Рішення № 72494900, 26.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2018 р. Справа№805/46/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ) про зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 15.03.2001 року виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон позивач мешкала в Україні за адресою: АДРЕСА_1. З моменту виїзду за кордон і по теперішній час позивач призначеної пенсії не отримує.

Позивач вважає такі дії УПФ протиправними, оскільки вони порушує її конституційні права.

Виходячи з наведеного, позивач просить зобов'язати УПФ провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в її пенсійні справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Ухвало суду від 02.02.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві в частині вимог про зобов'язання провести поновлення пенсії за віком з 07.10.2009 року, що виходить за межі процесуального строку звернення до адміністративного суду.

26 лютого 2018 року від представника УПФ надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що позивач не надав відомостей, щодо виїзду на постійне місце проживання в Ізраїль. Як зазначає представник відповідача, на обліку ОСОБА_1 в УПФ на обліку не перебувала та пенсія їй не нараховувалась.

Представник відповідача, посилаючись на відсутність двостороннього договору про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем та не виконання позивачем вимог передбачених п. 2.22 та п.2.23 Порядку подання та оформлення документі для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №22-1 від 25.11.2005 року, а саме не надано: документ, що засвідчує місце проживання особи, паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), або посвідки на постійне проживання; оригінали або нотаріально посвідчені копії документів необхідні для призначення пенсії, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, звернулась до Пенсійного фонду України із заявою від 22 березня 2017 року про призначення/перерахунок пенсії, в якій просила поновити пенсію з 15.09.2001 року (а.с. 73).

Пенсійний фонд України, листом від 15.06.2017 року №7306/6-11 направив вказану заяву з додатками до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (а.с. 69).

23.06.2017 року листом № 19023/02/25 позивачу відмовлено в поновленні виплати пенсії, з посиланням на те, що Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не має права проводити призначення/перерахунок та виплату пенсії за час реального функціонування УПФУ в Ворошиловському районі м. Донецька (а.с.77).

15 листопада 2017 року позивач, через свого представника, звернулась до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (а.с.74-76).

Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області листом № 35608/02/25 від 24.11.2017 р. відмовило в поновленні виплати пенсії, з посиланням на те, що заява подана не особисто, а представником, без оригіналу паспорту. Окрім того, УПФ зазначило про те, що не має права проводити призначення/перерахунок та виплату пенсії за час реального функціонування УПФУ в Київському районі м. Донецька (а.с. 79).

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідачів, щодо відмови в поновленні виплати пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

З 01 квітня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49, другим реченням статті 51 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону №1058, з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.

Після прийняття зазначеного рішення КСУ і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, проголошеного статтею 46 Конституції України.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, і відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення позивача як громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, частина 1 статті 44 Закону № 1058-IV надає право звертатись до органів пенсійного фонду з відповідними заявами, як безпосередньо пенсіонерам, так і їхнім представникам на підставі виданої довіреності, посвідченої нотаріально.

Отже, вищезазначеними положеннями законодавства передбачено право представникам на підставі виданої довіреності звертатися до відповідача з заявою.

Відповідно до матеріалів справи, 22.03.2017 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії з 15.09.2001 року, особисто підписаною позивачем (а.с.73). У матеріалах справи міститься довіреність від 22 березня 2017 року, посвідчена нотаріусом у м. Рішон Ле-Ціон, держава Ізраїль, яка підтверджує повноваження представника позивача (а.с.143-145).

Щодо посилання відповідача, на положення постанови Правління Пенсійного фонду України № 9-1 від 12.05.2015 року, згідно якої на відповідача покладено лише обов'язок УПФУ в Київському районі м. Донецька та УПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька в частині обслуговування страхувальників, суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, до виїзду на постійне місце проживання за кордон, пенсія позивачу виплачувалась УПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Згідно з пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Отже, вищезазначеними нормами передбачено звернення особи саме до органу за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України № 9-1 від 12.05.2015 «Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників» встановлено, що обслуговування страхувальників, які перебувають на обліку в управліннях Фонду, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на період проведення антитерористичної операції, зокрема здійснення обліку платежів, що надходять на рахунки органів Пенсійного фонду України, відкриті в установах АТ «Ощадбанк», прийняття звітності, передбаченої законодавством, зняття з обліку страхувальників в органах Пенсійного фонду України, надання довідок, встановлених законодавством, формування звітності та виконання завдань, передбачених підпунктами 2-4, 6, 9-12, 16, 19 пункту 4 Положення про управління Пенсійного Фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486, здійснювати управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах Донецької та Луганської областей згідно з додатком до цієї постанови.

Відповідно до п.п. 7 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Суд зазначає, що згідно постанови № 9-1 від 12.05.2015, повноваження визначені підпунктами 2-4, 6, 9-12, 16, 19 пункту 4 Положення передані з УПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області. Тобто, покладено на інше Управління обов'язок саме щодо призначення і виплати пенсії особам, які перебувають на обліку в управліннях, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на період проведення антитерористичної операції.

При цьому, постанова не передбачає автоматичну зміну обліку особи та обов'язок особи, яка перебуває на обліку в управліннях, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, звертатися з заявою щодо поновлення або призначення пенсії до управління не за місцем обліку.

Як зазначалось, Порядком № 22-1 передбачено звернення особи саме до органу за місцем перебування на обліку.

Таким чином, позивачем дотримано процедуру звернення до пенсійного органу з заявою про поновлення пенсії, передбаченого п.1.5 Порядку, який узгоджується з положенням ч.1 ст. 44 Закону №1058.

Крім того, суд зазначає, що право позивача як громадянки України на соціальний захист у старості гарантовано статтями 24, 25, 46 Конституції України, статтею 8 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відсутність повноважень визначених п.п.7 п.4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 № 28-2, відповідно яких відповідач призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства не можуть бути підставою для відмови у виплаті пенсій позивачу.

Позовні вимоги про проведення поновлення та виплати пенсії за віком шляхом призначення її знову з посиланням на ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими оскільки приписи вказаної статті стосуються виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) з 21 червня 2017 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в розмірах відповідно до чинного законодавства України, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Центральна, 154, м. Покровськ, Донецька область, 85302, код ЄДРПОУ 37869345) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 320 (триста двадцять) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Лазарєв В.В.