Постанова № 72504352, 28.02.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року

м.Суми

Справа №591/1000/17

Номер провадження 22-ц/788/220/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

та сторін:

позивача - ОСОБА_1;

відповідачів - Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Сумській області, Сумського прикордонного загону ДПС України

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2017 року в складі судді Бурди Б.В., ухвалене у м. Суми,

в с т а н о в и в:

27 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 12 вересня 2016 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 грн.

05 жовтня 2016 року Апеляційним судом Сумської області вказану вище постанову скасовано, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, незаконного пред'явлення обвинувачення та утримання під вартою протягом тривалого часу йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 100000 грн.

Крім того, під час провадження у справі про адміністративне правопорушення він поніс витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.

Просив стягнути з держави України в особі Головної державної казначейської служби України у Сумській області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь у відшкодування майнової шкоди 2000 грн. витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги, 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Стягнути з Сумського прикордонного загону ДПС України на його користь у відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу в справі про адміністративне правопорушення, а також 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу під час розгляду цивільної справи в розмірі 250 грн.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

При цьому зазначає, що Державна казначейська служба України не є учасником спірних правовідносин, виконуючи свої повноваження не здійснювало будь-яких протиправних або незаконних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало.

Крім того, при розгляді цієї справи необхідно було виходити із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Позивачем, крім іншого, не надано належних доказів на підтвердження понесених ним у цивільній справі витрат на правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу Сумська місцева прокуратура зазначає, що позивачем не було надано суду доказів факту порушення його нормальних життєвих зв'язків, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Доказів погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру також не надано, а тому апеляційна скарга є обґрунтованою.

У відзиві на апеляційну скаргу Сумський прикордонний загін ДПС України вказує на те, що Державна прикордонна служба України не є органом в розумінні Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який здійснює оперативно-розшукову діяльність стосовно позивача в рамках адміністративного провадження. Крім того, посадові особи Держприкордонної служби України діяли виключно в межах наданих повноважень щодо вчинення дій до позивача в частині не складання протоколу про адміністративне затримання, через що і відсутні у позивача вимоги щодо його незаконного затримання. Судом першої інстанції не встановлено причинного зв'язку між незаконними діями та наслідками, які призвели до моральних втрат позивача.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області - Семенюти В.В., прокурора Правдюк В.В., які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2016 року уповноваженою особою Сумського прикордонного загону щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (а.с. 138).

Постановою Краснопільського районного суду Сумської області від 12 вересня 2016 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 275,60 грн. судового збору (а.с. 11-12).

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року постанову Краснопільського районного суду Сумської області від 12 вересня 2016 року скаовано, а провадження у справі закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (а.с. 13-14).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача незаконно було притягнуто до адміністративної відповідальності, адміністративне затримання проведене з порушенням визначеного законом порядку, у зв'язку з чим останній поніс немайнові втрати через хвилювання, пов'язане з незаконним затриманням, що істотно обмежило його права.

Стягуючи кошти на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету, суд першої інстанції виходив з положень пунктів 4, 5 частини 1 статті 3 та частини 1 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття справи про адміністративне правопорушення.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 було незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності, що підтверджується постановою Апеляційного суду Сумської області, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а тому у останнього виникло передбачене законом право на отримання відшкодування моральної шкоди та понесених витрат на правову допомогу.

Статтею 4 Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з підпунктом 5 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що вона не вчиняла протиправних дій по відношенню до позивача, а відтак і не могла завдати моральної шкоди, є помилковими, оскільки в рішенні суду першої інстанції відсутні мотивування щодо вини Державної казначейської служби України.

Суд дійшов обгрунтованого висновку, що дії, які порушили права позивача, були заподіяні державними органами.

Суд першої інстанції, зазначаючи в резолютивній частині про стягнення моральної шкоди, мав на увазі не стягнення з Державної казначейської служби України моральної шкоди як з особи, яка заподіяла моральну шкоду, а як з органу, який здійснює безспірне списання коштів з державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Твердження представника відповідача щодо безпідставного стягнення на користь ОСОБА_1 250 грн. витрат на правову допомогу у цивільній справі також є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи є розрахунковий документ № 4, згідно з яким позивач сплатив адвокату ОСОБА_3 за надання ним правової допомоги 5000 грн. При визначенні суми правової допомоги саме 250 грн., суд першої інстанції правильно виходив з положень Закону України «Про граничний розмір компенсації

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та дотримані норми процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст. ст. 375, 383 - 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ю. Кононенко

Т.А. Левченко

О.І. Собина