Постанова № 72501671, 22.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1895/17

Провадження № 22-ц/779/273/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Сабадах Б.В.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника апелянта, третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконними рішення ОСОБА_2 міської ради та державного акту на право приватної власності на землю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 на рішення Косівського районного суду, ухвалене головуючим суддею Сабадахом Б.В. 13 грудня 2017 року у м. Косові,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконними рішення ОСОБА_2 міської ради та державного акта на право приватної власності на землю.

В обґрунтування позову посилалась на те, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину належить квартира АДРЕСА_1. Квартира №1 у вказаному будинку належить іншим співвласникам. Для обслуговування зазначеного будинку власникам цих двох квартир міською радою було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,0373 га, що підтверджується державним актом. Інша частина земельної ділянки продовжує перебувати в їхньому постійному користуванні, що підтверджується листом ОКП «Коломийське МБТІ», згідно якого за будинком зареєстровано земельну ділянку площею 558,4 кв. м, з яких 0,0373 га приватизовано.

Оскільки в їхньому будинку та квартирі відсутні санвузли, то такі туалети були споруджені на їхній земельній ділянці більше п’ятидесяти років тому.

Третя особа ОСОБА_3 згідно договору від 31.01.1987 року купила по сусідству житловий будинок №13-а по вул. Піонерській (тепер Стефурака) в м. Косові, який знаходився на земельній ділянці площею 1630,85 кв. м, частина якої пізніше була приватизована сусідкою ОСОБА_5

Позивачка стверджувала, що для того, щоб компенсувати втрати земельної ділянки, ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_2 міської ради і згідно рішення від 16.05.2017 року №2.13-18 приватизувала дві земельні ділянки, зокрема площею 0,0601 га та площею 0,1 га по вул. Стефурака, 13-а.

Позивачка зазначала, що, коли землевпорядник став забивати на місцевості межові знаки, то виявилося, що належні до житлового будинку туалети, вже знаходяться на земельній ділянці, що стала приватною власністю ОСОБА_3 Проте про наявність таких туалетів, що знаходяться на їхній земельній ділянці, зазначено у плані земельної ділянки. На даний час частина цієї земельної ділянки площею 0,0373 га ними приватизована, а друга частина продовжує перебувати у їхньому постійному користуванні і від неї вони не відмовлялися. Тому позивачка зазначала, що її право порушене, оскільки ОСОБА_3 приватизувала частину їхньої земельної ділянки, на якій знаходяться їхні туалети.

Просила визнати незаконними рішення ОСОБА_2 міської ради від 16.05.2017 року №2.13-18 в частині надання права ОСОБА_3 на приватизацію земельної ділянки по вул. Стефурака, 13-а та державний акт на право приватної власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

Рішенням Косівського районного суду від 13 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим. Зокрема, представник апелянта зазначає, що ОСОБА_3 незаконно приватизувала частину їхньої земельної ділянки, в результаті чого їх свавільно позбавлено туалетів, хоча від земельної ділянки, що перебуває у їхньому користуванні, вони не відмовлялись, і у сусідів більше землі, ніж у них. Стверджує, що в їхньому будинку проживає троє неповнолітніх дітей, пенсіонери, інвалід третьої групи, а в результаті незаконної приватизації земельної ділянки їхня частина земельної ділянки значно зменшилась. Вважає, що сусідка ОСОБА_5 приватизувала частину земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3, а остання приватизувала не свою землю, а їхню. На думку представника апелянта, суд на ці обставини уваги не звернув, неправильно оцінив докази і дійшов до помилкового висновку, відмовивши в задоволенні позову.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Третя особа ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу як безпідставну та необґрунтовану, посилаючись на те, що при приватизації земельної ділянки по вул. Стефурака, 13 нею будь-яких порушень чинного законодавства не було допущено. В 1987 році вона придбала будинок по вул. Піонерській, 13-а (тепер вул. Стефурака) в місті Косові, який розміщений на земельній ділянці площею 1630,85 кв. м. В 2016 році в процесі виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було виконано всі необхідні дії для цього, зокрема проведено зйомку земель в натурі на місцевості, встановлено межові знаки, тощо. При визначенні меж земельної ділянки конфігурація та лінії розмежування визначались не нею, а землевпорядною організацією, виходячи вже з існуючих меж, оскільки сусідніми землевласниками, в тому числі і позивачем, земельні ділянки були приватизовані значно раніше. Межі її земельної ділянки повністю співпадають з межами сусідніх землекористувачів, в тому числі і позивача. Межові знаки були встановлені і передані їй на зберігання відповідно до акту від 28.11.2016 року, який міститься в матеріалах справи. Приватизована нею земельна ділянка не накладається на земельну ділянку, яка приватизована власниками квартир №1 та №2, що підтверджується довідкою міської ради від 16.03.2017 року №944 про те, що на земельну ділянку по вул. Стефурака, 13 відсутні будь-які обтяження, сервітути та вона не є такою, що виділена в натурі будь-кому.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просила в задоволенні скарги відмовити з мотивів, наведених нею у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради в засідання апеляційного суду не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Надіслав суду письмову заяву, в якій просив розгляд справи провести за відсутності їх представника.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції ухвалив про розгляд справи за відсутності їхнього представника.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, третьої особи, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_6.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 набула права власності на квартиру №2, що знаходиться в двохквартирному житловому будинку в місті Косові по вул. Стефурака (колишня: вул. Шкільна, вул. Піонерська), буд. 13, Івано-Франківської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.12.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №963/2008 (а. с. 19).

Власниками квартири №1 у цьому ж будинку на праві спільної часткової власності є ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 1/3 частці кожна, що підтверджується копією витягу про право власності на нерухоме майно від 04.12.2007 року, виданого ОКП «Коломийське МБТІ» (а. с. 12).

ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як власникам квартир №1 та №2 будинку №13 по вул. В. Стефурака в м. Косові на праві спільної часткової власності відповідно до їх часток в будинку належить земельна ділянка, що підтверджується даними державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №401854 від 08.10.2008 року (а. с. 20), виданого на ім’я ОСОБА_7, відповідно до якого земельна ділянка по вулиці Стефурака, 13 в місті Косові Івано-Франківської області, площею 0,0373 га, кадастровий номер: 2623610100020060271, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 по 1/3 частці, ОСОБА_8 (матері позивачки ОСОБА_1М.) – частка 1.

Згідно договору купівлі-продажу від 31.01.1987 року (а. с. 44-45), Близнюк (пізніше змінила прізвище на «Крисяк») Д.М. купила в ОСОБА_9 житловий будинок, який знаходиться по вулиці Піонерській, 13-а (тепер вул. Стефурака) в місті Косові і розташований на земельній ділянці, площею 1630,85 кв. м, по сусідству із житловим будинком, у якому розташована квартира позивачки ОСОБА_1

Відповідно до рішення ОСОБА_2 міської ради від 20.05.2016 року №2.27-6/2 «Про надання дозволу на розробку документації із землеустрою» (а. с. 44), міська рада вирішила надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 0,1601 га, по вул. Стефурака, 13, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства із земель, що знаходились в користуванні.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 16.05.2017 року №2.13-18 (а. с. 8) ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), та надано їй у власність земельну ділянку площею 0,1601 га, із земель, які знаходились у користуванні.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 53) за ОСОБА_3 09.06.2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку по вулиці Стефурака, 13 в місті Косові Івано-Франківської області, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 2623610100:02:006:0504, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також на земельну ділянку за цією ж адресою, площею 0,0601 га, кадастровий номер: 2623610100:02:006:0506, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог та порушення ОСОБА_3 порядку приватизації земельної ділянки, яка знаходилась в її(позивачки) користуванні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;г) прийняття спадщини;ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, за змістом частин першої, другої, шостої - десятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної сільської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом встановлено та вбачається з відповіді ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №239 від 19.09.2017 року (а. с. 7), що станом на 1952 рік за будинком по вул. Піонерській, 9 в м. Косові (тепер вул. Стефурака, 13) в земельно-кадастрових книгах зареєстровано земельну ділянку площею 558,4 кв. м відповідно до свідоцтва №466 від 21.02.1952 року, виданого комунальним відділом, рішенням народного суду №823 та №510 нотаріальної контори. Реєстраційний номер земельної ділянки 267 книга №9. Квартальна зйомка земельних ділянок в 1982-1985 роках не проводилась.

Згідно викопіровки плану земельної ділянки станом на 1954 рік (а. с. 13) на земельній ділянці по вул. Шкільна, 13 (тепер Стефурака, 13) знаходяться житловий будинок А, гараж Б, вбиральня С.

Проте, власники квартир №1 та №2 будинку по вул. Стефурака, 13 в м. Косові 08.10.2008 року приватизували земельну ділянку за цією адресою для обслуговування будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0373 га (а. с. 20). Доказів про наявність у них частини земельної ділянки в користуванні за вказаною адресою позивач не надала.

Представник позивача не змогла пояснити суду чому саме такою площею ними приватизована земельна ділянка для обслуговування будинку, господарських будівель та споруд.

В силу дії ч. ч. 2, 3 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Згідно матеріалів справи позивач, успадковуючи після смерті матері ОСОБА_8 спадкове майно, оформила тільки свідоцтво про право на спадщину на квартиру №2 в будинку по вул. Стефурака, 13 в м. Косові, а на земельну ділянку не оформляла, при тому, що наявним є правовстановлюючий документ права часткової власності її мами на земельну ділянку за цією адресою - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №401854 від 08.10.2008 року (а. с. 20), виданий на ім’я ОСОБА_7.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази про розмір земельної ділянки, що перебувала в користуванні мами позивача на час її смерті, то суд правильно такі доводи позивача вважав голослівними.

При цьому суд першої інстанції за встановлених обставин та наведених норм матеріального права дійшов правильного висновку про неналежність доказів: відповіді ОКП «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №239 від 19.09.2017 року (а. с. 7), викопіровки плану земельної ділянки станом на 1954 рік (а. с. 13), на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, оскільки такі не містять інформацію, що має значення для справи.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3, набувши право власності на будинок по вул. Стефурака, 13-а в м. Косові за договором купівлі-продажу від 31.01.1987 року, набула право користування на земельну ділянку, яка обліковувалась за цим будинком площею 1630,85 кв. м.

В силу ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Наявними в матеріалах справи рішеннями ОСОБА_2 міської ради від 20.05.2016 року №2.27-6/2 про надання ОСОБА_3 дозволу на розробку документації із землеустрою, від 16.05.2017 року №2.13-18 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства по вул. Стефурака, 13 в м. Косів підтверджується, що ОСОБА_3 вчинено всі необхідні дії для приватизації земельної ділянки, встановлені земельним законодавством.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Позивач, як на підставу визнання недійсним рішення ОСОБА_2 міської ради та державного акту про право власності на земельну ділянку, що виданий на ім’я ОСОБА_3, посилалась на те, що частина земельної ділянки, що ввійшла до приватизованої ОСОБА_3 земельної ділянки, фактично знаходилась у постійному користуванні власників квартир в будинку №13 по вулиці Стефурака в м. Косів.

Однак таких доказів не містять матеріали справи та не встановлено їх судом першої інстанції і не надано на підтвердження таких доводів апелянтом суду апеляційної інстанції. Наведені доводи є припущенням, що не узгоджується з положеннями ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України щодо обов’язку доказування.

Позивач в обґрунтування позовних вимог також зіслалась на те, що ОСОБА_5 приватизувала частину земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3, а остання в свою чергу для того, щоб компенсувати втрати земельної ділянки, приватизувала в тому числі частину земельної ділянки, що фактично знаходилась у постійному користуванні власників (в тому числі позивачки) квартир в будинку №13 по вулиці Стефурака в м. Косів.

Такі доводи позивачки, які також містяться і в апеляційній скарзі, суд правильно не взяв до уваги, оскільки вони нічим не підтверджені. Так, згідно копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.05.2016 року, номер витягу НВ-2601775892016 (а. с. 14-16), ОСОБА_5 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,0865, кадастровий номер: 2623610100:02:005:0922, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та знаходиться по вулиці Стефурака, в місті Косів, Івано-Франківської області. Будь-яких доказів того, ОСОБА_5 незаконно набула право власності на вказану земельну ділянку, матеріали справи не містять.

З урахуванням встановлених обставин справи та норм матеріального прав, які регулюють спірні правовідносини, а саме: ст. ст. 116, 118, 120 ч.2, 125, 126 Земельного кодексу України, суд правильно дійшов висновку, що рішення ОСОБА_2 міської ради від 16.05.2017 року №2.13-18, яким ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), та надано їй у власність земельні ділянки загальною площею 0,1601 га по вулиці Стефурака в місті Косів Івано-Франківської області, прийняте відповідно до законодавства. ОСОБА_3 у встановленому законодавством порядку набула право власності на вказані земельні ділянки.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 незаконно приватизувала частину їхньої земельної ділянки.

Доводи апелянта про те, що межа земельної ділянки ОСОБА_3 проходить по земельній ділянці, на якій розташовані надвірні вбиральні мешканців будинку №13 по вул. Стефурака нічим не підтверджені. Сторони визнали, що вбиральні не є вигрібними ямами з прив’язкою до землі і є можливість їх переносити.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що прийняттям ОСОБА_2 міською радою оскаржуваного рішення не порушено прав позивача на користування присадибною земельною ділянкою будинку №13 по вул. Стефурака в м. Косові.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачка просила визнати незаконним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3, однак такий державний акт не видавався, оскільки відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Діючим законодавством не передбачена видача державних актів на право власності на земельну ділянку. Тому позовна вимога про визнання незаконним державного акту не може бути задоволена.

Більше того, позивач, ставлячи вимогу до ОСОБА_3, вирішення якої стосується прав останньої на належну земельну ділянку, не залучила останню до участі в справі як відповідача, а визначила її процесуальний статус як третьої особи.

Незважаючи на те, що суд на вказане не звернув уваги, це не вплинуло на законність прийнятого рішення в цілому.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з’ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного ОСОБА_6 протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: О.В. Пнівчук

ОСОБА_10

Повний текст постанови складено 28.02.2018 року