Постанова № 72501104, 26.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/855/18

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Бойчук А.Ю.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача-головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

за участю відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - адвоката ОСОБА_3

представника позивача - Білоконь Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної Міграційної служби України в Одеській області до громадянина Гвінейської Республіки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача, у зв'язку з тим, що до теперішнього часу інформація від Почесного консула Гвінейської Республіки в Україні щодо підтвердження факту належності відповідача до громадянства Гвінейської Республіки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходила, а також, що відповідач не може бути документований сертифікатом на повернення в країну походження, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 24 січня 2017 року продовжено строк затримання на шість місяців громадянина Гвінейської Республіки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суд першої інстанції встановив, що Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2017 року по справі № 522/19668/17 було задоволено адміністративний позов ГУ ДМС України в Одеській області та громадянина Гвінеї ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк шість місяців.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2017 року задоволено адміністративний позов ГУ ДМС України в Одеській області та продовжено строк затримання на три місяці громадянина Гвінеї ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року вказану постанову Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2017 року залишено без змін.

21.09.2017 року ГУ ДМС України в Одеській області звернулося до Почесного консула Гвінейської Республіки в Україні з листом № 5/5-6879 щодо встановлення особи та документування громадянина Гвінейської Республіки ОСОБА_2 з метою подальшого документування паспортом для виїзду за кордон, або довідкою на повернення, для забезпечення примусового видворення з України.

21.09.2017 року ГУ ДМС України в Одеській області було повторно направлено лист щодо підтвердження або спростування належності відповідача до громадянства Гвінеї.

15.01.2018 року ГУ ДМС України в Одеській області було знову направлено лист щодо підтвердження або спростування належності відповідача до громадянства Гвінеї.

Станом на 16.01.2018 року ГУ ДМС України в Одеській області не було отримано відповіді від Почесного консула Гвінейської Республіки в Україні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що строк затримання особи закінчується 25.01.2018 р., однак на даний час відсутні документи для ідентифікації особи.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

За змістом частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

На підставі частини 11 статті 289 КАС України, встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше як на вісімнадцять місяців.

Згідно частини 12 статті 289 КАС України, про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Відповідно до частини 13 статті 289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

У підпункті "f" п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Європейський суд з прав людини у справі "Ливада проти України" (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, п.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує п.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення п.1 ст. 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.

Європейський суд з прав людини у справі "Амюр проти Франції" (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі "Дугуз проти Греції"(рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абз.5 п.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003).

Матеріали справи підтверджують необхідні дані щодо ідентифікації особи для подальшого примусового видворення за межі території України

Таким чином на підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність інформації з країни громадської належності або країни походження відповідача чи отримання документів для ідентифікації особи є підставами для продовження строку затримання відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо звернення до компетентних органів з метою отримання дозволу на тимчасове перебування на території України з огляду на відсутність на підтвердження цього доказів.

Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 січня 2017 року у справі № 522/855/18 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І.Судді Семенюк Г.В. Потапчук В.О.