Рішення № 72495941, 28.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 р. Справа№805/212/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

27 грудня 2017 року шляхом надсилання поштою позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії. На думку позивача, який є внутрішньо переміщеною особою, відповідач безпідставно відмовив йому у виплаті пенсії за віком з 1 березня 2017 року. З посиланням на статті 4, 19, 22, 24, 64 Конституції України, частину 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статті 1, 7, 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому пенсії;

- зобов’язати відповідача поновити щомісячно нарахування та виплату йому пенсії з 01.03.2017;

- зобов’язати відповідача негайно виконати рішення суду у межах суми виплати за один місяць;

- зобов’язати відповідача у встановлений судом строк надати звіт про виконання судового рішення.

1 лютого 2018 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21 лютого 2018 року судом отримані витребувані від відповідача докази та відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивач знаходиться на обліку в Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 18.03.2015 як внутрішньо переміщена особа. З 1 квітня 2017 року позивачу припинена виплати пенсії згідно підпункту 5 пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 у зв’язку із отриманням інформації від Держприкордонслужби. Відповідач вважає, що діяв правомірно і просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог на підставі Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

18 березня 2015 року ОСОБА_1 подана заява до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про запит пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в м. Дебальцеве.

4 травня 2016 року управлінням праці та соціального захисту населення Слов’янської міської ради на ім’я ОСОБА_1 видана довідка про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи.

5 травня 2016 року ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області подана заява про поновлення виплати пенсії.

19 липня 2016 року розпорядженням Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №859061 ОСОБА_1 призначена пенсія за віком.

24 березня 2017 року Слов’янським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення про припинення нарахування та виплати пенсії по о/р №859061 згідно частини 1 статті 49 Закону №1058-VI (інші випадки, передбачені законом), пункту 2 статі 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», підпункту 5 пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016. Виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 1 квітня 2017 року.

Згідно довідки про розмір призначеної та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 виплата пенсії позивачу припинена з квітня 2017 року.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року.

Згідно статті 1 Конституції Україна є соціальною та правовою державою.

За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус внутрішньо переміщеної особи визначений Законом України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 1 квітня 2017 року згідно рішення про припинення нарахування та виплати пенсії по о/р №859061. Рішення прийняте на підставі частини 1 статті 49 Закону №1058-VI (інші випадки, передбачені законом), пункту 2 статі 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», підпункту 5 пункту 12 постанови Кабинету Міністрів України №365 від 08.06.2016.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058-VI, зокрема, згідно частини 1 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється в інших випадках, передбачених законом.

За приписами статті 92 Основного Закону України виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення.

Таким чином, підстави припинення виплати пенсії мають бути визначені законом, тобто нормативно-правовим актом, який приймається законодавчим органом державної влади. Постанова Кабінету Міністрів України за своєю юридичною силою є подзаконним актом, а від так не може визначати підстави припинення виплати пенсій.

Згідно статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Позивач у справі не проживає на тимчасово окупованій території, а від так зазначений Закон не може застосовуватися до спірних правовідносин.

За приписами постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 рішення про припинення соціальних виплат приймається комісією на підставі подання керівника структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам.

Відповідачем не надано доказів того, що стосовно позивача у справі було прийнято відповідне рішення.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058-VI, оскільки ним було прийнято протиправне рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Суд враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд при вирішенні спору застосовує практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно пункту 2 частини 1 Закону України від 6 вересня 2012 року

№5207-VI, в редакції Закону №1263-V від 13.05.2014, «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час:

нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії;

нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Судом встановлено, що згідно довідки від 13.02.2018 виплата пенсії позивачу припинена з квітня 2017 року, а не з березня 2017 року, як зазначає позивач.

Суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв’язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв’язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що поновлення виплати пенсії відбувається в порядку, передбаченому частиною 3 статті 35 та статтею 46 Закону №1058-VI.

Статтею 35 Закону №1058-VI врегульована виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності. Як встановлено судом, позивач отримує пенсіє за віком, а від так дана норма Закону не застосовується до спірних правовідносин.

Стаття 46 Закону №1058-VI не встановлює порядок поновлення виплати пенсій.

Відповідач у відзиву вказує на те, що ним від позивача отримана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а від так виплата пенсії має бути поновлена.

Вимога позивача про зобов’язання відповідача негайно виконати рішення суду у межах суми виплати за один місяць не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати пенсії. Позивач оскаржував протиправність дій відповідача, а свої порушені права просив захистити шляхом зобов’язання відповідача вчинити певні дії, від так відсутні підстави для негайного виконання рішення у даній справі.

Також суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.

Позивач помилково вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у не виплаті пенсії.

Як протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень розуміється зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції цього суб’єкта, були об’єктивно необхідні і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У даній справі відповідач вчинив дії (у форми прийняття рішення), якими припинив виплату пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, приходить до висновку, що слід прийняти рішення про визнання протиправним та скасування рішення про припинення нарахування та виплати пенсії, та зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 1 квітня 2017 року.

Питання розподілу судових витрат слід вирішити наступним чином.

1 лютого 2018 року ухвалою суду позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини 2 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За приписами частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1, який не є суб’єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, мають бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно статті 9 Закону Україні від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України: Р/р 31214206784075, отримувач коштів: УК/м. Слов’янськ/22030101, код отримувача за ЄДРПОУ 37803368, банк отримувача – ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО 834016.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25,72-7 6, 90, 132, 133, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 257-263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1) до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122 Донецька область, м. Слов’янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ - 37803258) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про припинення нарахування та виплати пенсії за о/р №859061, прийняте Слов’янським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області 24 березня 2017 року.

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122 Донецька область, м. Слов’янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ - 37803258) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1) з 1 квітня 2017 року.

Стягнути на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, Р/р 31214206784075, отримувач коштів: УК/м. Слов’янськ/22030101, код отримувача за ЄДРПОУ 37803368, банк отримувача – ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО 834016) судовий збір в сумі 704,00 (сімсот чотири) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122 Донецька область, м. Слов’янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ - 37803258).

Рішення в повному обсязі складено 28 лютого 2018 року.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Донецького окружного адміністративного суду у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Циганенко А.І.