Постанова № 72503061, 23.02.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3054/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання-Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017, яку ухвалено суддею Сліденко А.В., повний текст якої складено 07.12.2017 р., по справі № 820/3054/17

за позовом ОСОБА_2

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області,

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування судді Дзержинського районного суду м. Харкова Гайдук Л.П. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” за січень 2017 року та 3 місячних суддівських винагород при звільненні у відставку; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 суддівської винагороди, з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу, за січень 2017 року у розмірі 24000 грн. та трьох місячних суддівських винагород при звільненні у відставку в розмірі 48000 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано право ОСОБА_2 на одержання суддівської винагороди як судді Дзержинського районного суду міста Харкова за січень 2017 року, відповідно до ст.130 Конституції України, ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI, п. 23 розділу ХІІ Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII від 02.06.2016 р. із розрахунку посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат без ототожнення величини мінімальної заробітної плати (3200 гривень) з будь-якими іншими розрахунковими показниками, у тому числі і з показником у 1600 гривень чи показником прожиткового мінімуму для працездатних осіб; визнано право ОСОБА_2 на одержання вихідної допомоги при звільненні у відставку з посади судді Дзержинського районного суду міста Харкова у розмірі відповідно до ст. 130 Конституції України, ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI, п. 23 розділу ХІІ Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VIII від 02.06.2016 р. із розрахунку посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат без ототожнення величини мінімальної заробітної плати (3200 гривень) з будь-якими іншими розрахунковими показниками, у тому числі і з показником у 1600 гривень чи показником прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів», Закону України «Про державний бюджет України», Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

У судове засідання учасники справи не з’явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню, а вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що Указом Президента України №762/2000 від 05.06.2000 р. ОСОБА_2 призначено на посаду судді Дзержинського районного суду Харківської області.

Рішенням ОСОБА_3 Правосуддя № 163/0/15-17 від 31.01.2017 р. позивачку звільнено з посади судді Дзержинського районного суду Харківської області у відставку.

Наказом Голови Дзержинського районного суду Харківської області №02-02/12 від 07.02.217 р. відрахована зі штату суду 07.02.2017 р. з виплатою вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород.

Згідно штатного розпису Дзержинського районного суду м. Харкова на 2017 рік з 01.01.2017 р., затвердженого начальником територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області ОСОБА_4 02.02.2017 р., посадовий оклад судді Дзержинського районного суду м. Харкова складає 16000 гривень (а.с. 63).

Довідкою територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області №04-50/529 від 29.11.2017 р. підтверджено, що ОСОБА_2 отримала у січні-лютому 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, та в заробіток за лютий 2017 р. включена вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород у розмірі 72000 грн. за останньою посадою (а.с. 74).

Не погоджуючись з нездійсненням позивачці нарахування суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» - 3200 гривень, 3 місячної суддівської винагороди при звільненні у відставку у розмірі 48000 гривень, ОСОБА_2 звернулася до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судовим розглядом встановлено факт порушення права позивача на одержання належного розміру суддівської винагороди та на одержання належного розміру вихідної допомоги при звільненні у відставку, у зв’язку з чим позов у цій частинізадоволено у спосіб визнання цього права.

Суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з натупних підстав.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру визначено частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, згідно з частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 не проходила кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному судді.

Тобто, посадовий оклад позивачки належить обраховувати з огляду на розмір, визначений частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до статей 7 та 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VІІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень; з 01.01.2017 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 гривень.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. № 1774- VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відповідно до правової позиції Конституційного суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

На час розгляду справи пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" є чинним, не конституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

Крім того, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не містить вказівки щодо не застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону до Законів України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII та "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI.

Таким чином, з 01.01.2017 р. розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 16000 грн.

Згідно зі частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно із ст. 119 Бюджетного кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21.12.2016 р. №1801-VIII, видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 гривень не передбачені, у зв’язку з чим відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України № 820/4653/15 від 13.07.2016 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при виплаті ОСОБА_2 суддівської винагороди за січень 2017 року, розрахованої з розміру посадового окладу – 16000 гривень та виплаті вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород при звільненні у відставку, відповідач діяв на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Доводи ОСОБА_2 спростовані приведеними вище обставинами та нормативно – правовим обґрунтуванням.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 308, 315, 317, 322 , 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 по справі № 820/3054/17 скасувати

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 28.02.2018.