Постанова № 72503044, 01.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 552/8642/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24.01.2018, суддя Миронець О.К., м. Полтава, повний текст складено 21.01.18 по справі № 552/8642/17

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області , Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області третя особа Полтавське об’єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області та просить скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2017 року. Позов обґрунтовуючи тим, що 15.12.2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови Київського районного суду м. Полтави від 14.06.2016 року про зобов’язання Полтавського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області виконати розрахунок, здійснити нарахування, та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 06 листопада 2009 року по 31 серпня 2011 року. Оскільки судове рішення не виконано, вважає, що винесена постанова є передчасною.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24.01.2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 15.12.2017 року про закінчення виконавчого провадження № 52092744 з виконання виконавчого листа, виданого Київським районним судом міста Полтави по адміністративній справі № 552/2053/16-а року.

Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, не погодившись постановою суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу , вважає, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 24.01.2018, в частині задоволення позовної заяви ОСОБА_1 не відповідає нормам чинного законодавства, полягає в порушеннях та неповному дослідженні судом при розгляді справ норм матеріального права та процесуального права, які регулюють дані правовідносини та доказів, які були надані відповідачем. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 24.01.2018 р. , винести рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що постановою Київського районного суду м. Полтави від 14.06.2016 року видано 23.08.2016 року виконавчий лист № 552/2053/16-а року про зобов’язання Полтавського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області виконати розрахунок, здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 06 листопада 2009 року по 31 серпня 2011 року.

Виконавчий лист знаходився на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

15.12.2017 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з посиланням на п. 11 ч. 1 ст. 39 та 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що постанова державного виконавця суперечить практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово в своїх рішеннях вказував на те, що виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" , оскільки відсутність відповідного фінансування не є поважною причиною для невиконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, з урахуванням дати видачі спірних постанов, урегульовано нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (далі по тексту - ОСОБА_2 № 1404-VІІІ).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Отже, обов'язок виконати постанову, що набрала законної сили виникає з моменту набрання такою постановою законної сили.

Так, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону № 1404-VІІІ).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (частина 1 статі 26 Закону № 1404-VIII).

В силу положень пункт 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає в якості однієї з підстав закриття виконавчого провадження: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Таким чином, системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, яка повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Частина 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає наслідком закінчення виконавчого провадження те, що воно не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, оскаржувана постанова від 15.12.2017 року фактично позбавляє позивача права на його майно.

Колегія суддів вважає, що порушено право позивача на обов'язкове виконання судового рішення, гарантоване ст. 124 Конституції України, та на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта з посиланням на те , що саме у зв’язку з наявністю поважних причин невиконання рішення суду внаслідок відсутності коштів державним виконавцем вжито вичерпних заходів примусового виконання рішення , оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено підстав для закінчення виконавчого провадження з підстав відсутності фінансування.

За приписами ч.1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі –Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру. У справі “Горнсбі проти Греції” Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" зазначив, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

Також, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі "Півень проти України", державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів зауважує на те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань, не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки в даному випадку постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не відповідає вимогам п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, так як фактичного виконання і в повному обсязі постанови суду не досягнуто, закінчення виконавчого провадження є фактично відмовою у виконанні судового рішення, а отже, оскаржувана постанова прийнята передчасно.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24.01.2018 по справі № 552/8642/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4