Ухвала суду № 72496525, 29.01.2018, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/4179/15-ц

8/215/1/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.

при секретарі Малиш Н.В.

за участю: правонаступника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду м. Кривого Рогу заяву ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 15.02.2016 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист права власності і права користування, визнання правочину недійсним та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном; треті особи: Криворізьке міське управління юстиції, приватний нотаріус Криворізького нотаріального округу ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И В:

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд рішення суду у зв’язку з нововиявленими обставинами та просить скасувати рішення від 15.02.2016 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу по справі № 215/4179/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист права власності і права користування, визнання правочину недійсним та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном, і прийняти рішення яким відмовити в задоволенні позову.

Заява обґрунтована тим, що 15.02.2016 р. Тернівським районним судом м. Кривого Рогу, винесено рішення у справі № 215/4179/15-ц за позовом ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_1, до ОСОБА_2 треті особи: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, Криворізьке міське управління юстиції, яким задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_4 та усунуто перешкоди у здійсненні права власності, права користування та розпорядження майном шляхом визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, і посвідченого 22.05.2015 р. приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі № 390.

У серпні 2017 р., після розгляду справи та винесення рішення судом першої інстанції та ухвал апеляційною та касаційною інстанціями, що залишили рішення без змін, відповідачу стали відомі обставини, які є істотними для справи, і які не були і не могли бути відомі відповідачу під час розгляду цієї справи, а саме, що 12.07.2017 р. до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, з заявою про зняття арешту зі спірної квартири звернувся ОСОБА_1, який є зятем свідка ОСОБА_7 та рідним братом ОСОБА_8, який є батьком свідка ОСОБА_9. Тобто вказані свідки є зацікавленими у результатах розгляду справи особами, оскільки в разі задоволення позову їх родич ОСОБА_1 отримував у спадщину квартиру позивачки ОСОБА_4.

Як стало відомо відповідачу - ОСОБА_2 з матеріалів за заявою ОСОБА_1 про зняття арешту з квартири, позивач ОСОБА_4 померла 22.10.2016 р., згідно свідоцтва про смерть від 22.10.2016 р., виданого Тернівським районним у м. Кривому Розі відділом РАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області, серії 1-КИ № 715444.

Також у матеріалах вказаної заяви наявна копія заповіту від 17.10.2015 р., посвідченого приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_10. Згідно вказаного заповіту ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_1, через два місяці після подання нею позову, що приховала від суду. Ця обставина має суттєве значення для вирішення справи, оскільки приймаючи рішення у справі суд послався на те, що позивач має поганий зір, не володіє українською мовою, у зв’язку з чим до участі у справі був залучений перекладач. Проте заповіт від імені ОСОБА_4 також складений українською мовою, зачитаний останньою в голос та підписаний українською мовою: «Цей заповіт прочитано мною в голос особисто та власноручно підписано у присутності нотаріуса», тобто позивач надала неправдиві пояснення суду та зазначила в позові обставини, які не відповідають дійсності, зокрема, що вона не могла прочитати заповіт внаслідок поганого зору та незнання української мови. В свою чергу в заповіті про вади зору у позивача також нічого не зазначено.

Зазначена обставина не була відома і не могла бути відома стороні відповідача, оскільки позивач приховала цей факт.

Приймаючи рішення суд першої інстанції застосував правові висновки Верховного суду України від 21.10.2015 р. (справа № 6-202цс15) та роз’яснення, викладені у п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до яких при вирішенні справ зазначеної категорії повинен враховуватися і стан здоров’я дарувальника.

Стан здоров’я позивача враховувався при прийнятті рішення та при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Так в ухвалі від 11.05.2016 р. Апеляційного суду Дніпропетровської області, суд послався на наявний у справі консультаційний висновок офтальмологічного відділення КЗ «Криворізька міська лікарня № 4» ДОР» від 11.11.2015 р. про те, що позивач ОСОБА_4 начебто потребує оперативного лікування обох очей: «Факозмульсификация катаракты с имплантацией з/к ИОЛ».

Проте, як видно із заповіту, стан здоров’я позивача не заважав їй читати документи, зокрема заповіт, та правильно сприймати їх зміст.

Заявник ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні заяву підтримали.

Правонаступник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви.

Представник правонаступника ОСОБА_11 у судове засідання не з’явилася, повідомлена належним чином, надала текст заперечень проти заяви в яких вказала, що рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу постановлено 15.02.2016 р., коли позивач ще була жива. Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області постановлена 11.05.2016 р., також коли позивач була жива. Вищий спеціалізований суд України відкрив провадження 10.06.2016 р. – позивач була жива, ще за її життя подано заперечення та заяву про перегляд справи у її відсутність. 01.12.2016 р. ВССУ прийняв рішення. Ухвала ВССУ постановлена 12.01.2017 р. – про розгляд справи сторона позивача не була повідомлена, процесуальні документи не подавались. Дата смерті позивача – 22.10.2016 р., тобто ще на стадії перегляду у ВССУ, заявник знала про те, що ОСОБА_4 вже померла, але не подавала відповідної заяви до ВССУ, оскільки всі документи було подано ще за життя померлої, тому у залученні правонаступника не було процесуальної необхідності. Також, смерть ОСОБА_4 – це не підстава для перегляду рішення, а підстава для залучення правонаступника, а оскільки при перегляді справи ВССУ всі документи (скарга, заперечення) були подані за життя ОСОБА_4, то у залученні правонаступника не було процесуальної потреби. У відповідності до норм ст. 362 ЦПК України, строк протягом якого відповідач мала процесуальну можливість подати заяву про перегляд судового рішення з підстав настання смерті ОСОБА_4 закінчився ще 22.11.2016 р.. Отже, оскільки заявником і пропущений строк звернення і відсутні підстави для такого звернення просить відмовити у задоволенні заяви.

Представник третьої особи – Криворізького міського управління юстиції в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, припинила свою діяльність та в Єдиному реєстрі нотаріусів не обліковується.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали заяви та справи, суд дійшов до висновку, що заяву слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Так судом встановлено, що рішенням від 15.02.2016 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист права власності і права користування, визнання правочину недійсним та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном, треті особи: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, Криворізьке міське управління юстиції, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_4 та усунуто перешкоди у здійсненні права власності, права користування та розпорядження майном шляхом визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, і посвідченого 22.05.2015 р. приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі № 390 (том 1 а.с. 218-221). 27.07.2017 р., відповідач ознайомилася з матеріалами справи, в тому числі з клопотанням правонаступника позивача – ОСОБА_1 про скасування арешту майна (том 2 а.с. 82).

Рішення від 15.02.2016 р. було прийнято на підставі таких встановлених судом обставин.

Позивачу ОСОБА_12 на підставі свідоцтва №889 на право власності на житло, виданого 20.04.2015 року органом приватизації виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради м. Кривого Рогу, згідно розпорядження №113 від 15.04.2015 року, належала квартира АДРЕСА_2.

22 травня 2015 року позивач ОСОБА_4 уклала з відповідачем ОСОБА_2 договір дарування квартири, відповідно до умов якого позивач безоплатно передала, а відповідач прийняла в дар двокімнатну квартиру, розташовану на шостому поверсі дев'ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 27,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в Реєстрі за № 390.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, 22.05.2015 року внесено запис про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 за відповідачем ОСОБА_2.

Відповідно до довідки Криворізької об'єднаної міської довідково-інформаційної служби «Нова Ком» № 53 від 28.07.2015 року, позивач ОСОБА_4 - зареєстрована у спірній квартирі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що спірний Договір не відповідав її внутрішній волі, оскільки вона вважала, що укладає договір Довічного утримання, тобто позивач помилялась щодо правових наслідків укладеного Договору, тому даний договір слід визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_2.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4Ф першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 203, 229, 216, 717 ЦК України та прийшов до висновку, що ОСОБА_4 помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем, і у неї під час укладення договору дарування квартири було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність ОСОБА_2, у зв'язку з чим, спірний договір має бути визнаний недійсним.

Крім цього, в ухвалі від 11.05.2016 р. Апеляційного суду Дніпропетровської області, було зазначено, що на час укладення спірного договору дарування від 22.05.2015 року позивачу ОСОБА_4 було 64 роки.

Відповідно до консультаційного висновку офтальмологічного відділення КЗ «Криворізька міська лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради» від 11.11.2015 року, позивач потребує оперативного лікування обох очей: «Факозмульсификация катаракты с имплантацией з/к ИОЛ».

Відповідно до довідки Криворізької об'єднаної міської довідково-інформаційної служби «Нова Ком» № 53 від 28.07.2015 року, позивач ОСОБА_4 одна зареєстрована у спірній квартирі.

Сторонами не оспорюється та в силу положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню той факт, що позивач ОСОБА_4 після укладення договору дарування від 22 травня 2015 року, продовжувала проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_4, а відповідач ОСОБА_2 ніколи у даній квартирі не проживала.

З відповідних квитанцій, які містяться у матеріалах справи, вбачається, що позивач ОСОБА_4 здійснювала оплату комунальних послуг, що надаються у спірну квартиру, зокрема, у травні, червні, серпні, жовтні 2015 року.

Факт проживання позивача ОСОБА_4 у спірній квартирі та оплати нею комунальних послуг підтвердила відповідач ОСОБА_13 у запереченнях на позовну заяву. Крім того, відповідач вказувала, що 27.05.2015 року нею були здійснені платежі для погашення боргу за надані комунальні послуги у квартиру в сумі 1140,15 грн. та 15.06.2015 року - в сумі 3941,35 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Факт того, що іншого житла, крім спірної квартири, у позивача ОСОБА_4 немає, підтверджується відомостями, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна та Реєстрі прав власності на нерухоме маймо.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_15, підтверджували той факт, що позивач ОСОБА_4 мала намір розпорядитись належною їй квартирою на користь відповідача ОСОБА_2, за умови надання нею їй догляду та утримання, тобто бажала укласти договір довічного утримання.

Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_4 па момент укладення спірного договору дарування була особою похилого віку, мала захворювання очей, проживала одна, бажала розпорядитись належною їй квартирою, в обмін на догляд за нею та утримання, спірна квартира є єдиним належним позивачу житлом та єдиним місцем проживання ОСОБА_4, і враховуючи те, що фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному не відбулась, а позивач продовжувала проживати в спірній квартирі і сплачувати комунальні послуги після укладення договору дарування, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем, і у неї під час укладення договору дарування квартири було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4 в цій частині та визнання недійсним договору дарування, на підставі ст. ст. 203, 216, 229 ЦПК України (том 2 а. с. 28-31).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини (факти) та висновки про задоволення позову були підтримані судом касаційної інстанції в ухвалі від 01.12.2016 р.. (том 2 а.с. 66-67).

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 423 ЦПК України, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, в тому числі такими як: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Виходячи з аналізу вказаної норми, необхідними ознаками нововиявлених обставин, визначених п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.1981 р. «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили»», не можуть бути визнані ново виявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.

Відповідно до п. 6 вказаної Постанови, суди повинні виходити з того, що посилання в заяві на наявність у матеріалах справи завідомо неправдивих показань свідка, за загальним правилом визнається підставою для перегляду судового рішення, якщо ці обставини встановлені вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно п. п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини "Христов проти України" від 19.02.2009 року « Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка,зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів» (Справа Брумареску проти Румунії № 28342/95 п. 61).

«Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі».

В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на те, що при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_4, остання стверджувала, що не могла прочитати текст договору дарування саме з-за поганого зору та не володіє українською мовою, хоча це спростовується новим укладеним договором заповіту. Однак вказані обставини – поганий зір, не володіння українською мовою перевірялися судом, тобто були вже предметом судового розгляду. Відповідач не був позбавлений можливості з’ясувати вказану обставину (нібито поганий зір, наявність заповіту) при судовому розгляді справи та подати відповідні докази суду, тому вказана обставина не може бути визнана нововиявленою в розумінні положень ст. 423 ЦПК України.

Твердження ж, що частина свідків відповідно на момент їх допиту були зацікавлені в задоволенні позову, так як був заповіт на ім’я ОСОБА_1 – їхнього родича, може бути враховано судом лише в разі наявності у відношенні цих свідків обвинувального вироку, що набрав законної сили стосовно їх неправдивих показів по цій цивільній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 259, 260, 423, 429 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 15.02.2016 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист права власності і права користування, визнання правочину недійсним та усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном; треті особи: Криворізьке міське управління юстиції, приватний нотаріус Криворізького нотаріального округу ОСОБА_5 – відмовити, а рішення залишити в силі.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області, протягом 15 днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали.

Повне судове рішення складено 01.03.2018 року.

Суддя: