Постанова № 72491306, 26.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"26" лютого 2018 р. Справа№ 911/4112/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Майданевича А.Г.

за участі секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.02.2018 у справі №911/4112/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Обухівське"

на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017р. повний текст якого складено та підписано - 07.11.2017.

по справі №911/4112/16 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Обухівське", Київська обл., м. Обухів

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, м. Київ

треті особи: ОСОБА_2, Київська обл., м. Обухів

Товариство з обмеженою відповідальністю "Роза-Л", Київська обл., Обухівський р-н, с. Семенівка

про визнання недійсним наказу, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису про надання земельної ділянки у власність

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Обухівське" (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач) про:

- визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016р.,

-скасування державної реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав;

- скасування в Поземельній книзі запису про надання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 у приватну власність.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016 р. про надання земельної ділянки у власність прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивач є законним землекористувачем земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області в межах плану користування, що посвідчено актом на право постійного користування НОМЕР_2 від 19.02.1996р. Крім того, позивач звернув увагу, що ухвалою Господарського суду від 05.06.2014р .у іншій справі № 911/2149/14 відповідачу було заборонено здійснювати будь-які дії та приймати будь-які рішення з питань надання дозволу на розробку проектів землеустрою, затвердження або погодження будь-якої технічної документації та/або проектів землеустрою щодо земель, які знаходяться в постійному користуванні ПАТ "Обухівське" на підставі: державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003262, виданого 13.02.1996р. Першотравенською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003263, виданого 13.02.1996р. Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_2, виданого 19.02.1996 р. Обухівською міською радою Обухівського району Київської області.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, Головне управління Держгеокадастру у Київській області зазначило про те, що в Управлінні Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, як місцевому фонді документації із землеустрою, відсутня будь-яка землевпорядна документація щодо передачі земель радгоспу-комбінату "Обухівський" саме Відкритому акціонерному товариству "Обухівське" чи Публічному акціонерному товариству "Обухівське" у користування. Також, відповідач вказав, що земельні ділянки не сформовані, не мають державної реєстрації у Державному земельному кадастрі відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, зокрема, відсутні координати поворотних точок меж земельних ділянок; земельним ділянкам не присвоєно кадастрові номери; відомості щодо перебування в користуванні Публічного акціонерного товариства "Обухівське" земельних ділянок на території Обухівської міської ради в Державному земельному кадастрі відсутні, а інвентаризація земель, які неодноразово вилучались із користування товариства жодного разу не проводилась. З посиланням на наведене, відповідач зауважив, що ідентифікувати земельні ділянки, які передавались в користування радгоспу-комбінату "Обухівське", та які на даний час фактично перебувають користуванні Публічного акціонерного товариства"Обухівське", неможливо. .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2016 р. у справі №911/4112/16 було залучено до участі у справі ОСОБА_2 та товариство з обмеженою відповідальністю "Роза-Л" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Також, вказаною ухвалою судом було зобов'язано відповідача надати копії документів на підставі яких внесені відомості до Поземельної книги на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 в тому числі: наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016 р. та документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.10.2017р. по справі №911/4112/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими. При цьому, місцевий господарський суд керувався приписами статей 25, 79-1, 92, 118, 122, 125, пунктом 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, пунктами 51, 61, 113 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Обухівське" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017р. та прийняти нове судове рішення по справі, яким позов задовольнити повністю, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, у доводах апеляційного оскарження позивачем наголошено, що під час прийняття Головним управлінням Держгеокадстру у Київській області оспорюваного наказу, останнім не було дотримано положень статей 25, 79, 79-1,116, 118, 141, 149, 151,152 Земельного кодексу України, положень Законів України «Про землеустрій» та Про державний земельний кадастр», а тому оспорюваний наказ підлягає визнанню недійсним, судом першої інстанції на вказане безпідставно не звернуто увагу. Також, скаржник посилається на ухвалу Господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі №911/2149/14, якою було вжито заходів забезпечення позову, відповідно до яких Управлінню Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Головному управлінню Держземагенства у Київській області та/або Фізичній особі-підприємцю Макосій Наталії Василівні було заборонено здійснювати будь-які дії та приймати будь-які рішення з питань надання дозволу на розробку проектів землеустрою, розробки проектів землеустрою, затвердження або погодження будь-якої технічної документації та/або проектів землеустрою щодо земель, які знаходяться в постійному користуванні Публічного акціонерного товариства «Обухівське» на підставі: державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003262, виданого 13.02.1996 Першотравенською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003263, виданого 13.02.1996 Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії ІІ КВ №003264, виданого 19.02.1996 Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, вказуючи на те, що наказ Головного управління Держгеокадстру у Київській області було видано всупереч дії судової заборони.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідач та треті особи -1, -2 не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

29.01.2018 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду, позивачем було подано клопотання про залучення до матеріалів справи науково-правового висновку щодо розпаювання земель позивача в Обухівському районі Київської області, тощо.

Колегія суддів, враховуючи приписи статей 108, 109 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, приєднати його до матеріалів справи, однак, вважає за необхідне зазначити, що наданий науково-правовий висновок не приймається судом до уваги при прийнятті судового рішення по справі, оскільки не стосується питань щодо застосування аналогії закону чи аналогії права або змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

До судового засідання від 26.02.2018 з'явився уповноважений представник відповідача.

Позивач та треті особи не скористалися своїм процесуальним правом та не направили належним чином уповноважених на здійснення представництва представників до судового засідання. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема зворотніми поштовими повідомленнями.

За правовими висновками Європейського суду з прав людини у рішенні від 03.10.2017 (Заява №18656/13) по справі «Віктор Назаренко проти України» (CASE OF «Viktor Nazarenko v. UKRAINE») з посиланням заявника на те, що його не було повідомлено про апеляційне провадження у його справі, чим порушено статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказано, що відповідно до вимог національного процесуального законодавства сторони у справі мають бути проінформовані про основні процесуальні дії та забезпечені процесуальними документами суду. Крім того, Європейський суд зазначив, що докази відправлення кореспонденції до суду мають надаватися відповідною стороною і зберігатися у матеріалах судової справи. У вказаній справі, Європейський суд дійшов висновку, що заявника не було належним чином повідомлено про апеляційну скаргу, а тому він був позбавлений можливості надати у відповідь свої коментарі. Європейський суд константував порушення пунтку 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з огляду на недотримання у справі заявника принципу процесуальної рівності сторін.

Відтак, враховуючи наведене, можна дійти висновку, що за правовими висновками Європейського суду, неналежне повідомлення/чи не повідомлення взагалі заявника про розгляд справи є порушенням пунтку 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка позивача та третіх осіб по справі обов'язковою не визнавалась, з огляду на те, що учасники справи про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, беручи до уваги те, що позивач є ініціатором апеляційного провадження, і саме він зацікавлений у тому, щоб використати всі свої процесуальні права, з'явитись до судового засідання, задля здійснення правозахисту у справі, колегія суддів перейшла до апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представника відповідача.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Обухівське" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017р. у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, Рішенням Обухівської міської ради народних депутатів Обухівського району Київської області 5 сесії 22 скликання від 14.12.1995р. "Про затвердження науково-технічної документації по виготовленню Державного акту на право постійного користування землею радгоспу - комбінату "Обухівський" Обухівського району Київської області" розглянуто розроблену Київським відділенням інституту землеустрою науково-технічну документацію по виготовленню Державного акту на право постійного користування землею радгоспу-комбінату "Обухівський", та керуючись Постановою Верховного Ради України від 18.12.1990 р. "Про земельну реформу" затверджено науково-технічну документацію по виготовленню Державного акту на право постійного користування землею та надано в постійне користування радгоспу-комбінату "Обухівський" земельні ділянки загальною площею - 1687,9 га (ріллі - 1400,2 га, сіножатей - 22,4 га, пасовищ - 54,1 га, лісів і інших лісовкритих площ - 30,0 га, боліт - 8,1 га, під водою - 24,9 га, під господарськими шляхами - 36,3 га, під виробничими будівлями і дворами - 61,2 га, під гідротехнічними спорудами - 48,2 га, відкритими землями без рослинного покриву - 2,5 га).

З Державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 19.02.1996 р., виданого Обухівською міською радою народних депутатів Обухівського району Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 26 вбачається, що радгоспу-комбінату "Обухівський" було передано в постійне користування 1687,9 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення 5 сес. 22 скл. Обухівської міської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 14.12.1995 р.

Відповідно до п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Обухівське", затвердженого зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Обухівське" протокол №9 від 18.10.2013, Публічне акціонерне товариство "Обухівське" є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Обухівське", що засноване рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 05.05.2006 №14-25-7/1 шляхом перетворення Державного підприємства радгоспу-комбінату "Обухівський" у Відкрите акціонерне товариство "Обухівське" відповідно до законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про господарські товариства".

05.03.2010р. на загальних зборах осіб, які мають право на земельну частку (пай) в процесі розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь ВАТ "Обухівське", правонаступником якого є ПАТ "Обухівське" було прийнято рішення про розпаювання та приватизацію земель позивача, оформлене протоколом № 2 від 05.03.2010р.

Розпорядженням Обухівської районної держадміністрації Київської області № 385 від 28.03.2012 р. "Про надання дозволу на розроблення проекту приватизації земель публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравеньської та Нещерівської сільських рад" надано дозвіл на розроблення проекту приватизації земель публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні цього товариства, яке є правонаступником радгоспу-комбінату "Обухівський" на підставі статуту ПАТ "Обухівське", згідно з державними актами на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №№003264, 003262, 003263 та зареєстрованих в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 13.02.1996 р. № 1, від 19.02.1996 р. № 26 та від 16.02.1996р. № 284 відповідно, розташованих в адміністративних межах Обухівської міської, Першотравенської та Нещерівської сільських рад Обухівського району Київської області.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 08.12.2015р. № 365 "Про затвердження проекту приватизації земель публічного акціонерного товариства "Обухівське" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад" відповідно до ст.ст. 17, 22, 25, п. 4 ст. 186, п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 49 Закону України "Про землеустрій", ст. 11 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", ст.ст. 21, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" затверджено проект приватизації земель публічного акціонерного товариства "Обухівське", розташованих в адміністративних межах Обухівської міської, Нещерівської та Першотравенської сільських рад Обухівського району Київської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказане розпорядження № 365 від 08.12.2015 р. оскаржувалось позивачем та було предметом розгляду у справі Господарського суду Київської області № 911/68/16. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2016 р. у справі № 911/68/16 у позові ПАТ "Обухівське" відмовлено повністю, постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 р. вказане рішення залишене без змін.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016 р. "Про надання земельної ділянки у власність" (який є предметом позову у даній справі) відповідно до п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України ст.ст. 15-1, 25, 79-1, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру № 24 від 03.03.2015 р., надано гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 3,6344 га (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області.

Як під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, так і у доводах апеляційного оскарження ПАТ "Обухівське" наголосило на тому, що товариство є законним землекористувачем земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходяться на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області в межах плану користування, що посвідчено Державним актом на право постійного користування НОМЕР_2 від 19.02.1996р. А тому, вищевказаний наказ Головного управлінням Держгеокадастру у Київській області, на підставі якого було проведено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 13923910 від 25.03.2016 р., порушив право користування публічного акціонерного товариства "Обухівське" земельною ділянкою на підставі чинного Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 19.02.1996 р., оскільки згідно статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Проте, колегія суддів не може погодитись із зазначеними доводами позивача та вважає в цій частині вірними правові висновки місцевого суду, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України від 17.07.1997 №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу статті 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу.

Згідно з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно НВ-3209816392017 від 07.09.2016, яка міститься в матеріалах справи (т.2 а/с 183), земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 3,6344 га за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить на праві приватної власності ОСОБА_2.

З викладеного вбачається, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 у встановленому чинним законодавством порядку.

Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 №2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій, передбачених частиною 2 пункту 3 цієї постанови, проводиться, починаючи з 15.03.1992 відповідно до проектів, які розробляються керівництвом (адміністрацією) цих підприємств і організацій за участю експертів і державних землевпорядних організацій, схвалюються трудовими колективами і затверджуються за поданням сільської (селищної) ради районною (міською) радою народних депутатів, Кабінету Міністрів України було визначено до 15.05.1992 розробити і затвердити рекомендації по складанню цих проектів.

Згідно з цією постановою було зобов'язано Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Київську і Севастопольську міські Ради народних депутатів: розробити і затвердити до 01.06.1992 відповідну державну, республіканську, обласні (міські) програми земельної реформи на 1992-1995 роки; передбачити в них на кожний рік заходи щодо організаційно-правового, кадрового, науково, матеріально-технічного забезпечення земельної реформи, розрахунки необхідних для здійснення реформи коштів і джерела їх покриття; до 15.05.1992 визначити перелік сільськогосподарських підприємств і організацій, землі яких підлягають передачі в колективну і приватну власність у 1992 році. Перелік господарств, землі яких передбачається передавати у власність у наступні роки, визначати не пізніш як за один місяць до початку наступного року. При цьому виходити з того, що у складі державної власності, яка не приватизується, залишаються землі, визначені у статті 4 Земельного кодексу України.

28.06.1996 було прийнято Конституцію України, положеннями статті 14 якої визначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до частини 2 пункту 8 Перехідних положень Земельного кодексу України члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначене право за вказаними особами визнано законом та не залежить від волі юридичної особи сільськогосподарського акціонерного товариства, а відтак, передача земельної ділянки у власність особі, яка має право на земельну частку (пай), в порядку приватизації не потребує ані погодження попереднього користувача (сільськогосподарського акціонерного товариства), ані попереднього вилучення земельної ділянки у такого користувача рішенням повноважного органу.

