Рішення № 72516330, 28.02.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. Житомир справа № 806/3337/17

категорія 11.5

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про скасування постанов від 24.11.2011 №54803335,

встановив:

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 24.11.2011, постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 24.11.2011, постанови про накладення штрафу від 24.11.2011 ВП№54803335.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що державний виконавець неправомірно виніс постанови від 24.11.2011р., адже позивачем виконати рішення суду у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, було неможливо з об'єктивних та суб'єктивних причин.

Представник відповідача через канцелярію суду надав заперечення на позов в якому зазначив, що державний виконавець у відповідності до вимог чинного законодавства виніс постанову про накладення штрафу на позивача, тому вона є законною та правомірною, оскільки боржником рішення суду виконано не було.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 24 січня 2018 року о 10:00.

В судовому засіданні ухвалою суду від 24.01.2018 року позову заяву Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 12.02.2018 року розгляд справи продовжено, оскільки позивач усунув недоліки заяви у строк встановлений судом та призначено наступне судове засідання на 28.02.2018 р. о 15:30.

Сторони через канцелярію суду надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Проаналізувавши матеріали справи, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.01.2017 року зобов'язано Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області повторно розглянути заяву Фермерського господарства "Тихончук" про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з доданими до неї документами із прийняттям відповідного рішення, передбаченого Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051.

На виконання зазначеного рішення суду, 28.09.2017 року видано виконавчий лист №806/1578/16.

29.09.2017 р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №806/1578/16.

24.11.2017 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн., постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 12800,00 грн., постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 85,30 грн.

Вважаючи дані постанови протиправними, позивач звернувся з зазначеним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями п.1 ч.1 ст.3 та ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Положеннями ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.8 ст.26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Статтею 63 Закону №1404-VIII визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Так за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Отже, підставою для накладення штрафу є невиконання боржником рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконанні лише боржником, у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин. При цьому, державний виконавець перед застосуванням штрафних санкцій має з'ясувати, зокрема, наявність або відсутність поважних причин невиконання рішення і обов'язку виконати певні дії лише боржником.

Поважними причинами невиконання рішення суду відповідно до норм чинного законодавства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 зазначено, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.19 Закону №1404-VIII сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

06.10.2017 р. листом за вих. №11-6-0.62-9269/2-17 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило відповідача про те, що з метою виконання рішення суду на ім'я ФГ "Тихончук" було надіслано лист з проханням останнього звернутися з відповідною заявою та документами до Центру надання адміністративних послуг, однак станом на 06.10.2017 р. відповідної заяви не надійшло, тому рішення суду виконати неможливо.

13.11.2017 р. листом за вих. №11-6-0.62-10066/2-17 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило відповідача про те, що станом на 10.11.2017 р. ФГ "Тихончук" з заявою та документами не звернувся, у зв'язку з чим рішення суду виконати неможливо.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не вжито всіх належних та необхідних заходів для виконання рішення суду від 03.01.2017 року.

Так, матеріалами справи підтверджено відсутність будь-якого клопотання чи заяви позивача, зверненого до відповідача про зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки виконання судового рішення, про зміну способу і порядку виконання рішення, про відкладення проведення виконавчих дій з врахуванням обставин, які їх обумовлюють.

Позивачем не надано доказів щодо порушення відповідачем положень Закону №1404-VIII під час прийняття оскаржуваної постанови, не доведено, що відповідачем не дотримано порядок та підстави накладення штрафу.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Частиною 3 ст. 27 Закону №1404-VIII встановлено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 24.11.2017 р. та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 24.11.2011 (ВП№54803335) винесені державним виконавцем правомірно та з урахуванням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, виносячи оскаржувані постанови про накладення штрафу, про стягнення з боржника виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження діяв на підставі Закону №1404-VIII та у межах своїх повноважень.

У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідачем доведено правомірність дій щодо накладення штрафу у зв'язку із невиконанням судового рішення у строк, встановлений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження. У той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 205, 243 - 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про скасування постанов від 24.11.2011 №54803335 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його складення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа