Рішення № 72490848, 20.02.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" лютого 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2733/17

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 на підставі довіреності № 8186 від 06.12.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_2 на підставі довіреності № 03-16/37 від 01.12.2017р.;

розглянувши справу за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) до відповідача Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” про стягнення заборгованості в розмірі 12 549,76 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: позивач, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” суму заборгованості за договором про надання послуг та визначення порядку оплати портових зборів у розмірі 12 549,76 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.12.2017р. позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2733/17, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.01.2018р.

В судовому засіданні 14.12.2017р. представником відповідача Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” було надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 09.01.2018р. представником позивача було надано суду відповідь на відзив відповідача на позовну заяву.

У судовому засіданні 09.01.2018р. господарським судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 23.01.2018р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.01.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/2733/17 за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) до відповідача Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” про стягнення заборгованості в розмірі 12 549,76 грн. та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "20" лютого 2018 р. о 11:00 год.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

25.12.2014р. між державним підприємством «Адміністрація морський портів України» та державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» було укладено Договір про надання послуг та визначення порядку оплати портових зборів №25-П- ІЗФ-14 (надалі - Договір) відповідно до п. 1.1. якого, на умовах та в порядку, що передбачені законодавством України та цим Договором, Адміністрація зобов’язується надавати в морському порту Ізмаїл, а Судновласник приймати та оплачувати послуги, в тому числі з обслуговування суден(власних та агентованих ним), невичерпний перелік яких визначено в Додатку №1 до цього Договору.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору, Адміністрація має право своєчасно та в повному обсязі отримувати оплату портових зборів та послуг, що надаються Адміністрацією, відповідно до виставлених згідно чинного законодавства України рахунків в термін, обумовлені цим Договором.

Згідно п.5.4. Договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 07.11.2016, чинній з 17.08.2016), остаточні рахунки, а також інші рахунки за надані Судновласнику послуги мають бути оплачені ним протягом 10 робочих днів від дати виставлення рахунків, оформлених на підставі підписаних уповноваженими представниками та скріпленого печатками обох ОСОБА_3 приймання-передачі наданих послуг, шляхом банківських переказів грошових коштів на поточний рахунок Адміністрації.

Згідно п. 6.1. Договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим Договором на умовах, викладених у цьому Договорі, та відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.2. Договору, судновласник несе відповідальність за своєчасну сплату рахунків, виставлених Адміністрацією. За порушення Судновласником строків оплати, вказаних у цьому Договорі, Адміністрація має право нарахувати та стягнути з судновласника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів, Адміністрація має право стягнути з Судновласника додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

К зазначає позивач, в період з 24.01.2017 по 22.02.2017 ДП «ІЗМ МТП» фактично, за допомогою суден СИП-1 та СИП-2, було здійснено вантажні операції з використанням причалів, що знаходяться в господарському віданні ДП «АМПУ», що підтверджується довідками Головної диспетчерської Адміністрації порту від 02.11.2017 №1804/15/10-17 та Капітана морського порту ІФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського МП) від 27.10.2017 №513/07/79.

Згідно умов Договору ДП «ІЗМ МТП» листом №1261/26/10-17 від 08.08.2017р. на адресу відповідача було направлено рахунки: №2423/08 від 04.08.2017 на суму 5658,37 грн з ПДВ (з 19 додатками до рахунку); №2427/08 від 04.08.2017 на суму 5274,78 грн з ПДВ (з 17 додатками до рахунку).

Проте, листом №47-10/469-716 від 05.09.2017 ДП «ІЗМ МТП» повернуло рахунки на адресу позивача без їх оплати.

З наведених підстав, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача “Ізмаїльський морський торговельний порт” про стягення заборгованості за договором про надання послуг та визначення порядку оплати портових зборів у розмірі 12 549,76 грн., з яких: 10 933,15 грн. – сума основного боргу, 565,23 грн. – пеня, 765,32 грн. – штраф, 67,40 грн. – 3% річних та 218,66 грн. – розмір інфляційного збільшення.

Відповідач проти позову заперечує, про що зазначає у своєму відзиві та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Як зазначає відповідач для справляння причального збору, судно повинно заходити в порт для здійснення вантажних операцій або без виконання таких в каботажному або закордонному плаванні.

На думку відповідача саме лише плавання суден портового флоту ДП «ІЗМ МТП» не покидаючи акваторії порту Ізмаїл не є каботажним перевезенням, тому застосування ставок причального збору для такого виду перевезення та вимоги про його сплату є безпідставним. Знаходження суден СІП-1 і СІП-2 лише в акваторії порту Ізмаїл у вказаний період підтверджується Довідкою Капітана морського порту Ізмаїл № 513/07/79 від 27.10.2017, що міститься у матеріалах справи.

Належним доказом знаходження судна у каботажному плаванні та його вхід в порт є оформлення приходу судна у порт відповідно до Порядку оформлення приходу суден у морський порт, надання дозволу на вихід суден у море та оформлення виходу суден із морського порту, що затверджено Наказом Міністерства інфраструктури України № 430 від 27.06.2013.

Як зазначає відповідач, судна СІП-1 та СІП-2 в період з 24.01.2017р. по 22.02.2017р. знаходились лише в акваторії порту Ізмаїл, що підтверджується Довідкою Капітана морського порту Ізмаїл № 513/07/79 від 27.10.2017р., крім того позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження знаходження суден СІП-1 та СІП-2 у каботажному або закордонному плаванні у вказаний період, у зв’язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов’язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ст.20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склались на підставі укладеного між ними договору про надання послуг та визначення порядку оплати портових зборів №25-П- ІЗФ-14 від 25.12.2014р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.1.2 Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 №316 (надалі - Порядок), згідно з частинами третьою - п’ятою статті 22 Закону України «Про морські порти України» портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом, а саме: причальний збір справляється на користь власника причалу, а якщо причал перебуває у користуванні - на користь відповідного користувача.

Згідно п. 5.1 Порядку, причальний збір справляється із суден, що стоять біля причалу.

Згідно умов Договору ДП «ІЗМ МТП» листом №1261/26/10-17 від 08.08.2017р. на адресу відповідача було направлено рахунки:

- №2423/08 від 04.08.2017 на суму 5658,37 грн з ПДВ (з 19 додатками до рахунку);

- №2427/08 від 04.08.2017 на суму 5274,78 грн з ПДВ (з 17 додатками до рахунку).

Згідно п.5.4. Договору (в редакції Додаткової угоди №7 від 07.11.2016, чинній з 17.08.2016), остаточні рахунки, а також інші рахунки за надані Судновласнику послуги мають бути оплачені ним протягом 10 робочих днів від дати виставлення рахунків, оформлених на підставі підписаних уповноваженими представниками та скріпленого печатками обох ОСОБА_3 приймання-передачі наданих послуг, шляхом банківських переказів грошових коштів на поточний рахунок Адміністрації.

Проте листом №47-10/469-716 від 05.09.2017 ДП «ІЗМ МТП» повернуло рахунки без оплати.

В якості підстави для нездійснення оплати за виставленими рахунками відповідач зазначає, що судна СІП-1 та СІП-2 в період з 24.01.2017р. по 22.02.2017р. знаходились лише в акваторії порту Ізмаїл, що підтверджується Довідкою Капітана морського порту Ізмаїл № 513/07/79 від 27.10.2017р., крім того позивач не надав жодного належного доказу на підтвердження знаходження суден СІП-1 та СІП-2 у каботажному або закордонному плаванні у вказаний період, а отже і на його думку вказані рахунки виставлені безпідставно.

Однак, на думку Господарського суду Одеської області вказані посилання відповідача спростовуються наступним.

Згідно ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України. Використання портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням.

Розмір і порядок нарахування портових зборів встановлені Положенням про портові збори, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. №1544(Положення).

Відповідно до змісту ст. 85 КТМ України під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов'язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов'язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

Згідно з п.1 Загальної частини Положення про портові збори, корабельний, канальний, маяковий, причальний, якірний, адміністративний та санітарний збори справляються у морських портах із суден зазначених груп і плавучих споруд, що плавають під Державним прапором України та іноземним прапором:

- до групи «А» віднесені вантажні судна, що заходять у порти для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди;

- до групи «В» віднесені ліхтери, буксири, буксири-штовхачі, штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу «ріка-море»пароплавств, які є членами Братиславської угоди, що заходять у порти на р.ОСОБА_2, а також річкові самохідні судна, що заходять в інші порти для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки.

Здійснення вантажних операцій суднами СІП-1 та СІП-2 підтверджується копіями додатків до виставлених відповідачу рахунків та довідкою №1804/5/10-17 від 02.11.2017р. (а.с. 106).

Таким чином, до групи «А» відносяться судна, які заходять у порти для виконання вантажних операцій. При цьому, тип судна за його класифікаційним свідоцтвом значення не має.

Відповідно до п.1.1 Правил класифікації та побудови морських суден Регістру судноплавства України, під вантажним судном розуміється будь-яке судно, що не є пасажирським (суховантажні, наливні, транспортні рефрижератори, криголами, буксири, штовхачі, рятувальні, технічного флоту, кабельні, промислово-транспортні, спеціального призначення та інші непасажирські судна).

Заходження суден СІП-1 та СІП-2 у порт для виконання вантажних операцій є підставою для віднесення цих суден до групи «А».

Навіть якщо припустити, що судна, які виконували вантажні операції відносяться до групи «В», то п.1 Загальної частини Положення про портові збори містить примітку 2, згідно якої судна груп «В»(буксири та баржі), «Д»та «Е», що виконують комерційні вантажні рейси, належать до групи «А».

Твердження відповідача про нездійснення його суднами «комерційних рейсів» є безпідставним та таким, що не відповідає положенням ч.ч.1, 2 ст.3 Господарського кодексу України, за якими під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідачем не доведено, що належні йому судна здійснювали технологічні переміщення водними шляхами - товарно-матеріальних цінностей, без мети на досягнення економічних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення вищезазначених приписів закону та укладеного договору, договірні зобов’язання щодо оплати отриманих послуг не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 10 933,15 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості за отримані послуги, в розмірі 10 933,15 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 565,23 грн. – пені, 765,32 грн. – штрафу, 67,40 грн. – 3% річних та 218,66 грн. – розмір інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов’язання, господарський суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 6.1. Договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим Договором на умовах, викладених у цьому Договорі, та відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.2. Договору, судновласник несе відповідальність за своєчасну сплату рахунків, виставлених Адміністрацією. За порушення Судновласником строків оплати, вказаних у цьому Договорі, Адміністрація має право нарахувати та стягнути з судновласника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів, Адміністрація має право стягнути з Судновласника додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок суми пені, штрафу, 3% річних та інфляційного збільшення за прострочення виконання зобов’язання, судом встановлено що його здійснено вірно, у зв’язку із чим вказані вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 172,24 грн. за прострочення виконання зобов’язання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 1 600,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 130, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) до відповідача Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” про стягнення заборгованості в розмірі 12 549,76 грн. – задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. №7; код ЄДРЮОФОПГФ 01125815) на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, буд. 4; код ЄДРЮОФОПГФ 38728402) суму заборгованості у розмірі 10 933 /десять тисяч дев’ятсот тридцять три/ грн. 15 коп., пеню в розмірі 565 /п’ятсот шістдесят п’ять/ грн. 23 коп., штраф у сумі – 765 /сімсот шістдесят п’ять/ грн. 32 коп., 3% річних у сумі - 67 /шістдесят сім/грн. 40 коп., інфляційні втрати у сумі – 218 /двісті вісімнадцять/ грн. 66 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 600 /одна тисяча шістсот/ грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено та підписано 01 березня 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут