Рішення № 72517068, 26.02.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 року м.Чернігів Справа № 825/176/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (вул. О. Кошового, 4/1, м. Чернігів, 14029) до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

05.01.2018 ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1В.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі – ГУНП в Чернігівській області), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Чернігівській області щодо ненадання ОСОБА_1 запитуваної публічної інформації; зобов’язати ГУНП в Чернігівській області надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію на запит ОСОБА_1 від 28.11.2017.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ГУНП в Чернігівській області, всупереч положенням частини 1 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не надано відповідь на запит позивача на отримання публічної інформації від 28.11.2017 у строк п’ять робочих днів. Вважаючи оскаржувану бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Водночас, позивачем до суду була надана відповідь на відзив, в якій останній додатково підтвердив факт неотримання ним відповіді від ГУНП в Чернігівській області на його запит про отримання публічної інформації від 28.11.2017. Також, зазначив, що єдиним документом, який був ним отриманий власноручно є лист УМВС України в Чернігівській області від 04.12.2017 № 30/М-954 л/к, в якому зазначено, що Ліквідаційна комісія УМВС України в Чернігівській області не володіє і не зобов’язана, у відповідності до компетенції, володіти інформацією про розмір грошового забезпечення працівників поліції, оскільки органи Національної поліції України є окремими новоствореними юридичними особами.

Представник відповідача у судовому засіданні, та у відзиві на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі і просив суд у їх задоволенні відмовити, оскільки ГУНП в Чернігівській області не є уповноваженим органом на видачу довідок про розмір грошового забезпечення пенсіонерам Міністерства внутрішніх справ України для перерахунку пенсії. Водночас, повноваження, щодо видачі довідок про розмір грошового забезпечення пенсіонерам Міністерства внутрішніх справ України для перерахунку пенсії, належать Управлінню Міністерства внутрішніх справ в Чернігівській області. Враховуючи вищевикладене, ГУНП в Чернігівській області правомірно 28.11.2017 направлено інформаційний запит позивача на отримання публічної інформації за належністю до Управлінню Міністерства внутрішніх справ в Чернігівській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 14.11.2017 у справі № 750/10368/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо непроведення ОСОБА_1 перерахунку його пенсії з 01.01.2016, відповідно до Закону України від 23.12.2015 № 900 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», згідно наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, відповідно до Закону України від 23.12.2015 № 900 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей», статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», починаючи з 01.01.2016, згідно наданої довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, з урахуванням грошового забезпечення поліцейських.

У подальшому, з метою належного перерахунку пенсії, у позивача виникла необхідність у отриманні інформації щодо розміру грошового забезпечення у дільничного офіцера поліції з аналогічною вислугою років та спеціальним званням.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2017 ОСОБА_1 звернувся на адресу ГУНП в Чернігівській області із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив відповідача надати інформацію щодо складових, які включені до довідки позивача, про розмір грошового забезпечення із змінами розміру основних, додаткових видів зарплат та середньомісячних премій дільничного офіцера поліції, які відбулись з 01.01.2016 по теперішній час, для перерахунку пенсії ОСОБА_1 Вищевказану інформацію позивач просив направити на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області» (а.с.11).

Листом від 28.11.2017 № 30/М-934 запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації, у відповідності до частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», направлено за належністю до Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Чернігівській області (а.с.24).

Факт направлення відповідачем запиту ОСОБА_1 на отримання публічної інформації за належністю до Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Чернігівській області, підтверджується листом від 28.11.2017 № 30/М-954 (а.с.25).

Листом від 04.12.2017 № 30/М-954 л/к Ліквідаційна комісія ГУМВС України в Чернігівській області повідомила ОСОБА_1 про той факт, що Ліквідаційна комісія УМВС України в Чернігівській області не володіє і не зобов’язана, у відповідності до компетенції, володіти інформацією про розмір грошового забезпечення працівників поліції, оскільки органи Національної поліції України є окремими новоствореними юридичними особами. Враховуючи вищевикладене, позивачу було відмовлено у наданні інформації на його інформаційний запит від 28.11.2017 (а.с.31).

07.12.2017 позивач звернувся з заявою до ГУНП в Чернігівській області, в якій вимагав, у зв’язку із ненадання жодної відповіді на його запит на публічну інформацію від 28.12.2017, негайно надати запитувану ним інформацію (а.с.32).

Листом від 14.12.2017 №30/М-1074л/к ГУНП в Чернігівській області повідомило позивача про той факт, що оскільки ОСОБА_1 не проходив службу у поліції, у ГУНП в Чернігівській області відсутня інформація щодо складових, які включені до довідки позивача про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Також, у листі зазначено, що органом, до повноважень якого входить питання надання довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій пенсіонерам органів внутрішніх справ, визначена Ліквідаційна комісія УМВС України в Чернігівській області (а.с.33).

Вважаючи бездіяльність ГУНП в Чернігівській області щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації від 28.11.2017, у строк п’ять робочих днів, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, у відповідності до частини 2 статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 1 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Водночас, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VI).

