Постанова № 72496117, 22.02.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1177/18

Номер справи місцевого суду: 22

Головуючий у першій інстанції Лебединський С. Й.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Черевка П.М.,

Громіка Р.Д..,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

за участю: відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2017 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

28 серпня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 липня 2011 року, між банком та відповідачем був укладений договір б/н, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 300 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється з 01 по 25 число кожного місяця, шляхом надання відповідачем грошей позивачу на погашення кредиту.

Згідно умов договору укладеного між сторонами погашення заборгованості здійснюється щомісячно. Сума щомісячного платежу на повернення банку кредиту включає в себе заборгованість за кредитом, за відсотками, комісією, інші витрати.

Проте, відповідач не виконує прийняті на себе зобов'язання.

Так, станом на 31 липня 2017 року за укладеним кредитним договором виникла прострочена заборгованість на загальну суму 59 429 гривень 42 коп., яка складається з:

заборгованості за кредитом 5 568, 46 гривень;

заборгованості по відсоткам за користування кредитом 47 354, 80 гривні;

заборгованість за пенею та комісією 3 200 гривень;

штраф (фіксована частина) 500 гривень;

штраф (відсоткова складова) 2 806, 16 гривень.

На підставі чого, банк звернувся до суду із позовом в якому просив стягнути заборгованість з ОСОБА_4 з підстав зазначених у позовній заяві.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» не з'явився, але про розгляд справи він сповіщався належним чином та завчасно, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином повідомленого представника позивача у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та доступі до суду апеляційної інстанції.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 29 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений договір б/н, за яким позичальниця отримала кредит у розмірі 300 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який складається з підписаною відповідачкою Заяви, Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 7, 8, 9-32).

Відповідачка в свою чергу зобов'язалась у встановлені кредитним договором строки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами щомісяця, але не виконує прийняті на себе зобов'язання.

Станом на 31 липня 2017 року за укладеним кредитним договором виникла прострочена заборгованість в розмірі 59 429, 42 гривень, з яких: за кредитом 5 568, 46 гривень; по відсоткам за користування кредитом 47 354, 80 гривні; за пенею та комісією 3 200 гривень; штраф (фіксована частина) 500 гривень; штраф (відсоткова складова) 2 806, 16 гривень.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позичальник, відповідачка ОСОБА_4 не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Тому права позивача були порушені і з відповідачки на користь Банку підлягає стягненню заборгованість за кредитом в розмірі 59 429,42 гривень.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України, що набрав чинність з 15 грудня 2017 року, зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст. ст. 12 та 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення містяться у статтях 10, 60 ЦПК України (2004р).

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічні положення містяться у статті 212 ЦПК України (2004р.).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.).

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак в порушення положень ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які вона посилалася як на заперечення проти позову.

Згідно п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку ні одна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, автоматично пролонгується на такий же строк.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що після закінчення строку дії договору Банк надавав боржнику грошові кошти та нову платіжну картку.

Згідно наданим Банком розрахунком заборгованості за кредитом прострочена заборгованість за кредитом виникла 13 лютого 2013 року (а.с. 5) й з цього часу у Банку виникло право на позов, а позов пред'явлений Банком лише 27 серпня 2017 року (а.с. 3), тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Тому у даному випадку дія картки закінчилась 28 липня 2012 року.

Такі правові висновки висловлені Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс 14, в постанові від 24 вересня 2014 року у справі №6-103цс14, в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-134цс14, в постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №6-127цс14, в постанові від 12 листопада 2014 року №6-167цс14.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України, частина 1 статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що Банком пропущений строк позовної давності для захисту порушеного права, підстав поважності причин пропуску строку Банком не наведено, тому є законні підстави для відмови у позові за спливом строку позовної давності.

Отже, вимоги Банку є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 257, 261, 266 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги відповідачка понесла та документально підтвердила сплату судового збору в сумі 1 760 гривень (а.с. 65, 73), тому з Банку на користь відповідачки слід присудити судовий збір в сумі 1 760 гривень.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення Березівського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове, яким у задоволенні Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, 01001 м.Київ вул.Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 1 760 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 01 березня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

П.М.Черевко