Постанова № 72505694, 01.03.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/3059/17

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

01 березня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (місце складання м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Центральною комісією Міністерства юстиції України прийнято протиправне рішення від 17.08.2017 про відмову засудженому ОСОБА_2 у переведенні із Державної установи "Замкова виправна колонія (58)" до Петрівської установи виконань покарання, яка розташована на недалекій відстані від місця проживання його родини, враховуючи відсутність підстав, передбачених ч. 2 ст. 93 КВК України.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки позовні вимоги позивача стосуються порядку виконання судового рішення у кримінальному провадженні.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на положення ч. 9 ст. 539 КПК України, якою визначено порядок розгляду питань, визначених у пункті 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України, тобто оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань і розгляд справ щодо таких питань здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Сторони по справі не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу у наданий судом строк відповідно до ст. 304 КАС України та будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, повноважних представників в судове засідання не направили.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

За таких умов за приписами ч. 4 ст. 229 КАС України повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, враховуючи наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до суду з вимогою скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 17.08.2017 про відмову засудженому ОСОБА_2 у переведенні із Замкової виправної колонії (№58) до Петрівської установи виконання покарань (№49) та зобов'язати відповідача повторно розглянути переведення засудженого до іншої установи виконання покарань.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір виник не з приводу реалізації відповідачем управлінських функції, як суб'єкта владних повноважень, а з приводу розгляду питання про зміну місця відбування покарання засудженого ОСОБА_2, тобто в порядку виконання вироку у кримінальному провадженні, а тому такий спір не є публічно-правовим спором в розумінні КАС України і його необхідно вирішувати за правилами КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції на момент винесення оскаржуваної ухвали) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Положеннями ч. 2 ст. 4 КАС України (в редакції на момент винесення оскаржуваної ухвали) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ст. 6 КАС України (в редакції на момент винесення оскаржуваної ухвали) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 КАС України (в редакції на момент винесення оскаржуваної ухвали) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що публічно-правовий спір в адміністративному судочинстві - це не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, в якому суб'єкт владних повноважень здійснює свої владні управлінські функції.

В той же час, зі змісту позовної заяви слідує, що спір стосується порядку відбування покарання позивачем у виправній колонії, як засудженого до позбавлення волі строком на 8 років, а предметом заявленого позову є оскарження дій відповідача щодо відмови у переведенні позивача до іншої колонії з врахуванням вимог ч. 2 ст. 93 КВК України.

Вказані вище обставини мають місце під час відбування позивачем кримінального покарання за вироком суду, який згідно ст. 4 КВК України є підставою виконання та відбування зазначеного покарання.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Тобто, позивач фактично оскаржує рішення відповідача про визначення місця відбування ним покарання за скоєний злочин, оскільки позивач просить суд зобов'язати відповідача перевести його для відбування покарання до Петрівської установи виконання покарань № 49.

В той же час, суд апеляційної інстанції вказує на те, що порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими регламентовані нормами кримінально-виконавчого законодавства України.

Відповідно до ст. 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Згідно з ч. 1 ст. 56 КВК України особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.

За приписами ч. 6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі.

Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються порядку виконання судового рішення у кримінальному провадженні.

Виконання судових рішень у кримінальному провадженні регулюється розділом VIII КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13 3 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Згідно з 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

З урахування вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні, що вирішення питань щодо порядку виконання вироку у кримінальному провадженні не є публічно-правовим спором в розумінні КАС України і його необхідно вирішувати за правилами КПК України, а відтак розгляд даної справи не належить до юрисдикції Хмельницького окружного адміністративного суду.

Доводи ж апелянта про те, що розгляд даної справи має відбуватись в порядку адміністративного судочинства відповідно до ч. 9 ст. 539 КПК України колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на те, що положеннями п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України передбачено розгляд в порядку адміністративного судочинства виключно питань стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань, в той час як засуджений ОСОБА_2 в межах розгляду даної справи, не оскаржує будь-яких рішень адміністрації Державної установи "Замкова виправна колонія (58)", а відповідачем по справі є Міністерство юстиції України.

Таким чином, оскарження рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України від 17.08.2017 про відмову засудженому ОСОБА_2 у переведенні із Державної установи "Замкова виправна колонія (58)" до Петрівської установи виконань покарання не підпадає під дію п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Тобто, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції надав належну оцінку змісту позовної заяви, врахував вимоги процесуального законодавства та прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Граб Л.С.