Згідно частини 3 вказаного пункту 8 при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які були передані в оренду із земель державної чи комунальної власності або які на час набрання чинності Земельним кодексом України належали цим підприємствам на праві колективної власності чи перебували у постійному користуванні, за винятком земель, що не підлягають приватизації або залишаються у державній чи комунальній власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 25 Земельного кодексу України (у відповідній редакції), було передбачено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Частиною 2 статті 25 Земельного Кодексу України визначено, що рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Названою статтею також визначено, що землі у приватну власність особам, зазначеним у частині 1 цієї статті, передаються безоплатно; площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд); особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості); при обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті; вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

Згідно з приписами частин 3, 4, 5 статті 118 Земельного Кодексу України "Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами", до якої також відсилає п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до приписів частини 2 статті 122 Земельного кодексу України у тій же редакції, до якої відсилають положення наведеної вище статті 118 Земельного кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 3 тієї ж статті районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 Земельного кодексу України).

За оцінкою колегії суддів, місцевим господарським судом вірно встановлено, що оспорений наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016 р. "Про надання земельної ділянки у власність" було видано відповідно до п. 8 Перехідних положень Земельного кодексу України ст.ст. 15-1, 25, 79-1, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 р. № 24.

Даним наказом вирішено надати гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 3,6344 га (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області; право власності на земельну ділянку площею 3,6344 га (кадастровий номер НОМЕР_1) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За ствердженням ПАТ "Обухівське", земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, яка надана у приватну власність ОСОБА_2 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016 р., знаходиться в межах земельної ділянки площею 1687,9 га на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області, що перебуває в постійному користуванні позивача згідно Державного акта на право постійного користування НОМЕР_2 від 19.02.1996 р. та була надана в постійне користування радгоспу-комбінату "Обухівський".

Як вже зазначалось, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 73927934 від 24.11.2016 р. земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 3,6344 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою Київська область, м. Обухів належить на праві приватної власності ОСОБА_2, підставою виникнення права власності зазначено наказ серія та номер: 10-3638/15-16-сг, виданий 12.03.2016 р., видавник - Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з додатку 1 до проекту приватизації земель Публічного акціонерного товариства "Обухівське" слідує, що для ведення товарного сільськогосподарського виробництва щодо передачі у приватну власність земельних ділянок громадянам в кількості 34-х осіб, відноситься також і ОСОБА_2 (номер земельної частки (паю) 374).

Згідно схеми розташування земельних ділянок на території Обухівської міської ради Київської області земельна частка (пай) № 374) має загальну площу 3,6344 га.

Відповідно до статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Враховуючи наведені приписи закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано у своїх правових висновках виходив з того, що Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 3,6344 га здійснена на підставі документації із землеустрою та передана у власність ОСОБА_2 у відповідності до вимог статті 25, 79-1, 118 Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Закону України "Про державний земельний кадастр".

Відтак, за оцінкою колегії суддів, посилання ПАТ "Обухівське" на порушення оспорюваним наказом загальних норм статті 116, 141 Земельного кодексу України є безпідставним, оскільки в даному випадку спірні правовідносини сторін регулюються вищенаведеним спеціальним законодавством, яке регламентує порядок приватизації державних земель, і відповідно має пріоритетне застосування.

Колегія суддів зазначає, що законодавством не передбачено співвідношення приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств із приватизацією самих підприємств, яке відбувається шляхом перетворення у ВАТ за рішенням загальних зборів.

До того ж, відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарські товариства можуть набувати майнових та особистих майнових прав. Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу, іншого майна набутого на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього кодексу.

Статтею 87 Цивільного кодексу України визначено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження.

Відповідно до частини 1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частинами 1, 2 статті 108 Цивільного кодексу України передбачено, що перетворення юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Відтак, щодо переходу до позивача права постійного користування державною земельною ділянкою, яке, на його думку, виникло у радгоспу-комбінату «Обухівський» на підставі Державних актів, колегія суддів зазначає, що наведена норма не регулює правовідносин правонаступництва прав на землю в порядку її приватизації, що безпосередньо унормовано у статті 25 (частини 1-5, 7) Земельного кодексу України, яке є спеціальним законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Частиною 2 зазначеної статті визначено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, Публічне акціонерне товариство «Обухівське», як товариство приватної форми власності, не належить до суб'єктів, які можуть реалізувати законодавчо встановлене право власності на безоплатну приватизацію саме на зазначену земельну ділянку, яка приватизується працівниками радгоспу-комбінату «Обухівське».

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що посилання позивача на пункт 10 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр», яким визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом є дійними, та на пункт 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр», яким зазначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, є помилковим, оскільки згідно пункту «в» статті 141 Земельного кодексу України, у разі припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій їх право постійного користування земельною ділянкою припиняється і автоматично в порядку правонаступництва не переходить, а виникає на загальних підставах.

Серед іншого, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом цілком вірно відзначено, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою, на захист якого позивачем подано даний позов, фактично існує між позивачем та гр. ОСОБА_2, який є власником спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим дана особа мала б бути відповідачем у даній справі, а сама справа мала б розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним). Вказана позиція викладена у пункті 1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в редакції станом на момент розгляду справи у суді першої інстанції.

Таким чином, встановлення судом першої інстанції того факту, що відповідачем за позовом мала б бути інша особа, а саме гр. ОСОБА_2, а спір про право на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, то вказане є окремою самостійною підставою для відмови позивачу в позові.

Щодо доводів апеляційного оскарження позивача в частинні посилання на ухвалу Господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі №911/2149/14, якою було вжито заходів забезпечення позову та заборонено відповідачу здійснювати дії та приймати будь-які рішення з питань надання дозволу на розробку проектів землеустрою, затвердження або погодження будь-якої технічної документації та/або проектів землеустрою щодо земель, які знаходяться в постійному користуванні публічного акціонерного товариства «Обухівське» на підставі: державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003262, виданого 13.02.1996р. Першотравенською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003263, виданого 13.02.1996р. Нещерівською сільською радою Обухівського району Київської області; державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_2, виданого 19.02.1996 р. Обухівською міською радою Обухівського району Київської області, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що дана ухвала про вжиття заходів забезпечення позову була прийнята з метою забезпечення позову в межах розгляду іншої справи №911/2149/14.

Водночас, судом не встановлено порушень діючого законодавства під час прийняття Головним управлінням Держгеокадстру у Київській області оскаржуваного наказу.

Ухвала про вжиття заходів забезпечення позову не може бути єдиною підставою для визнання наказу Головного управління Держгеокадстру у Київській області недійсним, оскільки норми чинного законодавства не містять прямої вказівки, що така обставина тягне за собою недійсність прийнятих рішень.

Таким чином, посилання позивача на ухвалу Господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі №911/2149/14, як на підставу для визнання оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадстру у Київській області недійсним, є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність №10-3638/15-16-сг від 12.03.2016р. є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимоги про скасування державної реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав та запису в Поземельній книзі про надання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 у приватну власність колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про відмову в їх задоволенні, при цьому зазначає наступне.

Вказані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016р., яка не задоволена судом.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області не має повноважень щодо здійснення державної реєстрації виникнення чи припинення права власності.

Відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 внесення відомостей до Поземельної книги в електронній формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру.

Пунктом 61 Порядку визначено, що скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування із зазначенням дати та підстави для скасування, посади, прізвища, ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.

Відповідно до п. 113 даного Порядку, після отримання від органу державної реєстрації прав інформацї в порядку інформаційного обміну Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру відомостям про земельну ділянку, внесеним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом безпосереднього доступу до цього Реєстру та у разі: невідповідності зазначених відомостей повідомляє про це суб'єкту, який здійснює повноваження у сфері державної реєстрації прав, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру; відповідності відомостей вносить інформацію про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Таким чином, відповідач не може самостійно внести до Поземельної книги запис про скасування права, тобто без отримання від органу державної реєстрації прав інформації в порядку інформаційного обміну, що є окремою підставою для відмови у задоволення даної вимоги.

Враховуючи викладене та те, що позовна вимога про скасування запису в Поземельній книзі про надання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 у приватну власність є похідною від вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016 р., в задоволенні якої судом відмовлено, то вказана вимога також не підлягає задоволенню.

Оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав є похідною від вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання земельної ділянки у власність № 10-3638/15-16-сг від 12.03.2016 р., яка не задоволена судом, то вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав та запису в Поземельній книзі про надання земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 у приватну власність є обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

Окремо, колегія суддів вражає за необхідне зауважити, що під час апеляційного перегляду даної справи, колегія судів серед іншого виходила з того, що в силу норм ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі позивачем не наведено.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Публічного акціонерного товариства "Обухівське" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 та розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Обухівське" на рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 у справі №911/4112/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.10.2017 у справі №911/4112/16 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/4112/16.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 01.03.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

А.Г. Майданевич