Рішення № 72504939, 23.02.2018, Микільський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Володарський районний суд Донецької області)

Справа № 222/45/17

Провадження №2/222/2/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2018 року Володарський районний суд Донецької області у складі: судді Доценко С.І., при секретарі Болбат Н.І., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Нікольське Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Нікольського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, прийнятих судом просила визнати недійсним договір дарування будинку 10 по вул.Садовій в с.Малоянісоль Нікольского району Донецької області, який було укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 21.12.2015 року та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Володарського району Донецької області ОСОБА_5 з тих підстав, що її мати ОСОБА_6, яка за договором є дарувальником протягом шести років, що передували укладенню договору страждала на поведінкові та психічні розлади здоров»я, стояла на обліку в психіатричній лікарні, а тому не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. А також внести зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєструвавши право власності на спірний будинок за ОСОБА_6, згідно рішення суду про визнання недійсним договору дарування.

В ході судового розгляду позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позову пояснила, що після смерті матері ОСОБА_6 вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але виявилось, що батьківський будинок 21.12.2015 році матір’ю подарований її брату, який є відповідачем по справі. Але її мати в 2006 році перенесла 2 інсульти з парезом правої руки. С 2000почала прогресувати втрата пам’яті, з’явились галюцинації, не розуміла, що робить. Лікувались у дільничного лікаря, а також в приватних лікарнях. На облік у психіатра вона її не ставила, щоб не псувати її репутацію в селі. В 2014 році її стан погіршився, а тому 21.12. 2015 році вона не могла свідомо укладати договір дарування тому що вона не усвідомлювала свої дії та що відбувається навколо. З 2010 року не писала із-за тремору рук та ніг. Весь час саме вона піклувалась про матір. ЇЇ брат до 2014 року в селі не з»являвся та долею батьків не цікавився. З 2014 року став проживати в батьківській хаті. Про мати дбав погано В листопаді 2016 року вона забрала її жити до себе, де вона прожила до самої смерті, яка настала в грудні 2016 року. Мати її не впізнавала, з кимось розмовляла, постійно кричала. Пояснювала, що їй перешкоджають спати присутні інопланетяни. В 2016 році вона вимушена була викликати лікаря психіатра по рекомендації терапевта. Психіатр робив обстеження на дому. До цього мати, коли перебувала у неї проходила лікування в КУ «ЦПМСП№2», про що є відповідні записи в амбулаторній картці. Від інсульту лікувалась в 2006 році в АЦБЛ (Азовській Центральній басейновій лікарні на водному транспорті), але документи не збереглись тому що лікарня була реорганізована. В 2015 році мати просила її відкрити рахунок в банку на отримання пенсії. В 2016 році ОСОБА_6 оформила у нотаріуса на ім’я позивачки довіреність, щоб та могла виконувати дії від імені матері. При оформленні довіреності ОСОБА_6 на запитання нотаріуса відповідала, але підписати сама не змогла. На вимогу нотаріуса довіреність підписала стороння особа Медведєва. В 2015 році мати сама розписувалась за отримання банківської картки та перерахунок пенсії на картку. Часом в неї було просвітлення в свідомості. Просила задовольнити позов.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просила визнати договір дарування будинку 10 по вул.Садовій в с.Малоянісоль Нікольського району Донецької області, який було укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 21.12.2015 року та посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Володарського району Донецької області ОСОБА_5Ф недійсним з тих підстав, що укладений з особою, яка не усвідомлювала свої дії та не могла керувати ним, що підтверджено медичними документами показаннями свідків а також лікаря терапевта , лікаря психіатра та висновком судово-психіатричної експертизи, яка зробила висновок про те, що з врахуванням медичних документів про хворобу ОСОБА_6 на момент укладення договору дарування вона не усвідомлювала свої дії не могла керувати ними.

Відповідач під час судового розгляду пояснив, що з 2014 року після початку бойових дій він приїхав та почав проживати з матір’ю ОСОБА_6, яка раніше мала ім’я «Надія» за адресою вул. Садова 10 в с.Малоянісоль. Проживали в літній кухні, яка обладнана піччю, тому що в будинку була пошкоджена система опалення і там позивачка зробила склад секонд-хенду. Мати хворіла на гіпертонічну хворобу, пила пігулки, які їй виписувались в місцевій Малоянісольській амбулаторії Нікольської ЦРЛ за місцем проживання. Інсультів в неї не було. В лікарнях з приводу інсультів не лікувалась. До листопаду 2016 року, коли позивачка силою увезла матір з дому до себе в Маріуполь мати була психічно здоровою людиною, адекватною, спілкувалась з людьми на різні теми, особисто отримувала та розписувалась за пенсію та орендну плату, готувала їжу, вони мали домашнє господарство, яким вона керувала. В 2015 році мати ОСОБА_6 сама запропонувала йому оформити договір дарування будинку, так як на відміну від позивачки, яка мала власне житло, він іншого житла на підконтрольній Україні території не мав. Ніяких відхилень в розумовому плані у неї не було. Вони їздили до нотаріуса, який перед оформленням та посвідченням договору дарування особисто спілкувався з нею на одинці. При укладенні договору були свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8. З нею постійно спілкувалась соціальний працівник яка допомагала їм по господарству. В 2015 році у матері пропав паспорт та пенсійне посвідчення. При відновленні документів та при отриманні нових вона самостійно розписувалась. Його сестра в цьому ж році якимось чином оформила довіреність від імені матері та отримала без відома матері дві її пенсії, а також намагалась забрати кошти за оренду землі, але ж їй не вдалося - орендодавець відмовив. З цього приводу був конфлікт, а саме мати посварилась з поштаркою, яка видала за довіреністю дві материні пенсії нібито на придбання вугілля, яке так і не придбала і грошей не віддала. Для вирішення конфлікту до них додому приїжджала голова сільської ради ОСОБА_9, яка спілкуватись з матір’ю. В 2015 році мати розписувалась особисто на току за земельний пай в ТОВ « Рассвет» . В березні 2016 року він відвіз мати до позивачки, тому що повинен був їхати до Києва. Коли через декілька днів повернувся та поїхав до сестри за матір’ю, вона вже лежала жовта, квола, не підводилась, не пила та не їла. Він забрав її додому. Дома їй стало краще. Влітку до них приїхала позивачка з своїм представником по справі та намагались забрати мати до себе. Мати не хотіла їхати до позивачки, скаржилась, що вона її кормить якимось пігулками, від який їй становиться погано. Вона їх проганяла з будинку, називала позивачку аферисткою. Відповідач вступився за мати, тому що її намагались забрати силою. В ході сварки сказав позивачці, що б йшла з його дому та повідомив про дарування будинку. Після цього, в листопаді 2016 року в його відсутність, коли він їздив до сина в Єнакієво, а мати залишалась з його дружиною ОСОБА_10, позивачка силою забрала мати з батьківського будинку з с. Малоянісоль, що підтверджується зверненням до поліції, та поставила її на облік в психічну лікарню. В грудні 2016 року мати померла. Позовні вимоги вважає необгрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримала позицію відповідача, заперечувала проти задоволення позову. Вважає, що доводи позивача та її представника ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах. Так, амбулаторна карта ОСОБА_6, адреса вул. Грушевського, 10-32 м. Маріуполь, витребувана з Маріупольської міської лікарні № 2, на її думку, не можна враховувати як належний та допустимий доказ так як в зазначеній картці існують виправлення дати початку надання медичної допомоги з 2016 на 2015 рік, доклеєні листи ,які змінюють нумерацію сторінок амбулаторної карти та виправлена нумерація сторінок. Ці виправлення не завірені належним чином лікарем чи іншим співробітником лікарні і в цій картці відсутні направлення терапевтів на обстеження ОСОБА_6 до психіатру. Амбулаторну картку ОСОБА_6, витребувану з Маріупольської психіатричної лікарні № 7 також вважає неможливим використовувати для проведення експертизи, так як психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги. Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. В заяві ОСОБА_1 від 14.11.2016 року, в якій вона просить про обстеження психіатром ОСОБА_6 не має підстав, вказаних в ст. 11 ЗУ «Про психіатричну допомогу». Крім того, лікар-психіатр в своєму висновку та при допиті вказує, що обстеження проводилось на підставі рішення Володарського районного суду Донецької області, яке не існує. Лікар-психіатр у висновку вказує, про чотири інсульти, які перенесла ОСОБА_6 зі слів дочки( позивача) та мед документації Маріупольської міської лікарні № 2, але в медичній документації дані факти не підтверджуються жодним записом. Також, на її думку, не може бути прийнята до уваги судом надана представником позивача-Орловською Н.І. відповідь від 31.07.2017 року за вих.. № 31/07/17р. за підписом архіваріусу ОСОБА_11 КУ «Міська лікарня № 9 Медико-санітарна частина працівників департаменту морського флоту» на адвокатський запит від 27.07.2017 року про те що лікарський засіб АЦББ був закритий в 2012 році та в журналі утилізованих матеріалів є запит про утилізацію історії хвороби ОСОБА_6 Зазначає, що у вказаній відповіді було використано печатку «Для листків непрацездатності», використання якої не передбачене для відповідей на запити. На адвокатський запит ОСОБА_3 вих.№02/05 від 09.08.2017 року з питанням про правонаступництво лікарського закладу АЦББ та історію хвороби ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка знаходилась на лікування у 2006 році, ОСОБА_12 – заступник головного лікаря за вих. № 1181 від 11.08.2017 року, відповів, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 на лікуванні в Міській лікарні № 9 в 2006 році не знаходилась і за медичною допомогою не зверталася. Також розпорядженням міського голови №1283 від 27.11.2002 року Азовська Центральна басейнова лікарня на водному транспорті перереєстрована у Комунальний заклад «Маріупольська міська лікарня № 9 медико-санітарна частина працівників департаменту морського флоту. Згідно висновку судово-психіатричної експертизи без врахування цих неналежних доказів, ОСОБА_6Г на час укладення договору дарування усвідомлювала свої дії та могла керувати ними, а тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Третя особа – приватний нотаріус Нікольського районного нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, але залишив заяву якою просив відмовити в задоволенні позову та розглянути позов у його відсутність.

Вислухавши осіб, що приймали участь в розгляді справи, дослідивши надані сторонами докази окремо та в їх сукупності суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд ухвалюючи судове рішення, зобов’язаний встановити чи мали місце обставини (факти) якими обґрунтовувались вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, та інше.

Згідно положень ст.ст.77-80 ЦПК України суд, оцінюючи докази виходить із принципів належності,допустимості,достовірності та достатності доказів.

Оспорюваний договір дарування укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 21.12. 2015 року. Предметом договору є житловий будинок №10 по вул. Садова в с.Малоянісоль Володарського (нині – Нікольського) району Донецької області та посвідчено приватним нотаріусом Володарського (нині- Нікольського) районного нотаріального округу Донецької області. Згідно запису в договорі нотаріусом встановлені особи сторін, їх дієздатність , а також належність будинку ОСОБА_6 Нотаріусом зроблено усний переклад договору з української мови на російську. Зареєстровано в реєстрі за № 1316 (а.с.12-13)

Згідно свідоцтва про смерть серії І-НО № 972644 виданого Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Донецької області ОСОБА_6 померла 03.12.2016 року (а.с.8)

Право позивача на звернення із зазначеним позовом підтверджується паспортом позивача, копією свідоцтва про народження позивача та копією свідоцтва про одруження позивача (а.с. 7,9,10) із яких вбачається, що позивач є дочкою ОСОБА_6, померлої 03.12.2016 року.

Допитаний як свідок ОСОБА_8 пояснив, що з відповідачем є однокласниками та односельцями. Сім’ю знає дуже давно. Знав його мати, яку в селі звали баба ОСОБА_2. Про те що вона за документами «Анастасія» йому відомо не було. Відповідач тривалий час в селі Малоянісоль не проживав. Повернувся в село лише в 2014 році та став проживати з матір’ю в батьківській хаті. Свідок спілкувався з матір’ю відповідача. На його думку вона усвідомлювала про що розмовляє і що відбувається навколо. За проханням відповідача в 2015 році він возив його з матір’ю в с.Нікольске до нотаріуса. З ними їздила і соціальний працівник ОСОБА_7, яка обслуговувала ОСОБА_6 Нотаріус перед оформленням документів особисто спілкувався з матір’ю відповідача. Після чого ним було складено документ.

Допитана як свідок ОСОБА_7 пояснила що працює соціальним працівником Територіального центру надання соціальної допомоги Нікольского району. З 2011 року та до її смерті обслуговувала ОСОБА_6, яку в селі всі знали як баба ОСОБА_2. Двічі на тиждень вона надавала їй допомогу по господарству. В 2014-2015 роках ОСОБА_6 ще сама готувала їжу, вела домашні справи, вільно спілкувалась. Розпитувала у неї про її батьків. Забутьківастю вона не страждала – борг в магазині пам’ятала до копійки. В 2015-2016 році свідок купала бабусю, прала речі, вбирала приміщення в чому їй допомагав син ОСОБА_6 – ОСОБА_4 (відповідач). Скаржилась на головний біль, болі в шлунку, печінці, підвищений тиск. Їздили в Малоянісольську амбулаторію, де їй надавали допомогу. В 2015 році, в холону пору року, коли вона разом з ОСОБА_6, її сином та ОСОБА_8 їздили в с.Нікольське до нотаріуса щоб оформити договір дарування будинку на відповідача, ОСОБА_6 усвідомлювала, що їде до нотаріуса переоформлювати будинок на сина ОСОБА_13 і особисто говорила, що у дочки є трикімнатна квартира, а дім необхідно оформити на сина ОСОБА_13, який її доглядав. Нотаріус особисто спілкувався з ОСОБА_6 на одинці, потім пішов оформлювати документ. ОСОБА_6 їй особисто сказала, що будинок дарує сину. В серпні 2016 року вона перестала ходити самостійно, але ж була при пам’яті, всіх впізнавала, про всіх знайомих розпитувала. З 2014 року нею опікувався син. Дочка, приїжджаючи в село до своїх знайомих, не завжди навіть заходила до матері. Якість соціальної допомоги свідка перевірялась Територіальним центром та місцевою сільською радою. Так до бабусі приходила періодично голова сільської ради ОСОБА_9, медична сестра та психолог терцентру соціальної допомоги 2 рази на рік складали звіти. В 2015 -2016 році ОСОБА_6 викликала додому голову сільської ради ОСОБА_9 і скаржилась їй, що її дочці ОСОБА_1 безпідставно віддали її пенсію за два місяці і їй ні на що жити. Восени 2016 року дочка забрала ОСОБА_6 до себе в м.Маріуполь, де вона і померла. До самого останнього спілкування в 2016 році, ОСОБА_6 усвідомлювала все що робила і що відбувалось навкруги неї.

Допитана як свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона як голова Малоянісольської сільської ради перевіряла роботу соціальної служби. ОСОБА_6 знала дуже добре, тому що вона колись проживала по сусідству з сестрою. Навідувала її 1 раз в декілька місяців. ОСОБА_6 була при здоровому глузді, розповідала їй про роботу соціального працівника, розмовляли про життя. В останній раз вона навідувала ОСОБА_6 в вересні 2016 року коли начальник пошти видала пенсію ОСОБА_6 її дочці. ОСОБА_6 дуже обурювалась що забрали її пенсію. З нею проживав син ОСОБА_4, на якого вона не скаржилась. Він її доглядав. В вересні 2016 року, коли вона до неї прийшла, то бабуся вже не ходила самостійно. Сиділа чистенька на ліжку та їла виноград. Окрім робочих моментів, вони спілкувались за життя, ОСОБА_6 розпитувала її про її особисте життя, про чоловіка, якого вона знала. Ніяких відхилень в розумовому плану у ОСОБА_6 вона не побачила.

Допитаний як свідок ОСОБА_14 повідомив, що є головним лікарем Малоянісольскої амбулаторії. Знав мати позивача і відповідача -ОСОБА_6 як лікар протягом тривалого часу. Але в селі її називали всі ОСОБА_2, а не ОСОБА_6. Тому амбулаторна картка ОСОБА_6 містить відомості про лікування ОСОБА_15 та є помилка в даті народження, тому що картка заведена з 1958 року. Це технічна помилка. Основними скаргами були головні болі, підвищення артеріального тиску, болі в серці, згідно з віковими змінами. Специфічних скарг не було. Їй виставлений діагноз церебральний атеросклероз з гіпертензією. Отримувала адекватне лікування згідно з її станом здоров’я. Інсультами, інфарктами не страждала. В 2006 році в неї був судинний криз, отримала адекватне лікування. Якщо б були показання для стаціонарного лікування амбулаторія надавала би направлення на лікування. Виписки про лікування в інших лікувальних закладах дублюються та додаються до амбулаторної карти. Зберігаються в ЦРЛ до 25 років, такі виписки із інших медичних закладів не надходили. В останнє оглядав її в червні 2016 року. Під час останнього огляду скаржилась на головний біль, шум в вухах. При огляді сина не було. Вона сама висловлювала скарги на своє здоров’я. Вона орієнтувалась в часі, розповідала, що її турбує, які ліки приймає. Розмовляли не тільки про хворобу, а і про повсякденне життя. Дозування ліків було стандартне. Вона не потребувала специфічних засобів лікування. Свідок впевнений і стверджує, що ніякого ХМНК 3 ступеню у неї не було, а був звичайний церебральний атеросклероз, що відповідало її віку. В 2014 році вона сама дзвонила медичній сестрі на мобільний телефон, і та носила їй ліки згідно рецепту В неї не було порушення психіки, що передбачає ХМНК 3 ступеню. Якщо б був такий діагноз то він як дільничний лікар зобов’язаний був би поставити до відома районного психіатра. Вона б потребувала протисудомних ліків. А таких симптомів виявлено не було.

Допитана в якості свідка ОСОБА_16 пояснила, що працює медичною сестрою в Малоянісольскій амбулаторії. Добре пам’ятає мати позивача та відповідача. Вона неодноразово зверталась по медичну допомогу, яка їй надавалась відповідно до рекомендацій лікаря на дому. Десь за півроку до її смерті в 2016 році вона як медична сестра робила їй ін’єкції. Під час спілкування ОСОБА_15 розпитувала її за дітей, за батьків, яких знала, пам’ятала всіх по іменам, хвалила свого сина ОСОБА_13, який її доглядав. До того як син приїхав в село, вона дзвонила на її мобільний телефон та просила занести їй ліки від головного болю, та від тиску. Щодо неточних відомостей в картці поясняє, що картка спочатку була оформлена на ім’я ОСОБА_15, та помилково було зазначено невірний рік народження. ОСОБА_6 в селі всі знали як бабу ОСОБА_15. В 2012 році, коли стали оформлювати реєстр пацієнтів були уточнені відомості про пацієнта згідно її паспорту.

Суд вважає, що амбулаторна картка амбулаторного хворого №41824 на ім’я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій міститься картка амбулаторного хворого №385 від 19.07.1958 року Куйбишевської амбулаторії на ім’я ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 є амбулаторною карткою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, тому що із показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_16, які є головним лікарем та медичною сестрою Малоянісольської амбулаторії підтвердили, що всі записи в амбулаторній карті на ім’я ОСОБА_15 стосуються ОСОБА_6. Особа ОСОБА_6 була встановлена згідно паспорту при перереєстрації пацієнтів лише в 2012 році, а раніше запис про особу робився зі слів пацієнтів.

Окрім того згідно з Витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 18.05.2017 року 19.03.1980 року внесені зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 (відповідача по справі), а саме змінені відомості про мати - «Надія» змінено на «Анастасія». Згідно відмітки виправлення ім’я матері на підставі висновку Володарського р/від. ЗАГС Донецької області, затвердженого розпорядженням Володарського РВК№34 від 27.02.1980 року (а.с.147)

Згідно довідки Нікольського територіального центру надання соціальних послуг ОСОБА_6 перебувала на обслуговуванні в період з 29.07.2011 року (а.с. 51)

Згідно довідки Нікольського територіального центру надання соціальних послуг з ОСОБА_6 протягом 2014-2015 роки проводились бесіди з психологом, в Журналі обліку наданих психологічних послуг приміток щодо незвичайного стану або неадекватної поведінки ОСОБА_6 не вносилось, а тому підстав ініціювати направлення на обстеження лікарем –психіатром не було (а.с. 210)

Згідно копії довіреності від 15.07.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольского міського територіального округу Донецької області ОСОБА_17 дійсність якої не оспорюється позивачем, та якою ОСОБА_6 уповноважила ОСОБА_1 керувати та розпоряджатись усім її майном , у чому б воно не складалось, зазначено що нотаріусом було встановлено особу ОСОБА_6 та перевірено її дієздатність. (а.с.45) Таким чином, навіть на момент посвідчення довіреності (на 15.07.2016 року) сумнівів у нотаріуса щодо дієздатності ОСОБА_6 не виникло.

Відповідно до копії висновку ст. о/у Нікольського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області від 23.11.2016 року за результатами перевірки за заявою ОСОБА_10, її заяви та рапорту про те що 23.11.2016 року ОСОБА_1Х . приїхала в с.Малоянісоль вул.Садова №10, звідки без дозволу забрала мати ОСОБА_4Х – ОСОБА_6.(а.с.64-66)

Виходячи із принципу допустимості доказів , передбаченого ст.78 ЦПК України суд не приймає як доказ на підтвердження хвороби ОСОБА_6 інсультом, який на думку сторони позивача передував виникненню психічного захворювання, довідку КУ «Міська лікарня№9» на ім’я адвоката ОСОБА_2 про те що ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарському закладі АЦБЛ на денному стаціонарі в період з 15.12.2006 по 20.03.2007 року з діагнозом «геморогічний інсульт 13.12.2006 року з правопорезом правої сторони руки і ноги», а історія хвороби утилізована у зв’язку із закриттям лікувального закладу АЦБЛ (Азовська Центральна басейнова лікарня на водному транспорті) в жовтні 2012 року (а с. 206) тому що відомості викладені в цьому документі спростовані відповіддю головного лікаря КУ «Маріупольська міська лікарня №9» на адвокатський запит адвоката ОСОБА_3 та наданими підтверджуючими доказами про те що Азовська Центральна басейнова лікарня на водному транспорті перереєстрована в КУ «Маріупольська міська лікарня №9» 27.11.2002 року та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 на лікуванні в міській лікарні №9 не перебувала та за медичною допомогою не зверталась. (а.с. 223), а тому довідка на ім’я ОСОБА_2 є очевидно недопустимим доказом.

З тих же підстав, а також приймаючи до уваги положення ст.81 ч.5 ЦПК України про те що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд не приймає як доказ амбулаторну карту №49 хворої ОСОБА_6 Маріупольської міської лікарні № 2 (зошит) в якій маються підклеєні перші 2 аркуша з виправленою нумерацією картки, з виправленою датою обстеження. В картці мають місце виправлення дат початку медичного огляду, які не описані та не завірені у встановленому законом порядку, що викликає сумніви істинності та достовірності відомостей які викладені в ній. На титульному листі картки в листі уточнених діагнозів перший запис 22.02. має очевидне виправлення з літери «16» на літеру «14».

Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_18 яка як лікар-терапевт ЦПД міської лікарні №2м. Маріуполя обслуговувала дільницю №49, де проживає ОСОБА_1 (позивач) будинок №10 кв.32 та робила записи в амбулаторній карті №49 ОСОБА_6 яка виставила ОСОБА_6 під час лікування ОРВІ та бронхіту встановлений діагноз ХМНК ІІ та церебральний атеросклероз, лише, з її слів, на підставі віку пацієнтки, шаткості ходи, забудькуватості, зниження інтелекту, без будь-яких відповідних досліджень, рекомендацій консультацій у відповідних спеціалістів. При цьому в амбулаторній карті призначене лікування характерне лише для лікування простудного захворювання. При допиті вона не змогла пояснити виправлення дат в амбулаторній карті та нумерації аркушів.

Суд не приймає як доказ показання допитаної як свідка представника позивача ОСОБА_2 яка в своїх показаннях повідомляла про зустріч з ОСОБА_6 та її хворобливий стан на 31.08.2016, тому що предметом спору є договір дарування який було укладено 21.12.2015 року і має значення лише психічний стан ОСОБА_6 як дарувальника на час укладення договору.

Суд вважає малоінформативними показання свідків ОСОБА_19 (подруги позивачки) та ОСОБА_20І.(дочки позивачки) щодо обставин, які підлягають встановленню тому що ОСОБА_20 проживає в м.Одеса і пояснила, що бабусю бачила не часто, а ОСОБА_19 спілкувалась з ОСОБА_6 лише взимку, коли позивачка забирала її до себе. Їх детальні показання були зазначені у вихідних даних і були предметом дослідження під час проведення психіатричної експертизи та не стали підставою для визнання ОСОБА_6 такою, що на момент укладення правочину не могла розуміти свої дії та керувати ними.

Суд не приймає як доказ амбулаторну карту КЛПУ «МПЛ №7» від 24.11.2016 року на ім’я ОСОБА_6 в якій 24.11.2016 року ОСОБА_6 було виставлено діагноз мультиінфарктна деменція з галюцинаторним синдромом під час обстеження на дому на підставі звернення з заявою ОСОБА_21Х 24.11.2016 року, тому що в обґрунтування висновку покладено, що ОСОБА_6 перенесла з 2002 по 2016 роки чотири інсульту, жодний із яких не знайшов підтвердження під час судового розгляду. Також в основу діагнозу покладено відомості викладені в виписці із медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_6Г без номеру з Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2 в якій Шалі виставлений діагноз хронічна мозкова недостатність кровообігу 3 стадії, транзисторна амнезія ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз. Зазначено, що вважає себе хворою близько 8 років, знаходилась під наглядом дільничного терапевту, лікувалась амбулаторно. Але ця ксерокопія виписки належним чином не завірена. Сам документ має лише підпису лікаря без зазначення його прізвища, печатка лікаря є нечіткою (неможливо визначити його прізвище), відсутній підпис та прізвище завідуючого амбулаторією. Всі ці обставини викликають сумнів в дійсності та достовірності представленої інформації.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд вбачає що позивач ОСОБА_1 звернулась в психіатричну лікарню КЛПУ «МПЛ №7» про обстеження своєї матері ОСОБА_6 психіатром 24.11.2016 року - наступного дня , після того як 23.11.2016 року без згоди брата забрала її з її домівки в с.Малоянісоль до себе в м.Маріуполь, що підтверджується копією висновку ст. о/у Нікольського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області від 23.11.2016 року за результатами перевірки за заявою ОСОБА_10 (а.с.64-66)

Допитаний в судовому засіданні як свідок лікар-психіатр ОСОБА_22 пояснив, що 24.11.2016 року в психіатричну лікарню звернулась дочка ОСОБА_6, яка повідомила, що мати все забуває, має галюцинації, розповідає про інопланетян, з’явитись до лікаря не може. В якості інформації була надана ухвала Володарського районного суду, яка є в карточці про потребу в проведенні обстеження. Але він проводив огляд на дому за заявою родичів. Бачив хвору лише один раз в день обстеження. Спілкувався з пацієнткою особисто. Вона самостійно не пересувалась. Лежала в ліжку. Мова була розірвана, не послідовна, жалоб на стан здоров’я не пред’являла. Так як спілкування з ОСОБА_6 було малоінформативним, інформації про стан пацієнтки отримав зі слів її дочки (позивачки), яка розповіла що мати біля 8 років бачила та спілкувалась з інопланетянами, перенесла інсульти в 2006,2012,2016 роках. Інформацію про інсульти брав із наданих дочкою медичних документів Маріупольської міської лікарні №2. Висновок про судинну деменцію зробив на підставі отриманої інформації , яка, на його думку, завжди буде при переліку зазначених в медичних документах пацієнтки діагнозів (церебральний атеросклероз при порушенні мозкового кровообігу 3 ступеню). Розцінив як наслідок перенесених інсультів, які вплинули на її психічне здоров’я з урахуванням віку. Під час допиту в судовому засіданні при огляді амбулаторної картки лікарні №2 він не побачив діагнозів, які б свідчили про наявність у пацієнтки інсультів.

Таким чином, на підставі показань свідка ОСОБА_22, який вперше побачив ОСОБА_6 24.11.2016 року і який зробив висновок про психічну хворобу пацієнтки на підставі інформації , яку отримав від позивачки (яка є заінтересованою особою по справі) і на підставі медичних документів Маріупольської міської лікарні №2, які викликають великі сумніви в їх достовірності, суд не може зробити висновок про наявність у ОСОБА_6 психічної хвороби, яка перешкоджала би їй розуміти свої дії та керувати ними на час вчинення правочину - на 21.12.2015 року.

Згідно з висновком судово- психіатричної експертизи №157, без врахування відомостей, викладених в амбулаторній карті №49 із Маріупольської ГБ №2 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент вчинення правочину 21.12.2015 року була в змозі розуміти значення своїх дій та керувати ними ( а.с.7-21 т2).

Згідно положень ст.81 ЦПК України обов’язок доказування покладається на сторони, крім випадків передбаченим цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши цивільну справу, відповідно до ст.13ч1 ЦПК України, в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи та витребуваних судом, суд вважає що надані сторонами докази не підтверджують того що при укладенні договору дарування будинку №10 по вул. Садова в с.Малоянісоль Володарського (нині-Нікольского району Донецької області від 21.12.2015 року дарувальник ОСОБА_6, страждала на психічну хворобу, яка б перешкоджала їй усвідомлювати свої дії та керувати ними. А тому в задоволенню позовних вимог про визнання зазначеного договору дарування недійсним слід відмовити.

Позовні вимоги про внесення зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_6, згідно рішення суду про визнання недійсним договору дарування є похідними від першої вимоги про визнання недійсним договору дарування, а тому також не підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі складаються із судового збору за забезпечення доказів -275.61 грн., звернення з позовом 551.21 грн., збільшення позовних вимог 640 грн., забезпечення позову 320 грн., а всього 1786.82 грн., які були внесені на відповідний рахунок Держбюджету позивачкою.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 76-80, 141, 264, 265, 354 ЦПК України,-

в и р і ш и в :

Відмовити в повному обсязі в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Нікольського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 21 грудня 2015 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Нікольського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого за № 1316.

Повний текст рішення буде виготовлений не пізніше 28.02.2018 року.

На рішення може бути подана апеляція протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення через Володарський районний суд Донецької області до Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі, а для осіб, які не були присутні при його проголошенні – в той же строк, з дня отримання його копії.

Суддя С.І. Доценко