Ознаками публічної інформації є: готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2014 (справа №К/9991/78084/12).

При цьому, з огляду на характер питань, поставлених у запиті позивача на отримання інформації від 28.11.2017 та їх обґрунтування у контексті звернення щодо отримання такої інформації, на підставі Закону № 2939-VI, вбачається, що запитувана позивачем інформація відповідала вищевказаним критеріям публічної інформації та підлягала б наданню позивачу.

У свою чергу, одним зі шляхів забезпечення доступу до інформації є її надання за запитами на інформацію (частина 2 статті 5 Закону № 2939-VI).

У відповідності до статті 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Таким чином, відповідач, як суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, є розпорядником інформації, у розумінні Закону № 2939-VI , на якого покладено обов'язок надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також, у разі потреби, перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації відповідно до пункту 6 статті 14 Закону № 2939-VI .

Водночас, положеннями статті 19 Закону № 2939-VI визначені вимоги до запиту на інформацію.

Так, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

При цьому, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі. (частини 1,5 статті 22 Закону № 2939-VI ).

З аналізу вищевикладеної норми вбачається, що остання містить вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на публічну інформацію, який, у свою чергу, розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, розпорядник інформації за запитом на інформацію, який відповідає вимогам статті 19 Закону № 2939-VI , зобов'язаний або задовольнити його, надавши запитувачу достовірну, точну та повну інформацію, або відмовити у задоволенні такого запиту у письмовій формі, за умови існування законних підстав, які перелічені в частині першій статті 22 Закону № 2939-VI.

У свою чергу, під доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, слід розуміти будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до частин 1,3,4 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів щодо надання ним відповіді на запит позивача на публічну інформацію від 28.11.2017 (задоволення чи відмови у такому задоволенні) у строк, передбачений частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI.

При цьому, направлення ГУНП в Чернігівській області запиту позивача на отримання публічної інформації від 28.12.2017 за належністю до Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Чернігівській області не свідчить про факт виконання відповідачем свого обов’язку щодо надання достовірної, точної та повної інформації на запит позивача у строк, встановлений частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI, з огляду на наступне.

Так, частиною 3 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Як вбачається із запиту позивача на публічну інформацію від 28.12.2017, останній містить, зокрема, прохання позивача щодо надання інформації про розмір грошового забезпечення, дільничного офіцера поліції, із змінами розміру основних, додаткових видів зарплат та середньомісячних премій, які відбулись з 01.01.2016 по час звернення позивача з запитом.

Факт необхідності отримання позивачем вищевказаної інформації, останній підтвердив у судовому засіданні.

У свою чергу, у відповідності до частини 1 статті 94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Водночас, критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, визначаються Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260 і зареєстрованим в Міністерстві

юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що саме на ГУНП в Чернігівській області покладено обов’язок щодо надання достовірної, точної та повної інформації на запит позивача про розмір грошового забезпечення, дільничного офіцера поліції, із змінами розміру основних, додаткових видів зарплат та середньомісячних премій, які відбулись з 01.01.2016 по час звернення позивача з запитом, у строк, встановлений частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI.

Крім того, судом не приймається до уваги лист-відповідь ГУНП в Чернігівській області від 14.12.2017 №30/М-1074п/к, оскільки останній був наданий не на запит позивача на отримання публічної інформації від 28.11.2017, а на заяву ОСОБА_1 від 07.12.2017, та з порушенням строку надання відповіді на запит на інформацію, встановленого частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з загальними засадами права бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

За таких обставин та з урахуванням того факту, що відповідачем у оскаржуваних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, у частині ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1, у строк, передбачений частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Чернігівській області щодо ненадання ОСОБА_1 запитуваної публічної інформації і задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов’язання ГУНП в Чернігівській області надати позивачу запитувану публічну інформацію на запит ОСОБА_1 від 28.11.2017, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як зазначено судом вище, у відповідності до частини 1 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Водночас, судом, за результатами розгляду даної справи, встановлено протиправну бездіяльність ГУНП в Чернігівській області, у частині ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.11.2017, у строк, передбачений частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов’язання ГУНП в Чернігівській області надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію на його запит від 28.11.2017 і задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що зобов'язання ГУНП в Чернігівській області надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію на його запит від 28.11.2017 є належним способом відновлення порушеного права позивача та слугуватиме меті усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах.

Водночас, суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У даному випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1, щодо зобов’язання відповідача надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію на його запит від 28.11.2017, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов’язання ГУНП в Чернігівській області подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, Кодексом адміністративного судочинства України визначено встановлення судом судового контролю, як право суду, а не його обов'язок, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні даної вимоги.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. О. Кошового, 4/1, м. Чернігів, 14029), реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000) щодо ненадання ОСОБА_1 запитуваної публічної інформації.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, 14000) надати ОСОБА_1 запитувану публічну інформацію на запит ОСОБА_1 від 28.11.2017.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1,2 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 297 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, у відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 02.03.2018.

Суддя В.В. Падій