Постанова № 72518416, 27.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12496/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року позивач звернулася в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.04.2016 № 539-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що фізична особа-підприємець платник єдиного податку, яка придбала будівлю, споруду (їх частину), нежиле приміщення (їх частину) у багатоквартирному жилому будинку, але право власності на таку земельну ділянку не оформила, сплачує земельний податок на загальних підставах з урахуванням при будинкової території незалежно від обраного нею виду господарської діяльності.

До Київського апеляційного адміністративного суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких остання вказує на неправомірність визначення податковим органом зобов'язань із земельного податку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 21 квітня 2016 року №539-1305 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_2 визначено суму грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб на 59 780,11 грн.

Сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належним ОСОБА_2 нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, літ А.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказував, що оскільки позивач є платником єдиного податку і використовує нежилі приміщення для провадження господарської діяльності, нарахування податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під такими приміщеннями, є протиправним та суперечить положенням пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог, але з інших підстав.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно п. 269.1 ст. 269 ПКУ платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПКУ).

Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у статті 377 Цивільного кодексу України.

Отже, власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).

Тобто, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, літ А, загальною площею 219,20 м2.

Позивач вважає, що оскільки вона є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку під нерухомим майном у своїй господарській діяльності (здає нежитлове приміщення в оренду), а тому звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України визначено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.

ОСОБА_2 згідно свідоцтва платника єдиного податку серії А №467242 від 01 січня 2012 року є платником єдиного податку другої групи, а одним із видів господарської діяльності за КВЕД-2010 є 70.20.0 "Здавання в оренду власного нерухомого майна"; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_1.

Згідно договору оренди нежитлового приміщення від 20 червня 2014 року, укладеного між позивачем та Горбачевським С.А., позивач здає в оренду нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1, літ А.

Суд першої інстанції правильно зазначав, що належне позивачу нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1, літ А використовуються позивачем, як фізичною особою - підприємцем, для провадження господарської діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що умовою несплати земельного податку за змістом пп.4 пункту 297.1 статті 297 ПК України є той факт, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки використовує ці земельні ділянки для проведення господарської діяльності.

Факт надання в оренду приміщень, розташованих на земельних ділянках, без надання в оренду самих земельних ділянок не є підставою для звільнення особи від сплати земельного ділянку.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 справа № 826/14703/13.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п.271.1 ст. 271 ПК України). При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач розраховував пропорційну частку прибудинкової території, враховуючи дані, викладені в листі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Печерська Брама» Печерської районної в м.Києві ради № 1674/4 від 15.11.2011 (а.с. 38).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що використання податковим органом інформації, наданої Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Печерська Брама» Печерської районної в м.Києві ради листом № 1674/4 від 15.11.2011, не є належним способом визначення відповідних розмірів площі земельних ділянок, оскільки останні не являють собою дані Державного земельного кадастру у розумінні як Податкового кодексу України, так і Закону України «Про Державний земельний кадастр».

При цьому, відповідачем не було подано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначеного в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, які частина якого перебуває у власності позивача. Отже, податковий орган як суб'єкт владних повноважень не забезпечив виконання передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій у випадку заперечення проти позову.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року у справі № 826/8156/16 (К/800/32671/16), від 17 січня 2017 року у справі №804/5787/15 (К/800/20178/16)

Отже, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 21 квітня 2016 року №539-1305, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 59 780,11 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувану постанову слід змінити в частині мотивування підстав задоволення адміністративного позову.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2017 року змінити, зазначивши в мотивувальній частині, що підставами для задоволення позову є доводи, викладені у даній постанові.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01 березня 2018 року.

Головуючий суддя Н.В. Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Бєлова Л.В.