Постанова № 72512636, 28.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №328/4249/16

Провадження №22-ц/778/234/18

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

представник позивача – ОСОБА_2,

відповідач – Міністерство оборони України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року в складі судді Петренко Л.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан (далі – ДРА) у період з 10.08.1985 року по 02.02.1987 року.

У 1986 році, при виконанні службового обов'язку в ДРА, в результаті обстрілу, отримав вогнепальні осколкові поранення голови, тулуба, наслідком яких стали рубці в зазначених ділянках, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №1623/Ж від 22.06.2016 року, та які у подальшому призвели до розвитку: «Стійкі залишкові явища, перенесення закритої ЗЧМТ - контузія головного мозку (1986 р.) у вигляді посттравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базілярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, інсомнічним синдромом. Посттравматичний цереборальний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, частими судинними кризами (1-2 рази на тиждень), вестибуло-координаторними порушеннями, центральною вестибулярною дисфункцією 2-3 ст., стійко вираженим цефалічним синдромом. ІХС: атеросклеротичного кардіосклерозу. СН 2А. Гіпертонічна хвороба II ст.».

Після проходження військової служби, де велися бойові дії, він отримав значні чисельні поранення та захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день. Перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого позитивного покращення та в подальшому, його стан здоров'я не покращується, а з кожним роком тільки погіршується. Внаслідок поранень отриманих під час проходження військової служби, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки отримав чисельні поранення та захворювання, основним з яких є контузія головного мозку.

Зазначав, що його постійно, щоденно турбують головні болі, які підсилюються при фізичному навантаженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам’яті, зниження слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, дискомфорт в області серця, різку слабкість оніміння язика, губ, кінцівок.

Крім зазначеного позивач вказував, що хворіє на невроз, який розвинувся внаслідок сильного перехвилювання під час проходження служби, де велися бойові дії. Він неодноразово знаходився на лікуванні в неврологічному відділі та психоневрологічному диспансері. Лікування дає йому лише тимчасове полегшення, проте, потім він знову відчуває сильний психологічний дискомфорт, страх та тривогу, його починають турбувати головні болі, запаморочення, «комок» в горлі та відчуття розпачу. Наслідками такого перехвилювання та контузії головного мозку є нестабільний артеріальний тиск, який постійно та різко підвищується, що супроводжується сильними головними болями, нудотою, ріжучими болями в області серця, до того ж отримав значні ушкодження спини та нижніх кінцівок, внаслідок цього постійно страждає на набряки нижніх кінцівок.

У зв'язку з пораненнями та захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Щоденно його турбують головні болі та шум у вухах, які є нестерпними, оскільки знеболювальні ліки допомагають лише на кілька годин, а постійне приймання ліків також пагубно впливає на його здоров’я. Він не може вільно пересуватися, оскільки після ходіння впродовж 3-4 годин відчуває сильну, нестерпну головну біль, після такого короткотривалого ходіння чи виконання будь-якого фізичного навантаження, він має 2-3 дні перебувати в постільному режимі, оскільки біль є надто сильним та нестерпним. Він стає роздратованим, що позначається на його відносинах із родиною та знайомими. Всі ці фактори позначились на його сні, за останній рік він страждає на безсоння, не спить по 4 дні, потім - 1,5- 2 години поверхневого сну, і знову 4 дні безсоння на фоні сильних больових відчуттів.

Також позивач зазначав, що не має можливості зараз працювати, оскільки пересуватися на велику відстань (до місця роботи) без сторонньої допомоги не може, а особистого транспорту він не має. Це поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був в той час, коли він працював. Його заробітна плата була основним засобом існування його родини, а на теперішню пенсію забезпечити себе та свою родину хоча б самим необхідним є просто неможливим.

Вказував, що відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною, оскільки не може допомогти своїй родині як матеріально, так і фізично, повноцінно виконувати свої обов’язки по господарству. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоров’ї, а також і на його психіці, постійно виникають проблеми з придбанням ліків, які є занадто дорогими.

Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання. Порушено нормальні життєві зв’язки позивача, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Значна частина пенсії, яку він отримує, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., яка була завдана йому в результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України (а.с. 201, 202).

В судове засідання, призначене на 28.02.2018 року з’явився представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, який діє за дорученням від 26.01.2018 року на підставі договору № 442 від 06.12.2016 року про надання юридичних послуг (а.с. 203-206).

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки не повідомив, будь-яких письмових клопотань, у тому числі і про відкладення розгляду справи не надавав.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, місце та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи вищевикладене, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надав будь-яких доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан в період з 10 серпня 1985 року по 02 лютого 1987 року, тобто в період, коли там велись бойові дії, що підтверджується довідкою №с/2662 від 26.08.2016 року, виданою військовим комісаром Токмацького об’єднаного міського військового комісаріату (а.с.12).

Із наданих позивачем копій медичних документів вбачається, що в період проходження військової служби він отримав вогнепальні осколкові поранення голови (контузія 1986 р.), тулуба, які призвели до стійкої втрати працездатності, внаслідок чого з приводу хронічних захворювань він систематично проходить курси лікування в різних медичних закладах (а.с.10-11).

Згідно копії виписки із акту огляду МСЕК серії АВ №0673313, ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи (а.с.8-9).

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб’єкта такої відповідальності.

Позивач посилається на завдання йому моральної шкоди через отримання травм, в зв'язку з проходженням військової служби. Зазначає, що від травм у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, працювати, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування.

За вимогами ч. 3 ст. 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться в ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ураховуючи викладене, суд врахував всі вимоги закону, належним чином дослідив, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв’язок між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. При цьому Міністерство оборони України доводило відсутність своєї вини, на що суд дав належну оцінку їх доводам.

Також у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 10 серпня 1985 року по 02 лютого 1987 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та Цивільного кодексу України 2003 року, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в позові у цій справі.

Таким чином, з урахуванням вказаних норм колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 19 липня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.03.2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_3