Постанова № 72502257, 28.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/365/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Затолочного В.С. та Каралюса В.М.,

з участю секретаря судового засідання - Дробота М.Ю.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - ОСОБА_2;

від відповідача - Скочинська Х.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката ОСОБА_2, діючого за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_4, на постанову Галицького районного суду м.Львова від 23.11.2017р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката ОСОБА_2, діючого за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_4, до Львівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та скасування ухвал міської ради (суддя суду І інстанції: Радченко В.Є.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 19 год. 48 хв. 23.11.2017р. м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не вказана),-

В С Т А Н О В И В:

28.07.2017р. представник адвокат ОСОБА_2, діючий за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_4, звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати п.2.1.1 ухвали 4 сесії 6-го скликання Львівської міської ради № 699 від 14.07.2011р. «Про внесення змін до ухвали міської ради від 31.03.2011р. № 331 та затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах»; визнати незаконною та скасувати ухвалу 10 сесії 6-го скликання Львівської міської ради № 2234 від 19.03.2013р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки на АДРЕСА_3»; визнати бездіяльність Львівської міської ради щодо нерозгляду звернення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку /ОСББ/ «Наш дім» № 5-10075 від 01.10.2010р. про надання у власність земельної ділянки площею 0,0637 га незаконною та зобов'язати розглянути Львівську міську раду питання щодо передачі у власність ОСББ «Наш дім 40» земельної ділянки площею 0,0637 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та визначена технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (а.с.2-3).

Постановою Галицького районного суду м.Львова від 23.11.2017р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.137-139).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат ОСОБА_2, діючий за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_4, який покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким заявлений позов задовольнити (а.с.144-146).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що бездіяльність відповідача щодо звернення ОСББ «Наш дім 40», що безпосередньо призвела до винесення Львівською міською радою оскаржуваних ухвал, є порушенням прав позивача на користування спільним майном багатоквартирного будинку. Після набуття права власності на квартиру у позивача виникло право на користування майном багатоквартирного будинку; він має частку в спільному майні ОСББ «Наш дім 40» і йому належить безпосереднє право користуватися цією часткою. В свою чергу, ОСББ «Наш дім 40» незаконно недоотримало у власність земельну ділянку у розмірі 0,0637 га внаслідок бездіяльності Львівської міської ради щодо нерозгляду звернення ОСББ «Наш дім 40» № 5-10075 від 01.10.2010р. Звідси, позивач, як член вказаного ОСББ, позбавлений можливості користуватися спільним майном - спірною земельною ділянкою площею 0,0637 га, на якій розташований фруктовий сад, який згідно погодженої технічної документації із землеустрою є прибудинковою територією.

Також Львівська міська рада порушила процедуру затвердження і погодження проектної документації, що мало наслідком надання у власність ОСББ «Наш дім 40» земельної ділянки, розмір якої на 0,0637 га менший, ніж у затвердженій проектній документації.

В рішенні суду першої інстанції не зазначені обставини, які були встановлені під час судового розгляду, не наведені пояснення сторін, не дано оцінку розбіжностям в примірниках технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, чим допущено в порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неналежну вмотивованість судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, згідно заявленого позову позивач ОСОБА_4 придбав 28.01.2017р. квартиру АДРЕСА_1 (а.с.2); у вказаному будинку створено ОСББ «Наш дім 40» та згідно протоколу загальних зборів № 17032015 від 15.03.2017р. позивач включений до списку членів цього ОСББ (а.с.12, 13-17, 83-84).

Згідно п.2.1.1 ухвали Львівської міської ради № 699 від 14.07.2011р. «Про внесення змін до ухвали міської ради від 31.03.2011р. № 311 та затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або для права оренди на аукціонах» включено земельну ділянку житлової та громадської забудови по АДРЕСА_3, площею 0,1000 га, до переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або для права оренди на аукціонах (а.с.6).

Ухвалою Львівської міської ради № 2234 від 19.03.2013р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_3» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0870 га на АДРЕСА_3 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1), призначеної для продажу у власність на земельних торгах (аукціоні) для будівництва та обслуговування 4-х поверхового житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови (а.с.5).

Із змісту заявленого позову слідує, що оскаржувані ухвали порушують права позивача, оскільки передбачають продаж на земельних торгах (аукціоні) земельної ділянки по АДРЕСА_3, яка фактично є прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1 і являє собою фруктовий сад, яким користуються мешканці вказаного будинку понад 40 років.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час звернення до суду не обгрунтовано, у чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів у зв'язку із прийняттям Львівською міською радою оскаржуваних ухвал.

Окрім цього, на підставі звернення ОСББ «Наш дім 40» № 5-10075 від 01.10.2010р. відповідачем прийнято ухвалу № 929 від 10.11.2011р. «Про користування ОСББ «Наш дім 40» земельною ділянкою на АДРЕСА_1», якою передано вказаному ОСББ земельну ділянку у власність для обслуговування будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови (а.с.7).

Враховуючи час придбання позивачем квартири АДРЕСА_1 і набуття ним статусу члена ОСББ «Наш дім 40», винесення відповідачем спірних ухвал та нерозгляд, на думку позивача, звернення ОСББ «Наш дім 40» № 5-10075 від 01.10.2010р. жодним чином не порушують права та інтереси позивача.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду є правильними, оскільки такі ґрунтуються на фактичних обставинах справи, і відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Аналіз фактичних обставин вказує на те, що спірні ухвали відповідача та звернення ОСББ «Наш дім 40» № 5-10075 від 01.10.2010р. мали місце до часу придбання позивачем квартири АДРЕСА_1 та набуття ним статусу члена ОСББ «Наш дім 40».

Також зміст заявлених вимог стосується включення Львівською міською радою земельної ділянки житлової та громадської забудови по АДРЕСА_3, до переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або для права оренди на аукціонах та затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї ділянки, оскільки остання фактично є фруктовим садом і нею тривалий час користуються мешканці будинку.

Таким чином, спірні правовідносини виникли між Львівською міською радою та ОСББ «Наш дім 40», при цьому позивач не є учасником цих відносин.

Наголошення апелянтом на майнових інтересах позивача щодо користування спільним майном ОСББ «Наш дім 40» виходять за межі розглядуваного публічно-правового спору та можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Обгрунтуванням наведеного висновку слугує наступне.

За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Отож, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження правових актів індивідуальної дії позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акту суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень.

Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно позивача.

Судячи з змісту спірних ухвал Львівської міської ради № 699 від 14.07.2011р. та № 2234 від 19.03.2013р., що є актами індивідуальної дії, вони породжують права та обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цими актами кола суб'єктів), яких їм адресовано.

Відсутність у будь-кого, зокрема й у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржених ухвал не породжує у такої особи і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Таким чином, позивачем достатньо не обґрунтовано, які саме його права та інтереси є порушеними у зв'язку із прийняттям ухвал Львівської міської ради № 699 від 14.07.2011р. та № 2234 від 19.03.2013р., що, у свою чергу, не породжує у такої особи права на захист.

Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 15.07.2014р. у справі № 21-273а14, від 03.02.2015р. у справі № 21-617а14, від 12.04.2017р. у справі № П/800/589/16.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Зокрема, суд з посланням на вимоги чинного законодавства дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності факту порушення прав позивача Львівською міською радою через прийняття спірних ухвал та у зв'язку із нерозглядом, на думку позивача, звернення ОСББ «Наш дім 40» № 5-10075 від 01.10.2010р.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено.

За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необгрунтованість заявленого позову (в межах його доводів), а тому заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката ОСОБА_2, діючого за дорученням від імені та в інтересах ОСОБА_4, на постанову Галицького районного суду м.Львова від 23.11.2017р. в адміністративній справі № 461/5326/17 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. С. Затолочний В. М. Каралюс Дата складення повного судового рішення: 28.02.2018р.