Рішення № 72499581, 01.03.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/77/18

Провадження № 2/750/584/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

із секретарем - Разумейко К.М.,

за участю відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту,

в с т а н о в и в:

31 грудня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до відповідача, у якому просить стягнути заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 11 жовтня 2013 року в сумі 21703 грн. 83 коп., за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_2 від 12 листопада 2013 року в сумі 22213 грн. 08 коп. та за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_3 від 08 січня 2014 року в сумі 13381 грн. 21 коп.

У судове засідання представник позивача не з’явився, подав клопотання, у якому просить справу розглянути без його участі та вказав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що вона не згодна з тим, що Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» передало право вимоги по її договорам Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», адже про цей факт її не було повідомлено та згоди на це вона не давала. Також, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, адже останній платіж по договорам вона здійснила у березні 2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся у грудні 2017 року.

Заслухавши пояснення відповідача та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 11 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1, згідно умов якого відповідач отримала кредит на споживчі цілі в загальній сумі 18780 грн. зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 0,01% річних на 36 місяців (по 11 жовтня 2016 року) (а/с 19-23).

Також, між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 12 листопада 2013 року було укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_2, у зв’язку з чим відповідач отримала кредит на споживчі цілі в загальній сумі 18780 грн. зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 0,01% річних на 36 місяців (по 12 листопада 2016 року) (а/с 36-38).

Крім того, 08 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_3, згідно якого відповідач отримала кредит на споживчі цілі в загальній сумі 12520 грн. зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 0,01% річних на 36 місяців (по 08 січня 2017 року) (а/с 8-10).

Пунктами 1.4.3, 1.4.3.1. договорів про надання споживчого кредиту передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються та сплачуються щомісяця одночасно з погашенням суми отриманого кредиту, виходячи із розміру процентної ставки, визначеної п. 1.1. даного договору. Розмір щомісячних процентів, належний до сплати, зазначений в графіку платежів. Проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, на фактичну суму непогашених кредитних коштів за фактичний час користування такими коштами, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році, включаючи день видачі та виключаючи день повернення та сплачуються позичальником відповідно до умов цього договору.

Крім того, пунктом 1.4.4 договорів про надання споживчого кредиту визначено, що за управління кредитом позичальник щомісяця, одночасно з погашенням суми кредиту і процентами, сплачує комісію, розмір якої зазначений в графіку платежів, що є невід’ємною частиною даного договору.

22 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір факторингу № 22/12/14/1-1, за яким Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло право грошової вимоги і стало кредитором за кредитними договорами, укладеними між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» і боржниками, в розмірі Портфеля заборгованості. За цим договором Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» одержало право вимагати від боржників належного виконання всіх зобов’язань за кредитними договорами, у тому числі і за договорами про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 11 жовтня 2013 року, № НОМЕР_2 від 12 листопада 2013 року та № НОМЕР_3 від 08 січня 2014 року (а/с 45-48, 49).

Статтею 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов’язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд не може прийняти до уваги доводи відповідача щодо відсутності її згоди на заміну кредитора у зобов’язанні, оскільки частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 516 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як зазначено позивачем, відповідач свої зобов’язання за договорами належним чином не виконала ні первісному, ні новому кредитору, у зв’язку з чим станом на 27 грудня 2017 року утворилася заборгованість:

- за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 11 жовтня 2013 року в сумі 21703 грн. 83 коп., з якої 16174 грн. 19 коп. - заборгованість за кредитом, 01 грн. 27 коп. – заборгованість по відсоткам, 5528 грн. 37 коп. - комісія, що підтверджується розрахунком (а/с 18).

- за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_2 від 12 листопада 2013 року в сумі 22213 грн. 08 коп., з якої 16695 грн. 35 коп. - заборгованість за кредитом, 01 грн. 30 коп. – заборгованість по відсоткам, 5516 грн. 43 коп. - комісія, що підтверджується розрахунком (а/с 35).

- за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_3 від 08 січня 2014 року в сумі 13381 грн. 21 коп., з якої 9224 грн. 58 коп. - заборгованість за кредитом, 0 грн. 73 коп. – заборгованість по відсоткам, 4155 грн. 90 коп. - комісія, що підтверджується розрахунком (а/с 7).

Щодо доводів відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.

Так, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 11 жовтня 2013 року відповідачу була видана кредитна картка, термін дії якої по липень 2016 року (а/с 29), за договором № НОМЕР_2 від 12 листопада 2013 року – термін дії кредитної картки – жовтень 2016 року (а/с 41 на звороті), за договором № НОМЕР_3 від 08 січня 2014 року – термін дії кредитної картки - жовтень 2016 року (а/с 13 на звороті).

Таким чином, оскільки право вимоги у позивача виникло після закінчення строку дії кредитних карток і позивач в межах строку позовної давності звернувся з позовом до суду, а тому строк позовної давності позивачем не пропущено.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» надало позичальнику кредити на споживчі цілі, а тому при укладенні цих договорів банк зобов’язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та відсотками за договорами про надання споживчого кредиту підлягають задоволенню.

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії за управління кредитами, що передбачено пунктом 1.4.4 договорів про надання споживчого кредиту з наступних підстав.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Управління кредитом є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, проте, встановивши у договорі сплату щомісячної комісії за управління кредитом, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу, що є незаконним.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача щомісячної комісії, яка фактично відповідно до п. 1.4.4 договорів є платою за обслуговування кредиту (управління кредитом), є безпідставними, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 610, 611 Цивільного кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28д, ідентифікаційний код юридичної особи - 36789421) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 11 жовтня 2013 року в сумі 16175 грн. 46 коп. (шістнадцять тисяч сто сімдесят п’ять грн. 46 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28д, ідентифікаційний код юридичної особи - 36789421) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_2 від 12 листопада 2013 року в сумі 16696 грн. 65 коп. (шістнадцять тисяч шістсот дев’яносто шість грн. 65 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28д, ідентифікаційний код юридичної особи - 36789421) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № НОМЕР_3 від 08 січня 2014 року в сумі 9225 грн. 31 коп. (дев’ять тисяч двісті двадцять п’ять грн. 31 коп.).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 1175 грн. 52 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя