Постанова № 72502301, 15.02.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/2647/17 Головуючий у І інстанції Болобан В. Г.Провадження № 22-ц/780/984/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 26 15.02.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Олійника В.І.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його наступним:

09 червня 2011 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 300,00 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач зобов'язання щодо повернення кредитних коштів за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Станом на 13 липня 2017 року загальна сума заборгованості становила 20658,72 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 8865,14 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 3898,53 грн., заборгованість за пенею та комісією - 6435,11 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 959,94 грн. Зважаючи на наведене, просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати по справі.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції незаконно відмовлено у стягненні з відповідача заборгованості, суд застосував правову позицію Верховного Суду України по справі № 6-16цс15, яка не регулює спір в даному випадку, бо справи не є тотожними. Вказує, що позивачем були надані належні докази на підтвердження своїх вимог. Вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було подано до банку анкету-заяву № б/н від 09.06.2011 року про видачу кредитної карти. Жодних інших документів між сторонами підписано не було. Вказана ж заява не містить ні суми кредиту, ні строку його надання, ні розміру та порядку нарахування відсотків та штрафних санкцій, ні терміну повернення кредитних коштів.

Висуваючи вимогу про стягнення коштів з відповідача, банк посилався на існування Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку, до яких нібито приєднався відповідач при поданні вказаної анкети-заяви.

Відповідно до правової позиції, висловленої в ряді постанов Верховного Суду України, зокрема й по справі від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, посилання на внутрішні документи банка (правила, положення і т.д.), які не були підписані позичальником як додаток до договору і які містять умови надання, користування банківським кредитом, не мають юридичного значення та юридичних наслідків. Такі документи не є частиною договору і не можуть бути використані судами про визнання умов кредитного договору, зокрема порядку його повернення, оскільки не можливо ідентифікувати, чи саме з цими умовами та правилами погоджувався позичальник при отриманні банківської карти. Заперечував факт укладення кредитного договору на вказаних позивачем умовах й сам відповідач. Зважаючи на вказану правову позицію, суд не може прийняти посилання позивача на існування Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку (які не підписані позичальником), їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Інших доказів з цього приводу до суду представлено не було. Таким чином в ході розгляду справи позивачем не було доведено обґрунтованості його доводів з приводу як права на вимогу про повернення кредитних коштів, так і умов та порядку здійснення нарахувань (відсотків, пені, штрафу) за вказаним кредитом.

Окрім наведеного, суд першої інстанції зважив й на те, що фактично представлені матеріали не дають підстав вважати, що між сторонами взагалі було укладено саме кредитний договір, оскільки докази, щодо яких суд прийшов до висновку про їх належність, не свідчать про укладення вказаного виду правочину. Зокрема, єдиний підписаний відповідачем документ (анкета-заява) стверджує лише про клопотання відповідача видати йому банківську картку. При цьому жодної істотної умови кредитного договору, вказаний документ не містить, оскільки в ньому не зазначені ні сума кредиту, ні умови користування ним, ні термін та умови повернення вказаних коштів. На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність позивачем своїх вимог на право стягнення з відповідача коштів в порядку виконання договірних кредитних зобов'язань, відтак правові підстави для задоволення позову відсутні.

З наведеною позицією суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її виваженою та обґрунтованою. Письмовий договір у відповідності до положень ст. 207 ЦПК України може бути укладеним як шляхом підписання одного документу, так і шляхом обміну листами, телеграмами, тощо. В той же час договір відповідно до ч. 2 вказаної статті має бути підписаний сторонами, а отриманий документ чи декілька документів мають містити докази з приводу того, щодо яких саме договірних умов сторони досягли згоди. Представлена позивачем анкета-заява не містить жодної істотної умови кредитного договору, а не підписані відповідачем документи (умови й правила, а також тарифи) не можуть вважатися частиною такого договору, оскільки не дають підстав вважати, що саме з ними (а не іншими) було ознайомлено відповідача. Дана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у цілій низці постанов, й підстав для її відхилення та незастосування судом першої інстанції у даній справі позивач ні під час судового розгляду справи, ні у своїй апеляційній скарзі не наводить.

Більш того, колегія суддів апеляційного суду зважає на те, що до суду взагалі не було представлено жодного доказу з приводу факту отримання відповідачем від банку або кредитних коштів, або платіжного інструменту (кредитної карти), за допомогою якої відповідач міг отримати доступ до кредитних коштів. Представлена банком анкета-заява містить лише звернення відповідача за отриманням платіжної картки і не містить (як і інші матеріали справи) доказів, що така картка їй фактично була видана.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

В.І. Олійник