Постанова № 72504006, 27.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 378/949/17 Головуючий у І інстанції Гуртовенко Р. В.Провадження № 22-ц/780/703/18 Доповідач у 2 інстанції БерезовенкоКатегорія 23 27.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В., суддів:Сержанюка А.С., Приходька К.П.,з участю секретаряТопольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Ставищенського житлово-комунального підприємства про визнання договорів недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року до суду з вказаним позовом звернулася ОСОБА_5 посилаючись на те, що 11.07.2006 року між нею та відповідачем укладено договори №7-1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та № 7-7 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1.

За даною адресою вона не проживає більше 10 років та не отримує житлово-комунальні послуги. Нею неодноразово направлялись заяви до відповідача, в яких зазначалось про даний факт.

В останній такій заяві від 24.05.2017 року вона зверталась з приводу розірвання зазначених договорів, так як вони не відповідають типовим договорам, вимогам нормативно-правових актів та в зв'язку з порушенням відповідачем істотних умов цих договорів.

Згідно листа Ставищенської селищної ради №664 від 19.10.2017 року земельна ділянка під багатоквартирним житловим будинком та прибудинкова територія по АДРЕСА_1 смт. Ставище не відводилась, тобто не сформована як об'єкт цивільних прав, визначення площі земельної ділянки та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру не проводилось, тобто відсутня технічна документація на земельну ділянку за вищевказаною адресою, як і встановлена площа.

Рішенням Ставищенської селищної ради «Про затвердження Ставищенському житлово-комунальному підприємству тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» від 23 грудня 2016 року № 285 лише затверджено тарифи на такі послуги.

Дане рішення не є підставою відповідачу стягувати кошти з громадян за послуги з утримання прилеглих до багатоквартирних будинків земель, що перебувають у комунальній власності, про що вказало у своєму листі Ставищенське ЖКП від 19.10.2017р. №02-12/950, - прилеглою до будинку територією, по АДРЕСА_1, а не прибудинковою.

Окрім того, в листі від 19.10.2017 року №664 Ставищенська селищна рада вказує, що земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок по АДРЕСА_1 в смт. Ставище утримується як землі загального користування Ставищенської селищної ради та фінансується через програму утримання об'єктів благоустрою за рахунок місцевого бюджету.

Договір №7-7 від 11.07.2006 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення не відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до п.18 типового договору «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженого постановою КМ України від 21 липня 2005р. №630 (в редакції постанови КМ України від 3 вересня 2009 р. №933) виконавець має право вносити за погодженням із споживачем зміни у цей договір, що впливають на розмір плати за послуги з оформленням додатка до нього.

Відповідно будь-яка зміна умов договору, в тому числі і тарифів на послуги дійсна і законна лише при письмовому внесенні змін у договір у вигляді додаткової угоди, завіреної підписами обох сторін.

В п. 5 договору № 7-1 Ставищенське ЖКП вирішило про цей факт змовчати, а відповідно жодна додаткова угода при зміні тарифів з надання послуг не укладалась, що є порушенням умов договору та вимог чинного законодавства. При кожній зміні тарифу чи коригуванні вносяться зміни до договору. Жодних дій щодо приведення зазначеного договору у відповідність до вимог чинного законодавства Ставищенським ЖКП не здійснено.

Відповідач в односторонньому порядку змінював умови договору, порушуючи як умови типового договору так і ст. 525, 632 ЦК України та ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Житлово-комунальне підприємство стверджує про те, що надає їй послуги з теплопостачання у повному обсязі, хоча вона не являється споживачем таких послуг, оскільки споживач це той хто споживає послуги. Такі послуги повинні забезпечувати умови проживання. Вона там не проживає, а відтак не потребує таких послуг. В даному випадку вона не отримувала їх. Відповідач для надання таких послуг у повному обсязі не дотримуються норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України №630 від 21.07.2005 року.

Позивач просила суд визнати недійсними договір №7-1 від 11.07.2006року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та договір № 7-7 від 11.07.2006 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Визнати недійсними договір №7-1 від 11.07.2006року про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та договір № 7-7 від 11.07.2006 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення

При цьому зазначає, що невідповідність договору №7-7 від 11.07.2006 «Про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення і полягає в тому, що відповідно до п.18 типового договору «Про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. № 933) виконавець має право вносити за погодженням із споживачем зміни у цей договір, що впливають на розмір плати за послуги з оформленням додатка до нього. Відповідно будь-яка зміна умов договору, в тому числі і тарифів на послуги, дій і законна лише при письмовому внесенні змін у договір у вигляді додаткової угоди, завіреної підписами обох сторін. Проте чомусь в самому договорі № 7-1 в частині "Виконавець має право" Ставищенське ЖКП вирішило про цей факт змовчати, відповідно жодна додаткова угода при зміні тарифів з надання послуг укладалась, що є порушенням умов договору та вимог чинного законодавства. При кожній зміні тарифу чи коригуванні вносяться зміни до договору. Жодних дій щодо приведення зазначеного договору у відповідність до вимог чинного законодавства Ставищенським ЖКП проведено не було. Підприємство самостійно, в односторонньому порядку може змінювати умови договору, порушуючи які умови типового договору, так і ст.ст.525, 632 Цивільного Кодексу України та ч.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.07.2006 року між сторонами укладено договори №7-1 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та № 7-7 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-11).

Рішенням Ставищенської селищної ради №1061 від 19.03.2015 року в АДРЕСА_1 (а. с. 15).

Рішенням виконавчого комітету Ставищенської селищної ради №22 від 17.02.2015 року в смт. Ставище змінено нумерацію житлових і нежитлових будинків, земельних ділянок (а. с. 16).

Квартира за №7 в житловому будинку по АДРЕСА_1 Київської області знаходиться в приватній спільній частковій власності, 1/2 частки якої належить позивачу (а. с. 47). Дана квартира знаходиться в багатоквартирному житловому будинку комунального житлового фонду, утримання та експлуатацію якого здійснює Ставищенське житлово-комунальне підприємство, що підтверджується копією протоколу установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку, листками письмового опитування співвласника (а. с. 50-61).

Прибудинкова територія зазначеного житлового будинку утримується Ставищенським ЖКП як землі загального користування Ставищенської селищної ради на підставі рішень останньої (а. с. 20-21, 48-49).

Як вбачається з матеріалів справи, в квартирі за №7 по АДРЕСА_1 з 2003 року позивач фактично не проживає (а. с. 17) через напружені стосунки із іншим співвласником житла - її матір'ю.

Рішеннями виконавчого комітету Ставищенської селищної ради №269 від 14.12.2016 року, №285 від 23.12.2016 року, №19 від 27.02.2013 року встановлено та затверджено тарифи на житлово-комунальні послуги в смт. Ставище (а. с. 12-14).

Позивач 24 травня 2017 року зверталась до відповідача із заявою щодо розірвання спірних договорів, проте отримала від відповідача обгрунтовану відмову (а. с. 18-19).

Відмовляючи в задоволенні позову на підставі ст. ст. 317, 319 ч. 1, 4, 322, 360, 526, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 7, 13, 18, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, суд першої інстанції виходив з того, що строни є вільними в укладенні договорів з надання житлово-комунальних послуг, оспорювані договори були укладені добровільно, їх дійсність сторонами не заперечується, їх умови були визначені і погоджені сторонами на їх розсуд, відповідач виконує умови цих договорів належним чином. Передбачених законом доказів ненадання послуг, або неякісного надання послуг, а саме актів-претензій, позивачем не надано. Отже, кожен з співвласників відповідно до своєї частки, а частки позивача та третьої особи є рівними, повинен окремо нести відповідальність за утримання своєї частини житла. Таким чином, місцевим судом зазначено, що позивач як співвласник квартири зобов'язана проводити оплату наданих послуг незалежно від її реєстрації та постійного проживання в квартирі, а на несплату вартості послуг у зв»язку з фактичним непроживанням позивач має право лише при відповідному документальному оформленні свого непроживання, чого позивачем зроблено не було і відповідно доказів на підтвердження цих обставин надано не було.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Відповідно до правової позиції у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2951цс15 від 20.04.2016 року: «Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

У ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, п.6 ч.1 ст.20 цього Закону передбачено, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім»ї при відповідному документальному оформленні, а також, в період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договорому порядку, встановленому КМУ.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі відсутності житлово-комунальних послуг, неналежного їх надання споживач має право викликати представника виконавця для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця, скріплюється їх підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача надається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прийшов до законного висновку про відмову у задоволенні позову, у зв"язку із необґрунтованістю та недоведеністю вимог по суті позову.

Отже, переглянувши справу, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а відтак вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть, оскільки не грунтуються на нормах діючого законодавства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: А.С. Сержанюк

К.П. Приходько