Постанова № 72491408, 28.02.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2541/17Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П.,

секретар судового засідання Федорончук Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт»

на рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2017 року

у справі №916/2541/17

за позовом Державного підприємства «Ренійський морський торговельний порт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЧЕМ»

про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 168 164,99 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2017 року Державне підприємство «Ренійський морський торговельний порт» (далі – Підприємство, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЧЕМ» (далі – Товариство, відповідач) в якому просило зобов’язати відповідача змінити пункт 3.1 Договору №1/02, виклавши його в наступній редакції: Орендна плата за тимчасове користування земельною ділянкою становить без ПДВ 35 073,72. в місяць. Встановити дату 01.01.2017 моментом у часі, з якого договір вважатиметься зміненим. Стягнути з Товариства заборгованість у розмірі 168 164, 99 грн., з яких 153 315,08 грн. основний платіж, 9 649, 92 грн. – пеня, 4 041, 99 грн. збитки від інфляції, 1 158,00 грн. – 3% річних та судовий збір 4 122,47 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.12.2017 року (суддя Волков Р.В.) у задоволенні позову - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що діюче законодавство не передбачає можливості зобов’язати відповідача підписати договір або зміни до нього у якійсь редакції. Відхилення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача внести зміни до договору відносно збільшення розміру орендної плати з 01.01.2017 року, унеможливлює покладання на відповідача обов’язку щодо сплати заявлених сум.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, Підприємство звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати і прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Підприємство добросовісно виконувало рішення Ренійської міської ради та відповідно до свого статусу всі кошти (орендну плату), без винятку, які воно отримувало від відповідача перераховувало на рахунок Ренійської міської територіальної громади. Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийняті заяви Підприємства про зміну предмету позову, оскільки на момент подачі заяви не розпочався розгляд справи по суті. На думку апелянта, суд не дослідив та не прийняв до уваги, не надав належну оцінку документам та обставинам справи, які є доказами у справі, тобто допущена неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи.

Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у даній справі та призначила справу до розгляду на 21.02.2018.

08.02.2018 до суду апеляційної інстанції від Товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що зміни нормативно грошової оцінки, ставки земельного податку не відбулось так само як і не відбулось змін чинного законодавства, що вимагали б цього. Відповідач вважає, що укладання договору за рішенням суду можливе лише у випадках, коли обов’язок сторін укласти договір прямо передбачений законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Також, Товариство зазначає, що підставою встановлення орендної плати у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки на території СЕЗ «Рені» Підприємством було обґрунтовано у розрахунку із посиланням на рішення Ренійської міської ради від 27.05.2015. Однак, на думку відповідача, такий висновок є помилковим, бо відповідно до роз’яснення Ренійської міської ради встановлений рішенням Ренійської міської ради від 27.05.2015 розмір оренди землі між Ренійською міською радою та суб’єктами СЕЗ «Рені» та жодним чином не впливає на формування розміру орендної плати за землю за договорами між суб’єктами СЕЗ «Рені» та Підприємством.

У зв’язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні з 21.02.2018 по 23.02.2018, судове засідання 21.02.2018 не відбулось та у зв’язку з наявністю процесуальних строків для розгляду апеляційної скарги, розгляд справи № 916/2541/17 було призначено на 28.02.2018, про що сторони були заздалегідь повідомленні ухвалою суду від 15.02.2018.

Представник позивача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні 28.02.2018 суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 16.02.2018.

Проте, така неявка представника позивача не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15.02.2018, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.02.2018 надав пояснення, в яких просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 21.01.2002 року між Підприємством (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір № 1/02 на право тимчасового користування землею на умовах оренди, за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 9 473 кв.м., згідно з планом землекористування, що додається, яка розташована за адресою: м. Рені, Одеської області, на території нафторайоні, що знаходиться у землекористуванні Ренійського морського торгового порту (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору сторони узгодили, що орендна плата визначається на підставі Закону України «Про оренду землі» і становить 418,08 грн. в місяць.

Цей Договір укладено строком на 28 років та діє з 01 лютого 2002 до 31 грудня 2029 року.

21.01.2002 на виконання умов договору Підприємство за актом приймання передачі передало, а Товариство прийняло в оренду земельну ділянку площею 9 473м3 (а.с. 15).

03.05.2002 сторони уклали Угоду про зміни договору №1/02 від 21.02.2002, якою внесли зміни в пункти 1.1. та 3.1. Договору №1/02 від 21 січня 2002 року у зв’язку з наданням Орендодавцем Орендарю додаткової земельної ділянки площею 4400кв.м. та виклали ці пункти в наступній редакції:

п. 1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 13 873кв.м., …(далі за текстом)

п. 3.1. Орендна плата визначається на підставі Закону України «Про оренду землі» і становить 624, 40 грн. в місяць.

На виконання Угоди від 03.05.2002 позивач за актом приймання-передачі ділянки землі розташованої на території СЕЗ передав, а відповідач прийняв в оренду додаткову земельну ділянку площею 4400м2 на розміщення комплексу по перевантажуванню «пека».

Додатковими угодами до Договору №1/02 від 21.01.2002 на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 01.01.2009 та 19.02.2015 сторони змінювали п. 3.1. збільшуючи плату за тимчасове користування земельною ділянкою до 2 369,43 грн. та 10 225,21 грн. без ПДВ, відповідно, в місяць з урахуванням відшкодування витрат.

Листом від 12.05.2017 за № 1/12-287 позивач направив на адресу відповідача ОСОБА_2 угоду про зміну плати за користування орендної плати земельної ділянки та відшкодування витрат, яка в ступає в дію з 01.01.2017 року.

Відповідач листом від 26.05.2017 за № 14 направив на адресу позивача відповідь з відмовою укладати Додатку угоду, оскільки запропонована форма щодо зміни договору оренди не передбачена нормами чинного цивільного та господарського законодавства.

Приймаючи до уваги вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині, зобов’язання відповідача внести зміни в редакції ОСОБА_2 угоди, а саме змінити п. 3.1 Договору №1/02, виклавши його в наступній редакції: Орендна плата за тимчасове користування земельною ділянкою становить без ПДВ – 35 073, 72. в місяці, у зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного Кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п.1 ст. 627 ЦК України).

Господарським судом вірно зазначено, що покладання будь-якого обов’язку на відповідача можливо лише за умови встановлення такого обов’язку актом законодавства або умовами договору. Виходячи з принципу свободи договору, діюче законодавство не передбачає можливості зобов’язати відповідача підписати договір або зміни до нього у якійсь редакції.

У випадку відмови сторони від внесення змін до договору, діюче законодавство передбачає можливість другої сторони захистити свої права шляхом звернення до суду. При цьому захист такого права відбувається внесенням змін до договору в судовому порядку шляхом визнання договору укладеним в певній редакції, а не шляхом зобов’язання відповідача вчинити дії з його підписання.

Позивач також просить встановити дату 01.01.2017 моментом у часі, з якого договір вважається зміненим, проте як вірно встановив суд першої інстанції, відповідно до п.5 ст.188 Господарського Кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі разом з штрафними санкціями є похідними від вимог про зобов’язання внести зміни п. 3.1. Договору № 1/02 та встановлення дати 01.01.2017 моментом у часі, з якої договір вважається зміненим, в задоволенні яких було правомірно відмовлено, то і позовні вимоги про стягнення заборгованості, разом з штрафними санкціями також не підлягають задоволенню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в їх задоволенні та судова колегія погоджується з даними висновками господарського суду.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийняті заяви Підприємства про зміну предмету позову, у зв’язку з наступним.

Так, з протоколу судового засідання від 27.11.2017 вбачається, що господарський суд оголосив про початок розгляду справи по суті (а.с. 67).

11.12.2017 до господарського суду від Підприємства надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просив внести зміни до договору № 1/02 на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 21 січня 2002 року шляхом укладання договору в наданій до заяві редакції.

Проте, відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України (редакція яка була чинна на момент подання заяви позивачем) позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, проте зробити це він може лише до початку розгляду справи по суті. Оскільки, розгляд справи по суті розпочався в судовому засіданні 27.11.2017, за таких обставин, суд першої інстанції правомірно продовжив розгляд позовних вимог у первинно заявленій позивачем редакції.

Отже, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи, згідно приписів ст.269 ГПК України, справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та встановивши відсутність порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст. ст. 277-279 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.12.2017 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Колоколов С.І.

ОСОБА_3