Постанова № 72502398, 28.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3420/17

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду, ухвалену у відкритому судовому засіданні о 16:15 год 19.10.2017 року в м.Одесі, по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення №5/3 303907 від 20.02.2017 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 та зобов'язання поновити посвідку на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 було надано в порушення Закону України «Про імміграцію», а тому посвідку на постійне проживання було видано безпідставно.

Таким чином апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Оскільки сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового засідання, 28.02.2018 року представником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, позивач причини своєї неявки суду не повідомив, судова колегія вважає за можливе здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції, 09.07.2006 року ОСОБА_1 звернулась до ВПР та МР УМВС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні, до якої додано ксерокопію паспорту громадянина СРВ, переклад паспорту, довідку з Посольства СРВ, копію свідоцтва про народження дітей, довідку з місця мешкання, довідку з місця навчання, довідку про доходи, форму №1 та квитанції держмита (а.с.49-56).

07.02.2008 року за результатами розгляду матеріалів заяви громадянки СРВ - ОСОБА_1 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україні інспектором ВГІРФО УМВС України в Одеській області складено висновок, затверджений начальником ВГІРФО УМВС України в Одеській області, відповідно до якого перебування на території Яукраїни ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано законним та згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» вона має право на отримання дозволу на імміграцію, як батько, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти та п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (як особа, яка має право набуття громадянства України за територіальним походженням) (а.с. 65).

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» видано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 66).

13.02.2008 року, відповідно до заяви, ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1, терміном дії - безстроково (а.с. 15, 67).

20.02.2017 року начальником ГУ ДМС України в Одеській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 (а.с. 69-71).

Так, вказаним висновком, згідно вимог п.1 та 6 ч.І ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, скасовано, посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 видану 13.02.2008 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області визнано недійсною, в паспортних документах громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 штамп «Дозволено постійне проживання в Україні» - анульовано.

Також у висновку вказано, що дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 отримала згідно п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (як мати іммігранта), проте неповнолітня дитина заявниці ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент прийняття документів у її матері, не мала дозволу на імміграцію в Україні. Крім цього, відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому від прожзиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак, законодавством України лише повнолітня дитина (з 18-річного віку) може нести фінансові зобов'язання перед батьками. Отже, у даному випадку вимога статті 9 Закону взагалі виконана бути не може. Тобто, громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 не могла бути визнана матір'ю іммігранта.

Крім того, у висновку вказано, що з матеріалів справи вбачається ряд порушень Закону України «Про імміграцію» та відсутність у заявниці підстав для імміграції в Україну як на момент подачі клопотання, так і на момент надання їй дозволу на імміграцію. Згідно обліків Головного управління ДМС України в Одеській області неповнолітні діти заявниці ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, на момент надання матері дозволу на імміграцію у громадянстві України не перебували. Отже, громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання був документований безпідставно.

20.02.2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5/3-303907 про скасування дозволу на імміграцію в України, видане громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 72).

Вказані обставини визнані сторонами та суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності підстав, передбачених п.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Судова колегія суду апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 12, ст. 13 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Як зазначалось вище, підставою для скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зазначило п.1 та п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

При цьому, ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції відповідачем, на якого КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не надано жодного доказу про отримання в 2008 році громадянином В’єтнаму ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, що є підставою для скасування дозволу відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Порушення встановленого законодавством України порядку надання дозволу на імміграцію в Україну, в розумінні статті 12 Закону України «Про імміграцію», є підставою для скасування такого дозволу виключно у випадку, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. (п.1 ч.1 ст.12 Закону)

Судова колегія зазначає, що допущення міграційним органом помилки при прийнятті рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію, за відсутності у цьому вини останнього, не є визначеною Законом України «Про імміграцію» та іншими законами України підставою для скасування такого дозволу.

Також, апелянтом не надано доказів існування інших підстав для скасування наданої позивачу посвідки, які передбачені ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме не надано вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Слід звернути увагу на те, що оскаржуване рішення прийнято без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, а також інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, міграційний орган підтвердив правильність надання позивачу необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Разом з тим матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною, адже в Україні проживають її чоловік, який документований посвідкою на постійне проживання, термін дії - безстроково, діти, які народилися на території України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3

Крім того позивач зареєстрована, як фізична особа-підприємець та є платником податків, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис № 25560000000118203 від 22.09.2015 року (а.с. 14, 18, 53-54, 57).

Також встановлено, що 15.05.2006 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про шлюб та не оспорюється сторонами (а.с. 94-95).

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 93).

09.08.2007 року ОСОБА_8 надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання, термін дії - безстроково (а.с. 16, 92).

Отже, станом на дату видачі дозволу на імміграцію в України та посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, якому було видано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.

Таким чином судова колегія як і суд першої інстанції вважає, що позивачем не порушено вимоги законодавства про імміграцію, а відтак вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В’єтнаму ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на те, що в судовому порядку встановлено протиправність рішення ГУ ДМС України в Одеській області №5/3 303907 від 20.02.2017 року, тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції для ефективного засобу прав позивача у спірних правовідносинах було обгрунтовано зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 13.02.2008 року, видану громадянину В’єтнаму ОСОБА_1.

З огляду на викладене постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обгрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим в запереченнях до адміністративного позову, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.328-331 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 01.03.2018 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик