Постанова № 72500445, 19.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12641/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року м. Київ

КолегіясуддівКиївськогоапеляційногоадміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Літвіної Н.М. та Губської Л.В.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на постанову Окружного адміністративного суду містаКиєвавід 07 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області (треті особи 1, 2), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік";

- зобов'язати відповідача з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного судум.Києва від 07 грудня 2017 року позов було задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Тетяні Володимирівни суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік", за період з січня по липень 2017 року.

Зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Тетяні Володимирівни суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 32 000,00 грн. за період з січня 2017 року по липень 2017 року включно.

В задоволенні іншої частини позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що чинним законодавством передбачено розрахунок розміру суддівської винагороди відповідно до прожиткового мінімуму і вона розраховується за критерієм, визначеним п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч.4 ст.229, ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.2 ч.1 ст.315, п.п.1-4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Як встановлено судом першоїінстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 05.04.2001 року №235/2001 ОСОБА_2 було призначено строком на п'ять років на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Наказом начальника Київського обласного управління юстиції від 18.04.2001 року №318 ОСОБА_2 було зараховано на посаду судді цього суду з 18.04.2001 року.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 02.11.2006 року №308-V ОСОБА_2 було обрано на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково.

22.11.2006 року на підставі зазначеної постанови наказом голови Києво-Святошинського районного суду Київської області №133 ОСОБА_2 зараховано на посаду суддіцього суду безстроково.

Станом на момент розгляду даної справи ОСОБА_2 є суддею Києво-Святошинського районного суду Київсько їобласті, яка здійснює свої повноваження, є головою цього суду.

За період січня-липня 2017 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16 000,00 грн., що підтверджується розрахунковими листами.

Позивач звернулась із даним позовом до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає, що посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, у розмірі 16 000,00 грн. не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки законодавцем не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI та/або Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII в частині розміру суддівської винагороди у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч.2 ст.130 Конституції України, стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, застосування відповідачем при виплаті позивачу суддівської винагороди п.3 р.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року та не виконання п.23 рХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VIпосадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 ч.3 ст.135 наведеного Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, частиною 3 ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальнихзаробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч.3 ст.133 Закону №2453-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач призначена на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та вона не проходила кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відтак, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини». Цеположення не змінює ч.3 ст.133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода. У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення ч.2 ст.130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно ч. 1, 2 ст.148Закону №1402-VIIIфінансуваннявсіхсудів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст.149 наведеного Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідност.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені положення, з урахуванням вимог п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, колегія суддів вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

Також суд вважає, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 Закону №2453-VI, а законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Відсутність змін до норм ч.3 ст.133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо безпідставності вимог ОСОБА_2 розрахувати та нарахувати її заробітну плату, виходячи із посадового окладу, розрахованого виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200,00 грн.

Згідно з ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розглядусправи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Згідно статті 6 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 р.) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27 травня 1996 року суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, та осіб, які таке оцінювання не пройшли. Метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність займаній посаді.

Крім того, згідно ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетніпризначеннявстановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеномуцим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосуванн япрограмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн., не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що здійснюючи розрахунок заробітної плати позивача, виходячи з окладу судді 16000,00 грн. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області не порушило прав, свобод та інтересів позивача, закріплених у Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Керуючисьст.ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегіясуддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07грудня 2017 року скасувати та ухвалитинову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначеніст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Губська Л.В.