Рішення № 72521418, 21.02.2018, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/404/17

Провадження № 2/345/28/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.02.2018 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі: головуючого судді Якиміва Р.В.,

з участю секретаря судового засідання Гладенької Л.Ф.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищенаведеним позовом, мотивуючи його тим, що13.10.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 154 КК, згідно якого Боржнику було надано кредит у розмірі 26000,00 євро строком до 11.10.2013 року, а Боржник зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

В забезпечення боржником виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 13.10.2008 року був укладений договір поруки № 154КК.

Оскільки ОСОБА_5 порушила взяті на себе зобов’язання, Банк звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачів заборгованості. Рішенням Калуського мськрайонного суду від 14.02.2012 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку стягнуто 251 491,40 гривень заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати по справі.

Представник позивача зазначив, що кредитодавець може на власний розсуд вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Оскільки рішення суду було виконано частково, позивач зазначив, що станом на 11.11.2016 року розмір загальної заборгованості за договором складає 82 402,77 євро, з яких 17865,98 євро – заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 38 543,61 євро – заборгованість по відсотках за користування кредитом, 26002,18 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Від цієї суми позивачем відмінусовано суму стягнутої за рішенням суду від 14.02.2012 року, а тому Банк просить стягнути з відповідачів 3804,74 євро заборгованості за тілом кредиту, що за курсом 27,86 гривень відповідно до службового розпорядження НБУ від 11.11.2016 року складає 106 000,06 грн. Також просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку судові витрати по справі.

Відповідачі подали суду заяву, в якій вказують, що рішенням Калуського міськрайонного суду від 14.02.2012 року заборгованість за договором № 154КК стягнута з них в повному обсязі. Крім того, подали суду заяву про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої вказують, що з часу настання строку виконання зобов’язання за договором - 11.10.2013 року і до часу звернення позивачем в суд – 01.02.2017 року сплинуло три роки. З огляду на таке просять в позові відмовити. Просили розглядати справу за їх відсутності.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав. Пояснив суду, що рішенням суду від 14.02.2012 року позов банку було задоволено та стягнуто з відповідачів в рахунок погашення заборгованості за кредитом 22157,85 грн. Оскільки договірні відносини не припинилися, Банк продовжує здійснювати нарахування пені та відсотків. З метою недопущення подальшого зростання заборгованості за кредитом банк просить стягнути суму різниці між поточною заборгованістю та сумою заборгованості, яка була стягнута за рішенням суду. Зазначив, що прийняття рішення судом не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами Договору, а також не тягне за собою припинення Договору. Щодо застосування судом наслідків спливу строку позовної давності пояснив, що відповідно до п. 6.8 строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів за кредитним договором складає 5 років. Відповідно до умов Договору строк виконання зобов’язання спливає 11.10.2013 року, тобто в день погашення останнього платежу згідно графіку погашення заборгованості, позов подано в межах погодженого сторонами 5-річного строку позовної давності, а отже підстави для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду відсутні.

Представник відповідачів ОСОБА_2 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у запереченні.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 13.10.2008 року був укладений кредитний договір № 154КК на суму 26000,00 Євро. За умовами Договору позичальник отримує кредит у вказаній сумі, позичені кошти із врахуванням відсотків та інших платежів, передбачених Договором, зобов’язується повернути Позивачу до 11.10.2013 року (а.с. 11-15). Погашення заборгованості по відсотках та винагородах повинно здійснюватися частинами згідно Графіка погашення кредиту і відсотків, який є Додатком № 1 до кредитного договору та є його невід’ємною частиною.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 уклали договір поруки 154КК від 13.10.2008 року (а.с. 16).

Встановлено також, що рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.02.2012 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено і стягнуто в користь позивача із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку 251 491,40 грн. заборгованості за договором № 154КК (а.с. 4-5).

З огляду на подані суду докази та обставини, встановлені на їх основі під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 слід відмовити з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається зі змісту договору поруки № 154КК, цей договір діє до повного виконання зобов’язань за кредитною угодою.

Відповідно до абз. 4 п. 25 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» «при цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.». З огляду на те, що договором поруки № 154КК строк дії договору поруки не визначає, слід виходити з того, що строк виконання основного зобов’язання настав 11.10.2013 року і з цієї дати в межах шести місяців у позивача існувало право пред’явлення вимоги до поручителя. Оскільки позивач звернувся до суду лише 01.02.2017 року, тобто зі спливом більш ніж шестимісячного строку з часу настання строку виконання основного зобов’язання, такий договір слід вважати припиненим, а зобов’язання, що виникають на його основі, такими, що не підлягають до виконання.

З огляду на вищенаведене суд вважає позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 безпідставними.

Суд також приходить до висновку про відмову у задоволенні позову до позичальника ОСОБА_3 з наступних міркувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 13 ЦПК України).

На думку суду, позивачем та його представником не надано достовірних доказів існування боргу у ОСОБА_3 перед ним в сумі 3804,74 Євро, не зазначено, з яких саме частин вказана заборгованість складається.

Ті докази, на які посилається в обґрунтування своїх вимог Позивач не можуть вважатися достовірним з огляду на наступне.

Зокрема в позовній заяві Позивач просить стягнути з відповідачів борг в сумі 3804,74 євро тіла кредиту. Однак, таке твердження спростовується рішенням Калуського міськрайонного суду від 14.02.2012 року, з якого вбачається, що тіло кредиту стягнуте в користь ПАТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Висновок про суперечливість характеру суми стягнення підтверджується і письмовими поясненнями представника Позивача, а також наданими в судовому засіданні поясненнями, який вказує з посиланням на судову практику та норми закону, що наявність судового рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. Отже, заявлена Позивачем сума боргу не є нестягнутою частиною тіла кредиту за договором № 154 КК, а має інший характер.

Суд не бере до уваги розрахунок заборгованості за договором № 154КК, з огляду на те, що його зміст суперечить іншим доказам по справі, і в розумінні ст. 79 ЦПК України такий доказ не є достовірний.

Крім того, з огляду на відсутність детального та достовірного розрахунку заборгованості, а також неможливість визначення порядку нарахування існуючої заборгованості, суд не може також вирішити питання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, зокрема щодо пені та штрафів.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на те, що в судовому засіданні стороною Позивача не було надано достовірний доказів існування боргу за тілом кредиту за договором № 154КК, його характеру, часу виникнення, в суду немає законних підстав для задоволення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 79, 82, 81, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя