Рішення № 72490790, 19.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2018 Справа № 910/14081/17Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю.,

За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, фактична адреса: 01014, м. Київ, б-р Дружби Народів, 38,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП", 02094, м. Київ, вул. М. Лебедєва, 6,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, АДРЕСА_1,

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину

У засіданні брали участь:

від позивача: Король В.В. по довіреності № б/н від 30.10.17

Бондар Е.А. по довіреності № б/н від 30.10.17

від відповідача: Калитаєв В.В. по довіреності № б/н від 07.02.18

від третьої особи-1: не з`явились

від третьої особи-2: ОСОБА_5 , довіреність № б/н від 13.02.18

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГРУП" про:

Визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги, укладеного 21 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юргруп".

Визнання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (код ЄДРПОУ 34047020, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 року за Іпотечним договором №49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 порушено провадження у справі № 910/14081/17, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.09.2017 та залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

25.09.2017 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про відсутність аналогічних спорів між сторонами, клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заяву про зміну предмету позову; третя особа подала суду письмові пояснення по справі.

Представники відповідача у судове засідання 25.09.2017 не з'явились; про причини неявки повноважних представників суд не повідомили; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представники позивача і третьої особи у судове засідання 25.09.2017 з'явились; представник позивача підтримав заяву про зміну предмету позову; представник третьої особи не заперечував проти задоволення заяви. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників суд вирішив відмовити у задоволенні заяви про зміну предмету позову.

30.10.2017 позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду від 25.09.2017 строк розгляду спору по справі № 910/14081/17 було продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи на 01.11.2017.

Судове засідання, призначене на 01.11.2017, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

Оскільки, 06.11.2017 суддя Трофименко Т.Ю. вийшла з лікарняного, розгляд справи № 910/14081/17 було призначено на 06.12.2017р.

В судове засідання 06.12.2017 представник відповідача не з"явився.

Відповідно до частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про визнання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (код ЄДРПОУ 34047020, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 року за Іпотечним договором №49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1, суд ввизнав за доцільне залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

1.1) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

У зв"язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та залученням до участі третьої особи, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 15.01.2018.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Розглянувши матеріали справи № 910/14081/17, господарський суд дійшов висновку, що справу № 910/14081/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження.

На виконання наведених приписів Господарського процесуального Закону, суд визнав за необхідне призначити підготовче засідання у справі на 15.01.2018 та встановити сторонам строки для подання ними документів на підтвердження своєї правової позиції в даному спорі.

28.12.2017 позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

04.01.2018 позивач через відділ діловодства суду подав пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

29.01.2018 третя особа-2 через відділ діловодства суду подала письмові пояснення по справі.

07.02.2018 позивач через відділ діловодства суду подав відповідь на пояснення третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 14.02.2018.

13.02.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про залучення до участі у справі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

14.02.2018 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив припинити провадження у справі, оскільки справа повинна розглядатися третейським судом; третя особа-2 через відділ діловодства суду подала письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 14.02.2018 суд протокольно відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі третіх осіб, оскільки воно подано після закриття підготовчого засідання; судом оголошено перерву у судовому засіданні до 19.02.2018.

15.02.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 19.02.2018 представники учасників процесу надали пояснення по суті спору; представник третьої особи подав письмове заключне слово з приводу позову.

Розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні виходячи з такого.

Як зазначає відповідач, відповідно до п. 4.4. договору про відступлення права вимоги від 21.08.2014, всі спори зза договором вирішуються сторонами в процесі переговорів. У разі неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів, всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні спірного договору чи у звізку із ним або випливають із нього (включаючи, але не обмежуючись - визнання договору недійсним або дійсним, укладеним або неукладеним) вирішуються Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України».

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15.06.1976.

Пунктом 2 частини 2 статті 6 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж передбачено, що суд, в якому порушено справу, може не визнати арбітражну угоду, якщо за законом його країни спір не може бути предметом арбітражного розгляду.

Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на висновки Конституційного Суду України наведені у його рішенні від 10.01.2008 у справі №1-3/2008 (№1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду), згідно чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" слід вважати, що йдеться про державні суди.

До аналогічного правового висновку прийшов Вищий господарський суд України у постанові від 21.06.2010 у справі №1/5пд.

Наведене також підтверджується наданим у статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначенням поняття "суд", відповідно до якого це відповідний орган судової системи держави, на відміну від поняття "третейський суд" - одноособовий арбітр або колегія арбітрів.

Вказані висновки суду цілком відповідають правовій позиці Верховного Суду України, наведеній у листі від 11.02.2009 "Практика застосування судами Закону України "Про третейські суди".

Як встановлено ч. 2 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави вважати, що у господарському суді може бути розглянуто спір між сторонами і при наявності арбітражної угоди, узгодженої сторонами у відповідному договорі.

