Рішення № 72490973, 15.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2018Справа № 910/21951/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Ріко»

до Міністерства оборони України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача публічного акціонерного товариства «Айбокс Банк»

про стягнення 8 498,01 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Борода А.В. (довіреність № б/н від 26.12.2017),

від відповідача Ніколова В.М. (довіреність № 220/55/д від 22.01.2018),

від третьої особи не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Ріко» (далі - ТОВ «Комплекс «Ріко», позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, відповідач) про стягнення 8 498,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та відповідачем був укладений договір про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) № 286/г/17/77 від 05.07.2017, згідно з умовами якого позивач, зокрема, зобов'язувався поставити відповідачу певну частину товару у строк до 31.07.2017 включно. Проте, внаслідок настання неконтрольованої перешкоди, яка виникла поза межами контролю сторін договору після його укладення та полягала у поламці обладнання виробника товару - товариства з обмеженою відповідальністю «Ефес-трейд», позивач здійснив поставку товару на день пізніше, ніж передбачено умовами договору, а саме - 01.08.2017. У зв'язку з цим, відповідачем була нарахована, а позивачем сплачена пеня в розмірі 10,61 грн., а також відповідачем була стягнута виплата за банківською гарантією в розмірі 8 487,46 грн.

Вважаючи, що на підставі п. 8.4 договору позивач повинен бути звільнений від відповідальності за порушення встановленого договором строку поставки товару, останній звернувся до суду та просив стягнути з відповідача помилково перераховані грошові кошти в розмірі 10,61 грн., а також грошові кошти в розмірі 8 487,46 грн., сплачені як виплата за банківською гарантією, наданою публічним акціонерним товариством «Айбокс Банк».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21951/17 на призначено її розгляд на 09.01.2018, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - публічне акціонерне товариство «Айбокс Банк» (далі - ПАТ «Айбокс Банк», третя особа).

09.01.2018 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки зважаючи на те, що позивачем були порушені умови укладеного сторонами договору в частині своєчасного виконання обов'язку поставити товар, підстави для звільнення його від відповідальності відсутні, а пеня та банківська гарантія стягнуті Міністерством правомірно.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2018 справу № 910/21951/17 призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.02.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2018 закрито підготовче засідання, призначено судове засідання на 15.02.2018 для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 15.02.2018 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими з підстав, наведених у відзиві, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особу у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, правом надати пояснення не скористався.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

05.07.2017 між ТОВ «Комплекс «Ріко» (постачальник) та Міноборони України (замовник) був укладений договір про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) № 286/г/17/77 (далі - договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався у 2017 році поставити замовнику обладнання для закладів громадського харчування (3931) (обладнання для їдалень) лот 3 (39312200-4) обладнання для їдалень (ванни пересувні) (далі - товар), а замовник зобов'язувався вказаний товар прийняти та оплатити своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.1 договору встановлено, що термін постачання та встановлення обладнання визначено у графіку постачання замовника, який є невід'ємною частиною договору.

Так, відповідно до Графіку постачання (додаток 12.1.1 до договору) та специфікації, що викладена у п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 05.07.2017), позивач зобов'язувався поставити відповідачу частину товару у кількості 2 шт. загальною вартістю 8 841,10 грн. (без ПДВ) у строк до 31.07.2017 включно.

Проте, як стверджує позивач, внаслідок неконтрольованої перешкоди, яка виникла поза межами контролю сторін договору після його укладення та полягала у поламці обладнання виробника товару - товариства з обмеженою відповідальністю «Ефес-трейд» (далі - ТОВ «Ефес-трейд»), позивач поставив відповідачу вищевказану частину товару з порушенням строку поставки на один день, а саме 01.08.2017, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000150.

Згідно з п. 7.3.7 договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

Судом встановлено, що внаслідок несвоєчасної поставки товару відповідач звернувся до позивача з претензією № 286/10/5362 від 12.09.2017, в якій вимагав сплатити пеню в розмірі 10,61 грн., нараховану за один день, а позивач задовольнив вимоги відповідача та сплатив пеню у вказаному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням № 531 від 26.09.2017.

Крім того, як свідчать матеріали справи, з метою забезпечення виконання позивачем його обов'язків постачальника, ПАТ «Айбокс Банк» було надано відповідачу гарантію № 2588-0617/KRK3v від 22.06.2017 (далі - банківська гарантія).

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Надання такого виду забезпечення виконання зобов'язання було також передбачене умовами договору про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) № 286/г/17/77 від 05.07.2017.

Так, відповідно до п. 11.3 договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за цим договором у розмірі 5% вартості договору банківською гарантією від 22.06.2017 № 2588-0617/KRK3v, що видана ПАТ «Айбокс Банк» в сумі 8 487,46 грн.

Частинами 1, 2 ст. 563 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Згідно з умовами вищевказаної банківської гарантії ПАТ «Айбокс Банк» (гарант) зобов'язувалось заплатити за відповідача - ТОВ «Комплекс «Ріко» (принципал), Міністерству оборони України (бенефіціар) кошти в розмірі допущеного принципалом порушення (невиконаного чи неналежно викопаного зобов'язання перед бенефіціаром), але в будь-якому випадку в сумі, що не перевищує 8 487,46 грн. за лотом № 3, в якості забезпечення виконання договору, який буде укладено між бенефіціаром та принципалом, згідно з витягом з протоколу № 75/286/5 від 20.06.2017 року засідання тендерного комітету Міноборони України щодо прийняття рішення про намір укласти договір за переговорною процедурою закупівлі обладнання для закладів громадського харчування (3931) (обладнання для їдалень), відповідно до оголошення № UA-2017-05-23-001562-b, опублікованого на веб-порталі Уповноваженого органу.

Гарант взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити бенефіціару суму, що не перевищує 8 487,46 грн., за лотом № 3 у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом умов договору щодо якості, кількості, строків на виконання закупівлі обладнання для закладів громадського харчування (3931) (обладнання для їдалень), код ДК 021:2015-3931 - обладнання для закладів громадського харчування: лот 3 (39312200-4) обладнання для їдалень (ванни пересувні), протягом 10 робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги бенефіціара відповідно до чинного законодавства України з посиланням на цю гарантію за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, якщо у вимозі буде вказано, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням принципалом умов договору з зазначенням, в чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання умов Договору.

Положеннями ст. 561 Цивільного кодексу України закріплено, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

Умовами банківської гарантії був визначений строк її дії з 22.06.2017 по 01.02.2018 включно.

Судом встановлено, що у зв'язку з порушенням позивачем умов договору в частині дотримання терміну поставки товару, відповідач звернувся до ПАТ «Айбокс Банк», як до гаранта, з вимогою № 286/8/6760 від 13.11.2017 про сплату грошових коштів у розмірі 8 487,46 грн. на підставі гарантії № 2588-0617/KRK3v від 22.06.2017, яка була задоволена банком у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 4976351 від 30.11.2017.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджував про безпідставність вимог відповідача щодо сплати пені та банківської гарантії, оскільки порушення позивачем строку поставки товару за договором № 286/г/17/77 від 05.07.2017 відбулось внаслідок обставин, що не залежали від волі позивача та не могли бути ним передбачені, а тому, з огляду на п. 8.4 вказаного договору, наявні підстави для звільнення позивача від відповідальності за допущене ним порушення умов договору та повернення сплачених ним пені та банківської гарантії.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача помилково перераховані грошові кошти в розмірі 10,61 грн., сплачені позивачем як пеня, а також грошові кошти в розмірі 8 487,46 грн., сплачені як виплата за банківською гарантією.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті суд виходив з наступного.

На підтвердження настання зазначеної неконтрольованої перешкоди позивач долучив до матеріалів справи:

- укладений між ним та виробником товару - ТОВ «Ефес-трейд» договір поставки № 1906/К від 19.06.2017;

- акт про несправність обладнання № 5 від 13.07.2017, яким встановлено причину несправності гідравлічного листогибочного пресу NAR 2560, що використовується для виготовлення товару, яка полягала в обриві винта гідравлічного циліндра, а також встановлено необхідність виконання ремонтних робіт, що полягають у заміні вказаної деталі, та строк їх виконання з 13.07.2017 по 31.07.2017;

- договір ремонту вищевказаного обладнання № 3248 від 13.07.2017;

- акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-00003248 від 31.07.2017 до зазначеного договору ремонту обладнання № 3248 від 13.07.2017.

Так, позивач вважав, що усунення поламки, яке тривало 12 робочих днів, та спричинило зупинення виробництва товару до 31.07.2017, об'єктивно унеможливило виконання зобов'язання з поставки товару своєчасно, і таке порушення зобов'язання відбулось не з вини позивача.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).

Відповідно до п. 8.4 договору сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за договором, якщо доведуть, що невиконання зобов'язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін, і виникла після укладення договору.

При цьому, пунктом 8.3 договору передбачено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ (сертифікат), який видається Торгово-промисловою палатою України або її територіальним органом.

Доказом виникнення істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов'язків за договором є висновок про істотну зміну обставин, що видається Торгово-промисловою палатою України або її територіальним органом (п. 8.6 договору).

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У той же час, умовами укладеного сторонами договору передбачено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або її територіальним органом.

Представник позивача, в порушення приписів ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, не надав суду визначені умовами договору належні та допустимі докази на підтвердження наявності обставин, що звільняють його від відповідальності за неналежне виконання ним договірних зобов'язань.

Поряд з цим, суд наголошує, що за змістом ст. 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, настання якого звільняє особу від відповідальності за порушення зобов'язання, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про те, що допущене ним порушення договірного зобов'язання сталось внаслідок неконтрольованої перешкоди, яка виникла поза межами контролю сторін договору після його укладення.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач виконав поставку товару 01.08.2017, а не до 31.07.2017 (включно), як це було передбачено умовами укладеного сторонами договору, тобто допустив порушення зобов'язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, як роз'яснено у п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 14), вищевказані штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно з наведеними приписами ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України пеня стягується за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожний повний день прострочення платежу, а з системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі №3-204гс14).

Таким чином, допущене боржником (позивачем) порушення встановленого умовами договору строку поставки товару на один день в даному випадку не може бути підставою для нарахування та стягнення пені, оскільки один день протягом якого існувало таке порушення зобов'язання і є днем поставки товару, який не може включатись до періоду часу, за який здійснюється нарахування пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач неправомірно звернувся до позивача з претензією № 286/10/5362 від 12.09.2017 про сплату пені в розмірі 10,61 грн., а сплачені позивачем грошові кошти у вказаному розмірі за платіжним дорученням № 531 від 26.09.2017 є такими, що сплачені безпідставно.

За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 10,61 грн. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 8 487,46 грн., сплачених як виплата за банківською гарантією, наданою ПАТ «Айбокс Банк», суд зазначає наступне.

Пунктом 11.4 договору передбачено, що підставою для повернення забезпечення виконання договору є виконання постачальником всіх умов договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно з положеннями цього договору.

Поряд з цим, згідно з п. 11.5 договору, замовник не повертає забезпечення виконання договору у разі, якщо постачальник не виконав умови договору стосовно якості та строків.

Замовник залишає за собою право повернення забезпечення виконання договору у разі порушення термінів (строків) постачання товару за умови належного обґрунтування порушення з технічних причин (п. 11.6 договору).

Судом також встановлено, що виконання позивачем зобов'язань з поставки було забезпечене банківською гарантією на суму, що не перевищує 8 487,46 грн., яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

За змістом ст. 560, 563 Цивільного кодексу України гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником та зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

При цьому, відповідно до ст. 562 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач допустив порушення зобов'язання в частині своєчасного здійснення поставки товару, відтак, з огляду на наведені приписи чинного законодавства та умови укладених сторонами правочинів, а також зважаючи на відхилені судом доводи позивача про наявність обставин, які звільняють його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання, задоволення гарантом - ПАТ «Айбокс Банк» вимог бенефіціара - Міністерства оборони України є правомірним, а відповідні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів і розмірі 8 487,46 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення грошових коштів в розмірі 10,61 грн., сплачених позивачем як пеня, водночас вимоги в частині стягнення грошових коштів в розмірі 8 487,46 грн., сплачених як банківська гарантія, задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс «Ріко» (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, провулок Вокзальний, буд. 12, ідентифікаційний код 39350080) грошові кошти в розмірі 10,61 грн. (десять грн. 61 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2,00 грн. (дві грн. 00 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.03.2018.

Суддя О.Г. Удалова