Постанова № 72502122, 27.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/12612/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Багрія В.М., Старунського Д.М.

за участі секретаря Федчук М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року (суддя - Брильовський Р.М., м. Львів, повний текст постанови складено 12 грудня 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 24 жовтня 2017 року звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2017 №577057-1318. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зважаючи на норми п.288.1, п.288.4 ст.288, п.289.1, п.289.2 ст.289 ПК України, не передбачено проведення індексації орендної плати, натомість підлягає індексації нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Стверджує, що в укладеному між позивачем та Городоцькою районною адміністрацією договорі оренди земельної ділянки чітко встановлений розмір орендної плати, який є істотною умовою договору. Зазначає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення фактично в односторонньому порядку змінив умови договору оренди земельної ділянки в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати, що в свою чергу є порушенням умов договору оренди та норм матеріального права, зокрема ст.651 ЦК України та ст. 23 Закону України «Про оренду землі».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у справі №813/3819/17 заявлений позов - задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована правомірністю оскаржуваного ППР від 29.08.2017 №577057-1318 та відсутністю підстав для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2014 між Городоцькою районною державною адміністрацією Львівської області (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 600 950 грн. 50 коп. Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату у грошовій формі. Розмір річної орендної плати складає 30 047 грн. 52 коп., що становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься щоквартально.

Пунктом 4.5 вищевказаного договору визначено, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з врахуванням цільового призначення земельної ділянки та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, що й відображено у «Розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності, грошова оцінка якої проведена», який є невід'ємною частиною Договору. В даному розрахунку зазначено категорію земель, площу земельної ділянки, нормативну грошову оцінку земельної ділянки, добуток коефіцієнтів індексації грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки, прийнятий розмір орендної плати у відсотках до нормативної грошової оцінки, розмір орендної плати у гривнях.

23.06.2017 Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято ППР №203318-1318, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати орендної плати за землю за 2017 рік у розмірі 100638 грн. 72 коп.

Позивач із вказаним ППР не погодився, звернувся до відповідача із листом про перерахунок розміру податкового зобов'язання на підставі ст.288 ПК України. За результатами розгляду звернення, 29.08.2017 Головним управлінням ДФС у Львівській областіприйнято ППР №577057-1318, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати орендної плати за землю за 2017 рік у розмірі 57 006 грн. 33 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати за 2017 рік за ППР.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1, 2 ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ст.17 ЗК України).

Згідно з ч.3 ст.122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст.124 ЗК України).

Згідно з п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п.288.4 ст.288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 ст. 289 ПК України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Суд дійшов висновку, що нормами ПК України не передбачено проведення індексації орендної плати, натомість індексації підлягає нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частиною 1 ст.93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною другою зазначеної статті зокрема визначена така підстава виникнення цивільних прав і обов`язків як договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України встановлений принцип «свободи договору», відповідно до якого на підставі ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд з цим в ч.1 ст.651 ЦК України зазначається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова норма міститься і в Законі України «Про оренду землі»: орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (ч.1 ст.23 вказаного Закону).

В пункті 12.1 Договору сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Тобто одностороння зміна умов договору не допускається.

Отже, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач при прийнятті оскаржуваного ППР фактично в односторонньому порядку змінив умови Договору в частині визначення (збільшення) розміру орендної плати, що у свою чергу є порушенням умов Договору та норм матеріального права, зокрема, ст.651 ЦК України та ст.23 Закону України «Про оренду землі».

При цьому ст.654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.

Відтак, апеляційний суд вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції, який вказав, що зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати за 2017 рік за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді В. М. Багрій Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 28 лютого 2018 року.