Рішення № 72516462, 26.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 р. Справа№805/177/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

30 грудня 2017 року шляхом надсилання поштою позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії. Позовні вимоги вмотивовані тим що, відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу. З посиланням на статтю 46 Конституції України, статті 4, 5, 8, 47,49 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», позивач просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому пенсії з 01.09.2017 за віком;

- зобов’язати відповідача з 01.09.2017 відновити нарахування та виплату пенсії за віком позивачу.

24 січня 2018 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21 лютого 2018 року ухвалою суду було відмовлено у задоволені клопотання відповідача в продовжені процесуального строку для надання відзиву та доказів на заявлений позов.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що вона є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області як внутрішньо переміщена особа. У 2016 році позивач змінив місце реєстрації та відмовився від довідки внутрішньо переміщеної особи. Відповідач, на звернення позивача, повідомив, що виплата пенсії була зупинена після встановлення факту безпідставної виплати пенсії за відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, не заважаючи на зміну місця проживання, згідно статті 1 та статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706 та Постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб», Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постановою Кабінету міністрів України 3365 від 08.06.2016 року «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

30 січня 2018 року відповідачем біло отримано ухвалу про відкриття провадження у справі, але відзив у встановлений п’ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали не надійшов.

Дослідивши докази та з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

З 1 вересня 2015 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Центральному об’єднаному управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області та отримувала пенсію за віком як внутрішньо переміщена особа.

19 жовтня 2016 року позивача було знято з реєстрації місця проживання ІНФОРМАЦІЯ_1.

21 жовтня 2016 року позивач зареєструвалась за адресою Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Митрополитська, будинок 37б.

1 серпня 2017 року виплата пенсії була припинена, після встановлення факту відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2017 року на підставі встановленого факту відсутності реєстрації позивача в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно статті 1 Конституції Україна є соціальною та правовою державою.

За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058-VI, зокрема, згідно частини 1 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058-VI, оскільки з серпня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Суд враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається міст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України не подання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Судом встановлено, що ухвалу про відкриття провадження по справі відповідач отримав 30 січня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву сплинув 14.02.2018.

Таким чином, не подання відповідачем, суб’єктом владних повноважень, відзиву на позов без поважних причин кваліфікується судом як визнання позову.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу.

Позивач помилково вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у не виплаті пенсії.

Як протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень розуміється зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції цього суб’єкта, були об’єктивно необхідні і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У даній справі відповідач вчинив дії , якими припинив виплату пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, приходить до висновку, що слід прийняти рішення про зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з серпня 2017 року.

Судові витрати по сплаті судового збору, здійснені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 241-246, 250, 251, 255, 257-263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, б.37Б, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б.27А, код ЄДРПОУ 41250795) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2017 року.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б.27А, код ЄДРПОУ 41250795) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, б.37Б, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з серпня 2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, б.37Б, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б.27А, код ЄДРПОУ 41250795).

Рішення в повному обсязі складено 26 лютого 2018 року.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Донецького окружного адміністративного суду у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Циганенко А.І.