Постанова № 72502149, 01.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3337/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю:

секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року (прийняту у порядку письмового провадження, дата виготовлення повного тексту постанови невідома) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищого Господарського Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернулася до суду з позовом до Вищого Господарського Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій Вищого Господарського Суду України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_3 вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язання Вищий Господарський Суд України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді на час виходу у відставку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ставить питання про скасування зазначеної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови - про задоволення позовних вимог.

Свої доводи обґрунтовує тим, що право на відставку вже було набуте нею у 1998 році, і з цього моменту вона отримала право на виплату вихідної допомоги, яке гарантоване частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів», відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти її набутого права.

До Київського апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зареєстрований 31.01.2018 за вх. № 3948, в якому відповідач зазначає про законність та обґрунтованість постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

У судовому засіданні 01 березня 2018 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання до суду не з'явився, явки свого представника не забезпечив, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутності відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив наступні обставини, які учасниками процесу не оскаржуються.

ОСОБА_3 з 06.02.1978 по 22.06.1987 перебувала на посаді народного судді Ленінського районного народного суду м. Ульяновська; з 11.11.1991 по 16.10.1994 - на посаді В.о. народного судді, народного судді, в.о. заступника Ленінського (Старокиївського) районного народного суду міста Києва; з 17.10.1994 по 05.10.1999 займала посаду судді Київського міського суду.

06 жовтня 1999 року позивач призначена на посаду судді Вищого господарського суду України.

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII ОСОБА_3 звільнена з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

На підставі вказаної постанови Верховної Ради України Наказом Голови Вищого господарського суду України №328-К від 03.10.2016 ОСОБА_3 звільнена 03.10.2016 з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку з поданням заяви про відставку.

У відповідності до наданої суду копії розрахунку стажу суддів, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №104 від 03.10.2016 року, стаж роботи ОСОБА_3 станом на 03.10.2016 року становить 36 років 02 місяці 08 днів.

06 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Голови Вищого господарського суду України з заявою, відповідно до якої просила нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку відповідно до Закону України «Про статус суддів»№2862-ХІІ від 15.12.1992 року, під час дії якого вона працювала суддею, та який діяв на час набуття права на відставку.

Листом від 10.02.2017 №01-23/338/413/17 позивача повідомлено про те, що правові підстави для нарахування і виплати вихідної допомоги як на момент подання заяви про відставку, так і на момент прийняття рішення про відставку відсутні, тому підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 від 06.02.2017 не вбачається.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що на час звільнення позивача виплата вказаної допомога не була передбачена чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, а Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166, що набрав законної сили з 01 квітня 2014 року, виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якою передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення місцевого адміністративного суду, зазначає наступне.

Однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку (пункт 9 частини 5 статті 126 Конституції України).

Статтею 43 Закону України «Про статус суддів», який втратив чинність 01 січня 2011 року, було визначено, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Частиною 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року (далі - Закон № 2453-VI), у редакції Закону № 887-VII від 14 березня 2014 року, яка набрала чинності 19 березня 2014 року, встановлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Тобто виплата судді вихідної допомоги законом пов'язувалася із певною подією - виходом у відставку.

Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII).

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1166-VII зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 01 квітня 2014 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом № 1166-VII зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Таким чином, на час звільнення позивача виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08 вересня 2016 року).

Крім того, у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Позивач у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що право на відставку було набуте нею у 1998 році, і з цього моменту вона отримала і право на виплату вихідної допомоги, яке було гарантоване частиною третьою ст. 43 Закону України «Про статус суддів», відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти її такого права.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи помилковими, з огляду на те, що наведеною нормою ч. 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів», у редакції, чинній на час набуття позивачем права на відставку, передбачалося, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Отже зазначеним законодавчим положенням було прямо визначено те, що право на вихідну допомогу має лише суддя, який пішов у відставку, тобто реалізував власне право на відставку. Оскільки позивач у 1998 році набула зазначене право, але його не реалізувала, то підстави для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» відсутні.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постанові від 31.01.2018 у справі №820/11938/15 та Вищим адміністративним судом України, зокрема, у постановах від 01.12.2016 року у справі №826/22688/15, від 26.01.2017 року у справі №823/5424/15, від 28.02.2017 року у справі №821/427/16, від 23.03.2017 року у справі №809/4211/15.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Відповідно до ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 329 КАС, Київський апеляційний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року (прийняту у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищого Господарського Суду України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повне судове рішення складено 01 березня 2018 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.