Рішення № 72500084, 27.02.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2018 року № 826/3867/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом звернулося державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - позивач) до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо неповернення 10734, 00 грн. сплаченої суми виконавчого збору, стягнутої відповідно до постанови від 28.04.2016 року ВП № 40455415;

- стягнути з Державного бюджету України 10734, 00 грн. сплаченої суми виконавчого збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визнання недійсною у судовому порядку постанови про стягнення виконавчого збору від 28.04.2016 року ВП № 40455415 є підставою для повернення такого виконавчого збору. Нескладання відповідачем 1 на підставі положень Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, подання до відповідача 2 про повернення 10734, 00 грн. сплаченої суми виконавчого збору є протиправною бездіяльністю.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю і просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 надав письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відмовити. Зазначив, що виконавчий збір у сумі 10734, 00 грн. перерахований у дохід держави у повній відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а повернення таких коштів відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, є неможливим, оскільки вони не були перераховані помилково чи надміру. Крім того, ні на момент винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору (28.04.2016 року), ні на момент перерахування позивачем виконавчого збору у розмірі 10734, 00 грн. виконавче провадження не було зупинено. Вказана постанова була скасована лише 10.10.2016 року, тоді як виконавчий збір перераховано позивачем у червні 2016 року.

Представник відповідача 2 надав письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову в частині стягнення з Державного бюджету України 10734, 00 грн. сплаченої суми виконавчого збору відмовити, оскільки ГУ ДКСУ у м. Києві не є учасником спірних правовідносин. Контролюючим органом в частині надходження до бюджету від стягнення виконавчого збору є відповідний орган юстиції. Тому в разі надходження від нього відповідного подання буде можливе повернення вказаної суми збору.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент ухвалення відповідного рішення), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент ухвалення відповідного рішення), суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у відповідача 1 перебував наказ Господарського суду Львівської області № 4/3535-18/524, виданий 30.07.2001 року, про стягнення з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь ВАТ «Львівенергоремонт» боргу в сумі 107340, 00 грн.

Постановою від 28.04.2016 року старшим державним виконавцем Савчук К.П. постановлено стягнути з позивача виконавчий збір в сумі 10734, 00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 18277 від 17.06.2016 року, позивачем перераховано 10734, 00 грн. виконавчого збору на виконання вказаної постанови.

15.08.2016 року Господарський суд Львівської області у справі № 4/3535 постановив ухвалу, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року, про визнання дій відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови від 28.04.2016 року ВП № 40455415 про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» виконавчого збору у розмірі 10734,00 грн. незаконними, а вказаної постанови – недійсною.

09.02.2017 року позивач звернувся до відповідача 1 з заявою про повернення сплаченого виконавчого збору у розмірі 10734, 00 грн.

На вказане звернення начальник Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві у листі № 69/31 від 21.02.2017 року повідомив позивача про те, що у Відділу відсутня можливість повернути вказані кошти, оскільки на момент їх перерхування до бюджету (23.06.2016 року) були відсутні будь-які підставі, які б унеможливлювали таке перерахування.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За правилами частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, далі – Закон № 606-XIV), у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 5 ст. 28 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір повертається боржникові.

Оскільки судовим рішенням у справі № 4/3535 визнано недійсною постанову від 28.04.2016 року про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» виконавчого збору у сумі 10734, 00 грн., тому вказані кошти підлягають поверненню на користь позивача.

Відповідно до п. 4.1.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції, що діяла на момент перерахування підприємством виконавчого збору), суми, які підлягають перерахуванню на користь держави, при відсутності витрат на організацію та проведення виконавчих дій та інших стягнень перераховуються до Державного бюджету України або місцевих бюджетів у порядку, встановленому Державною казначейською службою України, а виконавчий збір - на відповідний рахунок органу ДВС. Відповідна квитанція банку про отримання коштів приєднується до акта вилучення готівки та підшивається разом з актом до матеріалів виконавчого провадження.

Як вбачається із платіжного доручення № 18277 від 17.06.2016 року, виконавчий збір у сумі 10734, 00 грн. був перерахований позивачем на розрахунковий рахунок відповідача 1. Подальший розподіл цих коштів здійснено органом ДВС без участі позивача.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача 1 про неможливість повернення позивачеві виконавчого збору, оскільки необхідність такого повернення прямо передбачена Законом України «Про виконавче провадження».

Щодо посилань позивача на Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182, то він визначає механізм повернення помилково або надміру зарахованих коштів, якими у даному випадку не є кошти у розмірі 10734, 00 грн., до бюджетів. Оскільки виконавчий збір був зарахований на розрахунок органу ДВС, то суд приходить до висновку, що вищевказаний Порядок повернення коштів на дані правовідносини не розповсюджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Ефективним спобом захисту порушених прав відповідача стосовно повернення сплаченого ним виконавчого збору є саме зобов’язання Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві повернути вказані кошти, а не стягнення їх з Державного бюджету України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо неповернення державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 10734, 00 грн. виконавчого збору, сплаченого відповідно до постанови від 28.04.2016 року у ВП № 40455415.

Зобов’язати Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві повернути державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 10734, 00 грн. виконавчого збору, сплаченого відповідно до постанови від 28.04.2016 року у ВП № 40455415 на підставі платіжного доручення № 18277 від 17.06.2016 року.

Присудити на користь державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, 3, Київ, 01032, код ЄДРПОУ 24584661) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3200, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (вул.Саксаганського, 110, Київ, 01032, код ЄДРПОУ 34967593).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов