Рішення № 72516566, 01.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/4590/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Булавко О.З.

з участю представників

від позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держеокадастру у Львівській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 сільської ради Львівської області, про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держеокадастру у Львівській області про визнання протиправною дії щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_5 міської ради Жовківського району Львівської області, викладену у листі від 13.10.2017 року за №Я-11869/0-7900/6-17 та про зобов’язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що чинне законодавство не передбачає такої умови отримання дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності як включення бажаної до відведення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, що передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, сформованого територіальним органом Держгеокадастру. А відтак, на думку позивача, у своєму листі від 13.10.2017 року за №Я-11869/0-7900/6-17 відповідач не вказав жодної причини щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбаченої ч.7 ст.118 ЗК України.

Представники позивача дали аналогічні пояснення, просять позов задоволити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, не входить до переліку земельних ділянок, що можливо передати у власність в межах норм безоплатної приватизації у ІV кварталі 2017 року. Окрім того, продовжує відповідач, місце розташування земельної ділянки щодо якої звернувся позивач не відповідає вимогам нормативно-правових актів, оскільки стосовно саме цієї ділянки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року за №413 «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» вирішено не передавати її у власність громадян.

Представник відповідача проти позову заперечив з вищевикладених підстав, просить в його задоволенні відмовити повністю.

Третя особа проти позову заперечила, вважає, що землі, на які претендують позивачі, згідно рішення органу місцевого самоврядування від 31.03.2017 року за №6 «Про затвердження плану зонування території м.Дубляни» є землями перспективної міської забудови. Також вважає, що у разі якщо призначені під забудову землі будуть передані під ведення садівництва, розроблений Генеральний план та затверджений план зонування повністю втрачає свою актуальність, вимагає повного перепланування та зміни планувального рішення в умовах гострого дефіциту земель під забудову.

Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_4 13.09.2017 року звернувся до Головного управління Дергеокадастру у Львівській області із клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га із земель запасу для ведення особистого селянського господарства в межах ОСОБА_5 міської ради Жовківського району.

13.10.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області було прийнято рішення за №Я-11869/0-7900/6-17, яким було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Даним рішенням позивачу було повідомлено, що на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Львівській області опубліковано інформацію про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у ІV кварталі 2017 року. Пропонована позивачем до відведення земельна ділянка в даному переліку відсутня, а відтак вирішення даного питання по суті, стане можливим після внесення відображеної на картографічних матеріалах земельної ділянки, поданої у клопотанні, до переліку та розміщення її на сайті. Крім того, листом від 05.10.2017 року за №998 ОСОБА_5 міська рада Жовківського району проінформувала про те, що не погоджує надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезгаданої земельної ділянки.

Також, підставою для відмови стали вимоги положень постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року за №413 «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними».

Позивач не погодившись з такою відмовою звернувся до суду з метою захисту його порушеного права.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як передбачено п. “є-1” ч. 1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України.

Статтею 122 ЗК України встановлено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, а саме центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 цього ж Кодексу громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

В матеріалах справи наявне клопотання та додатки до нього, зміст якого вказує на те, що позивачем дотримано вимог законодавства при його оформленні.

Згідно з ч. 7 цієї ж статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наведена норма вказує на те, що законодавцем визначено вичерпний перелік на підставі, яких допускається відмова у наданні згаданого дозволу.

Наказом Держземагенства України від 15.10.2014 року № 328 введено в дію рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року, в тому числі рішення №2/1.

Відповідно до рішення колегії Держземагенства України №2/1: 2.Начальникам головних управлінь Держземагентства в областях, м. Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15 жовтня 2014 року, забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою: 2.1. Під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надсилати органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. До запиту додавати копії клопотань та графічних матеріалів до них. 2.2. У запиті, наведеному в пункті 2.1 цього рішення: зазначати прохання до відповідного органу місцевого самоврядування протягом десяти календарних днів з дня отримання запиту письмово висловити позицію із зазначеного питання; інформувати орган місцевого самоврядування, що відсутність протягом зазначеного строку мотивованих заперечень є мовчазною згодою на надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою. 2.3. У разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема частиною сьомою статті 118 та частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, відмовляти заявникові у задоволенні відповідного клопотання. 2.4. У разі якщо у десятиденний строк відповідний орган місцевого самоврядування письмово або за замовчанням погодив (не надав мотивованих заперечень) надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності або надав заперечення, які суперечать вимогам чинного законодавства, забезпечувати у встановленому порядку розгляд клопотань заявників з урахуванням зазначених обставин.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що законною підставою відмови заявнику можуть бути лише мотивовані заперечення органу місцевого самоврядування, які передбачені виключно законом (ч.7 ст.118 ЗК України) та які надійшли у десятиденний строк.

В матеріалах справи наявний лист ОСОБА_5 міської ради Жовківського району від 05.10.2017 року за №998 згідно з якого остання не погоджує надання дозволу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва на території ОСОБА_5 міської ради.

При цьому, в даному листі не зазначено жодної причини такого рішення.

Однак, дотримуючись принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), суд вважає за необхідне дослідити обставини наявності, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, підстав для відмови у погодженні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Так, в матеріалах справи наявне рішення ОСОБА_5 міської ради від 25.11.2014 року за №7 відповідно до якого прийнято рішення розробити генеральний план м.Дублян відповідно до чинного законодавства та доручено міському голові організувати розроблення генерального плану м.Дублян.

Також, в матеріалах справи наявне рішення ОСОБА_5 міської ради від 31.03.2017 року за №6 «Про затвердження плану зонування території м.Дубляни».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року за №3038-VI, з наступними змінами та доповненнями, генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Абзацом 4 ч.1 ст.17 даного Закону передбачено, що у складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Згідно з ч.10 цієї ж статті, генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 міською радою не приймалось жодних рішень щодо затвердження генерального плану м.Дублян, з чого випливає, що такий план не затверджувався третьою особою установленому законом порядку.

Більше того, в матеріалах справи наявні докази – лист Інституту «Містопроект» від 28.12.2017 року за №1079/121 - в підтвердження того, що генеральний план лише розробляється.

Враховуючи те, що генеральний план не розглядався та не затверджувався третьою особою, суд не може взяти до уваги рішення від 31.03.2017 року за №6 «Про затвердження плану зонування території м.Дубляни», оскільки прийняття такого можливе лише після затвердження генерального плану, як це передбачено абзацом 4 ч.1 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідач та третя особа доказів в підтвердження спростування вищенаведених обставин не надали, не представили також жодних доказів прийняття та затвердження генерального плану в установленому законом порядку.

А відтак, посилання третьої особи на те, що територія на якій знаходиться земельна ділянка відповідно до генерального плану передбачена для перспективної міської забудови, не можуть свідчити про наявність законної підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки дані твердження не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо посилань відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року за №413 «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», як на передбачену законом підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає наступне.

Так, пунктом 1 даної постанови Кабінету Міністрів України затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Зі змісту цієї Стратегії вбачається, що така не регулює відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами під час передачі у власність чи користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Більше того, зазначена постанова Уряду не містить посилань на норми Закону, на виконання яких вона прийнята.

Таким чином, суд вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року за №413 не являється тим нормативно-правовим актом, який прийнятий на виконання закону, що встановлює вимоги щодо порядку надання у власність чи користування земельних ділянок.

А відтак, невідповідність положенням вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України безпідставно трактується відповідачем як передбачена законом підстава (ч.7 ст.118 ЗК України) для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, суд звертає увагу на те, що дана постанова Кабінету Міністрів України встановлює додаткові обмеження щодо площ земельних ділянок, які пропонується передати безоплатно у власність, що в свою чергу також не відповідає вимогам вищенаведеної норми закону, яка встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу.

Наведене дозволяє суду констатувати факт про те, що суб’єкт владних управлінських функцій - відповідач діяв не у відповідності до норм чинного законодавства, а саме відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача для ведення особистого селянського господарства, з підстав які не передбачені положеннями ст.118 ЗК України (містить вичерпний перелік для відмови).

Відтак, такі дії відповідача щодо відмови є протиправними, оскільки не відповідають критерію законності (п.1 ч.2 ст.2 КАС України) та обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2 КАС України).

Що стосується вимоги вимоги про зобов’язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, то суд виходить з наступних обставин справи на норм законодавства.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Абзацом 1 ч.4 цієї ж статті передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, законодавцем встановлено вимоги до клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність (ч.6 ст.118 ЗК України), а також визначено виключні підстави для відмови у задоволенні такого клопотання (ч.7 ст.118 ЗК України).

А тому, суд приходить до висновку, що за умови відповідності клопотання позивача вимогам закону та за відсутності передбачених законом підстав для відмови у його задоволенні, спірні правовідносини не допускають дискреції при прийнятті уповноваженим органом відповідного рішення.

Як наслідок, задля повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_5 міської ради Жовківського району Львівської області.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що захист права у такий спосіб буде втручанням у його дискреційні повноваження, оскільки у спірних правовідносинах законодавство не дозволяло відповідачу діяти на власний розсуд.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов належить задовольнити.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_5 міської ради Жовківського району Львівської області, викладену у листі від 13.10.2017 року за №Я-11869/0-7900/6-17.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у місячний строк з дня набранням рішенням законної сили, надати ОСОБА_4 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території ОСОБА_5 міської ради Жовківського району Львівської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (код ЄДРПОУ 39769942), що знаходиться за адресою м.Львів, пр.Чорновола, 4, на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), що проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 02 березня 2017 року.

Суддя В.Я.Мартинюк