Постанова № 72502426, 28.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/2580/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

при секретарі судового засідання - Осіпова М.Ю.,

за участю представника відповідача Юзбашян Х.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И Л А :

04 травня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення ДМС від 10.01.2017 року № 06-17 та зобов'язати повторно розглянути питання про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 червня 2015 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, але відповідач відмовив у наданні йому статусу біженця або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначену відмову позивач вважає необґрунтованою, оскільки він, як громадянин Сирії, в 2006 році виїхав в Україну на навчання. Позивач не зміг продовжити навчання через фінансові труднощі та був відрахований у 2012 році. Позивач зазначає, що бажає легалізуватись та отримати офіційні документи з метою працевлаштування на території України. Крім того, наразі позивач не може повернутись до Сирії, через військові дії, які проходять на її території та через відсутність необхідних умов для проживання у рідному місті Алеппо.

Відповідач заперечував проти позову, вважаючи його необґрунтованим та зазначаючи, що твердження позивача стосовно ситуації в його країні є надуманою інформацією та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що до звернення за міжнародним захистом позивач два роки нелегально перебував на території України. Крім того, позивач тривалий час проживав на території України, добре володіє російською мовою, інтегрований в українське суспільство та мав можливість, на думку відповідача, завчасно звернутись з приводу набуття міжнародного захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №06-17 від 10.01.2017 року щодо відмови позивачу у наданні йому додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 19.06.2015 року №143 в частині надання йому додаткового захисту.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену постанову скасувати та прийняту нову постанову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що позиція УВКБ ООН щодо ситуації в Сирії носить рекомендаційний характер і не може бути застосована при прийнятті рішення. Ситуація в країні громадянської належності позивача не є підставою для надання особі додаткового захисту в Україні, приймаючи до уваги відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, уродженцем м.Алеппо. Причиною виїзду до України у 2006 ропі стало бажання отримати вищу освіту. У вересні 2008 року позивач повернувся в Україну для продовження навчання, але не зміг продовжити навчання через фінансові труднощі та був відрахований у 2012 році. Позивач стверджує, що в 2013 році він звернувся до Посольства Сирії в Україні з приводу продовження паспортного документу. Зі слів позивача, йому не змогли продовжити строк дії паспортного документу через затримку з отриманням інформації стосовно його особи з Сирії (арк. 5 додаткового протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Натомість, в посольстві Сирії йому видали документ, який підтверджує, що над продовженням дії його паспорту ведеться робота (арк. 5 додаткового протоколу співбесіди від 07.09.2016 року).

Щодо причини звернення за захистом, позивач повідомив про бажання легалізуватись та отримати офіційні документи з метою працевлаштування на території України (арк. 4 анкети від 23.06.2015 року; арк. 5 додаткового протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зі слів позивача, наразі він не може повернутися до Сирії, через військові дії, які проходять на території країни та через відсутність необхідних для проживання у рідному для позивача місті умов.

19.06.2015 року позивач звернувся із заявою №143 до ГУ ДМС в Одеській області (а.с.109-112) про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду особової справи № 2015OD0182 позивача 15.12.2016 року управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 5 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" складений висновок про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.72-94).

Листом від 10 березня 2017 року управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області повідомило позивача, що на підставі рішення ДМС від 10.01.2017 року № 06-07 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з наявності загальновідомих офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частина 2 цієї статті встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 7 КАС України визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) біженцем визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту, необхідно з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань в разі повернення, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Так, відповідно пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2014 року № 7" суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до приписів КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Станом на час прийняття міграційною службою рішення щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН від грудня 2012 року, жовтня 2013 року, жовтня 2014 року та листопада 2015 року в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і по теперішній час, закликає держави які не є сусідами Сирії приймати громадян цієї країни та інших осіб, що залишають країну в пошуках безпеки та захисту через зазначення значного загострення ситуації в країні плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб.

Судом першої інстанції вірно проаналізована інформація про країну походження за рекомендаціями УВКБ ООН, з якої вбачається, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців та палестинців, що постійно мешкали у Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці" (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. В результаті напруженої ситуації, яка склалася в Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття "біженець" за Конвенцією про статус біженців 1951р., а інші мають право на додатковий захист (http://unhcr.org.ua/). Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій в корні змінилась під час перебування позивача в Україні.

У висновку, на підставі якого прийнято оскаржуване рішення відповідача, відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії, в зв'язку з чим порушена ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

На спростування висновку відповідача, що у поданій позивачем заяві внутрішній конфлікт в країні походження не розглядається в якості основної причини звернення за захистом, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07, рішення від 28.06.2011р.) суд зазначив, що повернення особи у ситуацію громадської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Аль-Хусін проти Боснії та Герцеговини (3727/08 рішення від 07.02.2012р.) суд визнає, що повернення особи в Боснію та Герцеговину, враховуючи ситуацію з правами людини і те, що ситуація в країні погіршується з початку політичного протесту і громадських заворушень в березні 2011р., призведе до порушення ст. 3 Конвенції.

Таким чином, норми міжнародного права передбачають надання особі міжнародного захисту, а саме надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, враховуючи ситуацію в Сирії.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції стосовно того, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

При цьому, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Тому безпідставними є посилання апелянта про обґрунтовану відмову позивачу у наданні статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, враховуючи поліпшення ситуації в Сирії, оскільки суттєвими та не спростованими відповідачем є обставини, що саме під час перебування позивача в Україні, ситуація в країні походження змінилась, породжуючи серйозну небезпеку для заявника.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, відтак беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом побоюваннями повертатися у країну громадянської належності через бойові дії.

Аналіз наведених обставин дає підстав для висновку, що ДМС України, прийняла рішення на підставі формального застосування норм Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" без врахування положень міжнародних конвенцій та аналізу ситуації щодо існування загрози для життя та безпеки позивача у разі його повернення до Сирії, в зв'язку з чим судом першої інстанції рішення ДМС України від 10.01.2017 року № 06-17 вірно визнано протиправним та скасовано.

Судова колегія звертає увагу відповідача на те, що при прийнятті рішення слід керуватися не лише законодавством України, а й чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які є частиною національного законодавства України (ст.9 Конституції України).

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З вищенаведеного вбачається, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендаціями УВКБ ООН, а отже судова колегія погоджується із судом першої інстанції, що рішення ДМС підлягає скасуванню із покладенням на Державну міграційну службу України обов'язку повторно розглянути заяву позивача про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вказаного рішення.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321,322,325, 329 КАС України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 28 лютого 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К В.Кравченко