Постанова № 72518596, 31.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 500/859/17

Категорія: 14

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову від 29 серпня 2017 року, ухвалену Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області у складі головуючого-судді Адамова А.С. повний текст якої складений 31 серпня 2017 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», третя особа ОСОБА_2, про визнання недостовірною інформації, викладеної в листах КП «Ізмаїльське МБТІ» від 31 січня 2017 року №123 та №1566 від 16 жовтня 2015 року, про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію у той же самий спосіб, яким вона доведена заявникам,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою від 29 серпня 2017 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області відмовив ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Не погоджуюсь з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, у встановлений строк - 11 вересня 2017 року, подав апеляційну скаргу до Одеського апеляційного адміністративного суду, в якій просить суд скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, зокрема ст. 58 Конституції України, оскільки помилково застосував положення ст. 331 ЦК України (1963 року), в той час як застосуванню підлягала ст. 128 ЦК України (1963 року).

Апелянт звертає увагу, що надана відповідачем недостовірна інформація стосується статусу нерухомого майна.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що він, як запитувач публічної інформації у формі відкритих даних має право на спростування недостовірної інформації та вимагати її виправлення, що закріплено в Законі України «Про доступ до публічної інформації», проте суд першої інстанції не застосував положення ст. ст. 1, 10-1, 14, 19 зазначеного закону.

Порушенням норм процесуального права апелянт вважає те, що суд першої інстанції допустив помилкове застосування норм матеріального права, оскільки у апелянта є порушені права, які підлягають захисту. При цьому апелянт зазначає про наявність цивільних справ предметом розгляду яких є визнання права власності на нерухоме майно, оскарження договору купівлі-продажу.

Комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», та третя особа ОСОБА_2 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, справа розглянута апеляційним судом у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга має бути задоволена частково, постанова суду першої інстанції скасована, а провадження у справі закрито.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив наступне.

Згідно договору купівлі-продажу від 03.07.1970 року Старинська (яка в подальшому змінила прізвище на «ОСОБА_3» у зв'язку із укладенням шлюбу) ОСОБА_3 купила 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку, готовністю будівельних робіт на 43 %, по АДРЕСА_1 в м. Ізмаїл. Вказаний договір наявний у інвентарній справі на зазначений будинок. У наступному АДРЕСА_1 було перенумеровано у АДРЕСА_1.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21.01.2008 року у справі №2-1279-2008 визнано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який складається з літер «А» - житловий будинок, «Б» - літня кухня, «В» - вбиральня, п. 1-8 надвірні споруди та припинено право власності на цей будинок за ОСОБА_4.

Вказане рішення на даний момент є чинним.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.11.2015 року у справі №500/4731/15-ц визнано за ОСОБА_6 право власності на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1, що відкрилось 04.01.2012 року після смерті ОСОБА_5.

На даний момент вказане рішення набрало законної сили, є чинним, однак оскаржено позивачем в касаційному порядку.

Як зазначає представник позивача та не заперечує представник відповідача, в рамках розгляду справи №500/4731/15-ц суду було надано лист КП «Ізмаїльське МБТІ» від 16.10.2015 року, в якому зокрема визначено наступне: «Згідно інформаційної справи КП «Ізмаїльське МБТІ», власником житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду 21.01.2008 року. Зазначений житловий будинок побудований у 1965 році є завершений будівництвом… не належить до самочинного будівництва».

Не погоджуючись із змістом вказаного листа від 16.10.2015 року, 23.01.2017 року ОСОБА_1, звернувся із заявою до КП «Ізмаїльське МБТІ» про спростування недостовірної інформації, яка викладена у листі №1566 від 16.10.2015 року, в якому було зазначено, що згідно інвентаризаційної справи КП «Ізмаїльське МБТІ» власником житлового будинку з надвірними спорудами в м. Ізмаїл по вул. Шишкіна, АДРЕСА_1 являється ОСОБА_5 на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 21.01.2008 року та вказаний будинок побудований у 1965 році є завершеним будівництвом, не належить до самочинного будівництва.

Листом КП «Ізмаїльське МБТІ» за № 123 від 31.01.2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи КП «Ізмаїльське МБТІ» на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21.08.2008 року власником житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 був ОСОБА_5 (1/1 частка), який складався з літ. «А» - житловий будинок, літ. «Б» - літня кухня, літ. «В» - вбиральня та №1-8 надвірні споруди. Навіс літ. «Д», сарай літ. «Г» та сарай літ. «Е» - дерев'яні, без фундаменту, вироблені з недовговічного матеріалу, то вони не належать до самочинного будівництва. Станом на останню технічну інвентаризацію від 11.12.2015 року вищевказаний об'єкт нерухомості складається з літ. «А» - житловий будинок, загальною площею 55,7 кв.м., житловою площею 40,8 кв.м., літ. «Б» - літня кухня, літ. «В» - вбиральня, літ. «Г» - сарай, літ. «Д» - навіс, літ. «Е» - сарай, №1-8 надвірні споруди.

Керуючись Законом України «Про доступ до публічної інформації», Законом України «Про реєстрацію прав на нерухоме майно», згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, враховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 року у справі № 213а15 та ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25.09.2014 року у справі №826/9638/13-а, від 16.10.2015 року у справі №К/800/19498/15, відповідно до положень ст. 6, ст. 71, ст. 161 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Проте апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

ОСОБА_1 подав адміністративний позов, в якому просив спростувати недостовірну інформацію, а саме дані з інформаційної довідки КП «Ізмаїльське МБТІ», згідно якої власником житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 21.01.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2008 року, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 області визнано за ОСОБА_5 (а.с.4).

Далі, на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2015 року визнано право власності на спадкове майно за ОСОБА_6.

Листом від 16.10.2015 року, на заяву ОСОБА_6 про надання відомостей щодо житлового будинку АДРЕСА_1 області, КП «Ізмаїльське МБТІ» повідомило, що «власником житлового будинку з надвірними спорудами розташованого у м. Ізмаїл по вул. Шишкіна, 63 є ОСОБА_5 на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 21 січня 2008 року.

«Зазначений житловий будинок з надвірними спорудами побудований у 1965 році є завершений будівництвом та відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773 (із змінами і доповненнями) не належить до самочинного будівництва».

23 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до КП «Ізмаїльське МБТІ» з проханням спростувати інформацію з посиланням на недостовірність інформації наданої ОСОБА_6 в листі КП «Ізмаїльське МБТІ» від 16.10.2015 року.

КП «Ізмаїльське МБТІ» листом №123 від 31.01.2017 року, надало відповідь на заяву ОСОБА_1, якою було повідомлено що на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21.08.2008 року власником житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Шишкіна, 63 у м. Ізмаїлі Одеської області був ОСОБА_5. Зазначений житловий будинок побудований у 1965 році є завершений будівництвом…не належить до самочинного будівництва.

Не погоджуючись з правомірністю та достовірністю наданої відповіді у листі від 31.01.2017 року та інформацією викладеною у листі від 16.10.2015 року, ОСОБА_1 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з вимогами визнати вказану інформацію недостовірною та зобов'язання її спростувати.

Проте, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно статті 17 вказаного Кодексу (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. До компетенції адміністративних судів відносяться, та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Аналогічні приписи містяться й у статті 19 КАС України, в редакції чинній з 15.12.2017 року.

Разом з цим, завданням цивільного судочинства відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), є справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України в редакції чинній з 15.12.2017 р.).

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, а також справи інших правовідносин, окрім випадків, якщо розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з абзацом другим статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Крім того, статтею 277 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Стаття 277 Цивільного кодексу України регламентує два доволі поширених способи захисту особистих немайнових прав: 1) право на спростування неправдивої інформації; 2) право на відповідь.

Так під правом на спростування мається на увазі право вимагати від особи, яка порушила особисте немайнове право фізичних осіб шляхом поширення недостовірної інформації, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є ідентичною чи адекватною до форми поширення неправдивої інформації.

Правом на спростування та правом на відповідь наділені фізичні особи, стосовно яких поширені неправдива інформація, що порушує їх особисті немайнові права. Однак фізична особа має також право вимагати спростування неправдивої інформації і у випадку, коли вона поширена стосовно членів її сім'ї. При цьому поширення неправдивої інформації стосовно членів сім'ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи, а не членів її сім'ї

Коли неправдива інформація порушує особисті немайнові права померлих осіб, то правом на спростування та правом на відповідь наділяються члени її сім'ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи.

Підставою виникнення права на спростування та права на відповідь є правопорушення. Але виникає таке право за наявності сукупності таких умов:

- а) поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не має значення форма поширення інформації (вербальна, письмова, за допомогою міміки, жестів, конклюдентних дій, творів мистецтва тощо), основне, щоб ця інформація була сприйнята іншими (третіми) особами. І тому не вважається поширенням інформації повідомлення її особі, якої вона стосується;

- б) інформації про особу, тобто з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи, чи, принаймні, ця особа включається до вузького кола осіб, яких ця інформація стосується. При цьому слід зауважити, що для ідентифікації особи не обов'язково вказувати на її прізвище, ім'я та по батькові, номер і серію паспорта, місце проживання та інші ідентифікуючі дані.

в) інформації неправдивої, тобто такої, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво. Це означає, що правдива інформація, навіть у випадку, коли вона порушує особисті немайнові права фізичних осіб, не може бути спростована ними. В цьому випадку можна застосувати інші способи захисту, наприклад, відшкодування майнової та/або немайнової шкоди, але не спростування. Окрім цього, ЦК вводить презумпцію добропорядності, а це означає, що будь-яку негативну інформацію, яка поширена про особу, слід вважати неправдивою, якщо тільки той, хто її поширив, не доведе протилежного;

г) інформації, яка порушує особисті немайнові права, тобто дана інформація повинна або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось іншим чином перешкоджати особі у повному та своєчасному здійсненні свого особистого немайнового права, наприклад, створювати загрозу для його порушення, оспорювати його чи не визнавати взагалі.

Ще однією особливістю даного правопорушення є те, що у випадку спростування поширеної неправдивої інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, вина особи поширювача не враховується.

Спростування повинна здійснювати особа, яка поширила недостовірну інформацію. Саме це і відрізняє даний спосіб захисту особистих немайнових прав від права на відповідь, яка вчиняється особою, стосовно якої була поширена інформація, або ж іншими заінтересованими особами.

Якщо неправдива інформація була поширена посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх посадових (службових) обов'язків, то обов'язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, в якій вона працює.

Спростування здійснюється, зазвичай, у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. У випадках, коли спростування неможливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинно проходити в адекватній (максимально наближеній) формі, з урахуванням того, що спростування повинно бути ефективне, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформації.

Окремий порядок спростування недостовірної інформації передбачений для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа. У даному випадку документ, який містить в собі таку недостовірну інформацію, що порочить особисті немайнові права фізичних осіб, має бути відкликаний.

Строк позовної давності з вимогою спростувати неправдиву інформацію, що поміщена у засобах масової інформації, встановлюється в один рік з моменту поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (п.2 ч.2 ст.258 ЦК).

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є інформація із листів КП «Ізмаїльське МБТІ» №123 від 31.01.2017 року, №1566 від 16.10.2015 року, яку ОСОБА_1 вважає за недостовірну та просить суд зобов'язати КП «Ізмаїльське МБТІ» спростувати таку інформацію.

Відповідно до ч. 1 - ч 5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 1. ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується у апеляційному порядку, а провадження по справі закривається в порядку ст. 238 КАС України, згідно з п. 1 ч. 1 якої, суд закриває провадження у справі, у разі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства .

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні правовідносини у даному випадку виникли щодо недостовірності інформації та її спростування, які носять приватно - правовий характер та не регулюються Законом України «Про доступ до публічної інформації» на що посилається апелянт, оскільки зазначені в позові та апеляційній скарзі листи надані відповідачем не в порядку та не у спосіб встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації», що виключає можливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, та узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленою, зокрема, в постанові від 14 квітня 2009 року по справі № 21-367во09.

Враховуючи викладене, апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розгляду справи за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з чим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238, ч. 1 ст. 319 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції має бути повністю скасована, а провадження у справі закрито.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд зазначає, що оскільки апеляційна скарга задоволена частково та не з підстав зазначених в апеляційній скарзі, понесені апелянтом судові витрати (сплата судового збору), відповідно до ст. 139 КАС України, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, -9, 19, 72-77, 139, ч. 4 ст. 229, п 1 ч. 1 ст. 238, ст. 242, 308, 310, п. 3 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ч. 1 ст. 325, ст. ст. 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», третя особа ОСОБА_2, про визнання недостовірною інформації, викладеної в листах КП «Ізмаїльське МБТІ» від 31.01.2017 року № 123 та №1566 від 16.10.2015 року, про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію у той же самий спосіб, яким вона доведена заявникам

Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення з цим позовом в порядку цивільного судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 09.02.2018 р.

Головуючий: суддя-доповідач С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець