Постанова № 72503090, 28.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9170/17 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/681/18 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 51 28.02.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,

за участю секретаря судового засідання - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської РДА Київської області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначала, що 23 липня 2016 року вона уклала шлюб з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 Проте подружнє життя з відповідачем після народження дитини не складалося і з лютого 2017 року шлюбні стосунки повністю припинилися.

Посилаючись на те, що дитина постійно проживає з нею, відповідач участі у вихованні дитини, її утриманні та догляді не приймає, усіляко ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, просила суд позбавити його батьківських прав, що також є необхідним в інтересах дитини, її нормального фізичного та духовного розвитку.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Вказане судове рішення обґрунтоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем не доведено обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.

В апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги факт невиконання відповідачем своїх обов'язків по вихованню дитини, який, зокрема, підтверджуються актами депутата Вишневої міської ради Київської області Нефьодова С.І., змістом висновку Києво-Святошинської РДА Київської області щодо визначення недоцільності позбавлення батьківських прав відповідача, а також показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем подано не було.

Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської РДА Київської області надіслала клопотання про розгляд справи без їх участі та просила вирішити справу згідно з вимогами чинного законодавства.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що з 23 липня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4.

З лютого 2017 року шлюбні стосунки між сторонами фактично припинилися, дитина залишилася проживати з матір'ю у квартирі АДРЕСА_1.

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Згідно з пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.

Відповідно до пункту 15 Постанови позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, (далі - Конвенція) держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (абз. 2 п. 18 вищезгаданої Постанови).

Заперечуючи проти позову, відповідач в суді першої інстанції вказав, що через п'ять місяців після народження ОСОБА_4 позивач забрала сина та створила умови, за яких спілкування з дитиною є неможливим, а саме: не надає згоду на відвідування дитини у вечірній час після закінчення робочого дня та у вихідні дні, забороняє відвідувати сина за місцем його проживання, уникає телефонних розмов щодо дитини та взагалі уникає спілкування з ним. Відповідач не бажав розпаленню конфліктної ситуації, оскільки міг зашкодити дитині. При цьому, просив суд звернути особливу увагу, що він щиро бажає спілкуватися з дитиною, ніколи не відмовлявся від участі у вихованні або забезпеченні сина, проте внаслідок напружених стосунків з позивачем та трудовою зайнятістю позбавлений можливості виконувати свої батьківські обов'язки на належному рівні.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позивач належним чином не вмотивувала власних доводів про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Даних про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо власного сина, або даних про те, що до відповідача раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, матеріали справи не містять.

Фактично дитина сторін проживає окремо від відповідача і за таких обставин він не може в тому ж обсязі, як і позивач, реалізувати свої права спілкуватися з дитиною та виховувати її.

Більше того, за змістом висновку Києво-Святошинської РДА Київської області від 4 жовтня 2017 року № К137405.3081.2 Служба у справах дітей вважає недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що відповідач прагне брати участь у вихованні дитини, що підтверджується його зверненням до органу опіки та піклування із заявою від 13 вересня 2017 про встановлення порядку участі у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні з сином, визначення часу спілкування з ним, що також свідчить про його інтерес до малолітньої дитини.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, недоведеність фактів ухиляння відповідача від виховання дитини та свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками.

Судом також правильно зроблено висновок, що показання свідків, які є близькими родичами позивача, не можуть об'єктивно та безсумнівно свідчити про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.

Акти депутата Вишневої міської ради Київської області Нефьодова С.І. щодо зареєстрованого та фактичного місця проживання матері і дитини, а також про те, що батько проживає окремо і участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, апеляційний суд вважає такими, що не мають наперед встановленого значення для справи, оскільки вони складені зі слів сусідів позивача, які будуються на судженнях та власному баченні сімейних відносин сторін.

За приписами статтей 10, 11, 60, 212 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував пояснення сторін у справі, особу відповідача, інтереси малолітньої дитини та відносини, що склались між її батьками, а також виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вищевикладеного апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у даній справі ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

Л.П. Сушко