимчасового положення «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2003 року №6/1 та п. 10 "б" ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі вказаного вище договору дарування надано дозвіл на оформлення права власності на будинковолодіння по 1/2 частці кожному та доручено Івано-Франківському обласному ОБТІ виготовити свідоцтво про право власності (а.с. 17).

Про те, що вказані вище особи є співвласниками по 1/2 частці спірного житлового будинку свідчить також копія свідоцтва серії ЯЯЯ №472876 про право власності на нерухоме майно, видане Лолинською сільською радою 16.03.2007 року (а.с. 59).

В обгрунтування вимог про скасування рішення №11 виконавчого комітету Лолинської сільської ради від 22.02.2007 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.03.2007 року, позивачі посилаються на те, що рішення видане з порушенням ст. 60 СК України, оскільки 1/2 частина спірного будинку належала їхній матері ОСОБА_5

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним зазначеного рішення виконавчого комітету Лолинської сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що оспорюване рішення прийнято у відповідності до договору дарування ? частини житлового будинку від 10.02.1992 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Встановлено, що про вказаний договір дарування ОСОБА_5 було відомо, однак такий нею не оспорювався. Крім того, після смерті чоловіка у 2015 році вона добровільно відмовилась від прийняття спадщини на користь дочки ОСОБА_3, зазначивши, що житловий будинок в АДРЕСА_1, який зареєстрований на ім"я її чоловіка, є його особистою приватною власністю (а.с. 84).

Судом першої інстанції також встановлено, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення виконавчий комітет Лолинської сільської ради діяв у відповідності до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обмежень», ст. 30. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 07.02.2002 року №7/5.

З огляду на зазначене, підстав для скасування рішення виконавчого комітету Лолинської сільської ради та свідоцтва про право власності на будинковолодіння судом не встановлено, доводи апелянтів щодо неправомірності прийнятого рішення не знайшли свого підтвердження.

Що стосується позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності на спадкування за законом виданого на ім»я ОСОБА_3, то суд першої інстанції правильно зазначив про те, що позивачі не довели що таке видано з порушенням вимог законодавства щодо спадкування за законом.

Так, судом встановлено, що батько позивачів ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, після його смерті відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1.

Заповіт від імені ОСОБА_4 не посвідчувався, а тому спадкування після його смерті здійснювалося за законом.

Відповідно до положень ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу, тобто спадкоємці за законом з першої по п»яту чергу.

Спадкоємець, за заповітом чи за законом, згідно ст. 1268 ЦК України, має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Разом з тим, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, у відповідності до положень ст. 1269 ЦК України, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_4 у встановлений законом строк не звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Натомість відповідач ОСОБА_3 станом на час відкриття спадщини проживала за адресою АДРЕСА_1, а також 11.09.2015 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У цей же день ОСОБА_7, (дружина покійного ОСОБА_4.) подала до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3 та вказала, що житловий будинок є особистою власністю померлого і на видачу свідоцтва про право власності на його половину не претендує.

Що стосується посилань апелянтів на те, що судом не враховано те, що ОСОБА_2 має право на обов»язкову частку у спадковому майні то такі не заслуговують на увагу, оскільки право на обов»язкову частку у спадщині згідно ст. 1241 ЦК України має місце у разі спадкування за заповітом, ОСОБА_2 як особа яка бажала прийняти спадщину після смерті батька але не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини повинен був у шестимісячний строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам по справі та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 23 листопада 2017 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 березня 2018 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Г.П. Мелінишин

О.О. Томин