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. за N 15-рп/2004).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, норми Конституції України визнають право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів реалізації вказаного права є звернення до третейського суду (арбітражу), який не віднесено до судів загальної юрисдикції, але який є недержавним незалежним органом захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері цивільних і господарських відносин.

Водночас, відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в статтях 2, 3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Тобто, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатись до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на вирішення спору комерційним судом (арбітражем), незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.

Більш того, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру. На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб". Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013 р.).

Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

З огляду на викладене, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача і третьої особи-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

27.11.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49.4/134/07-НВнз, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 4 100 000 грн. строком кредитування по 26.11.2015 із процентною ставкою за кредитом 13,53 %.

Також, 27.11.2007 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором були укладені:

- договір поруки № 49.4/134/П1/07-НВнз, укладений ВАТ «Кредитпромбанк» та ТОВ «Земля для людей», відповідно до умов якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором;

- договір іпотеки № 49.12/134/1620/07, укладений ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287, відповідно до умов якого ОСОБА_1 в іпотеку було передано: земельну ділянку площею 0,1500 га, кадастровий номер: НОМЕР_1, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будинків та господарських споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_2; будинок загальною площею 226,8 кв.м., житловою - 74,7 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2;

- договір застави № 49.12/134/з111/09, укладений 30.10.2009 ВАТ «Кредитпромбанк» та Crolmond Limited;

- договір застави № 49.12/134/з160/09, укладений 30.11.2009 ВАТ «Кредитпромбанк» та Компанією «Тродайт Тредінг Лімітед».

27.09.2013 ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 2466, відповідно до умов якого ВАТ «Кредитмпромбанк» відступив (продав) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 49.4/134/07-НВнз від 27.11.2007, а також його забезпеченням.

21.08.2014 ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Юргруп» був укладений договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1070, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 49.4/134/07-НВнз від 27.11.2007 щодо повернення заборгованості за кредитом у розмірі 4 100 000 грн. та повернення заборгованості по процентам у розмірі 3 550 790,09 грн. (на загальну суму 7 650 790,09 грн.).

Разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за договором про відступлення права вимоги, до нового кредитора переходять права, за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання, а саме: права іпотекодержателя, що виникають із іпотечного договору № 49.12/134/1620/07 від 27.11.2007, укладеного ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287.

Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 1 900 000 грн.

02.03.2015 року на підставі Постанови Правління Національного банку України (далі -НБУ) №150 від 02.03.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» - Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) прийнято Рішення №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк».

На підставі Постанови Правління НБУ №664 від 02.10.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято Рішення №181 від 02.10.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до п.17 ч.2 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно із ч.1 ст.35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Пунктом 4 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

У ч.1-2, 5 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Пунктом 8 ч.1 ст.48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» закріплено, що фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Аналогічні положення щодо нікчемності правочинів та дій Уповноваженої особи Фонду зазначені у п.4.12 розділу II, п.1.18., 1.20. розділу III , п.2.6. розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. №2 (далі - Положення).

Відповідно до п.1.20 розділу III Положення, фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй Фондом відповідних повноважень) направляє письмове повідомлення про нікчемність правочину (у тому числі договору) контрагенту за таким правочином (у тому числі договором) із посиланням на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності.

Згідно з п.2.6. розділу V Положення, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій(им) особі(ам) Фонду на ліквідацію банку з дня початку процедури ліквідації банку вживає у встановленому законодавством порядку заходів щодо повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед таким банком (у тому числі визнання договорів нікчемними) та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна, що перебуває у третіх осіб.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Під час здійснення Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію АТ «Дельта Банк» Кадировим В. В. перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону, було виявлено нікчемний правочин - Договір про відступлення права вимоги, укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Юргруп».

24.09.2015 року за результатами проведеної перевірки в межах ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної Наказом №67 від 11.03.2015 р., був складений Протокол №63, яким віднесено до категорії нікчемних на підставі п.п. 1-3, 7 ч.3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: «Договір про відступлення права вимоги від 21.08.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Літвіновим А. В. та зареєстрованим в реєстрі за №1070».

В обґрунтування віднесення Договору про відступлення прав вимог до категорії нікчемних, Комісія з перевірки правочинів за кредитними операціями зазначила, що вищезазначений Договір є нікчемним, оскільки в річний період до запровадження тимчасової адміністрації:

- Банк, здійснив відступлення прав вимог відповідно до Договору про відступлення від 21.08.2014 року за кредитним договором та договорами забезпечення в розмірі 7 650 790, 09 грн. за ціною 1 900 000, 00 грн, що майже на 75 % відрізняється від розміру (вартості) прав вимоги, а відтак Банк фактично відмовився від власних майнових вимог та втратив права на отримання грошових надходжень від Позичальника в погашення його кредиторської заборгованості на суму 7 650 790, 09 грн. та/або можливість задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок високоліквідного забезпечення (нерухомого майна), що не могло не вплинути на фінансовий стан Банку, його можливість виконувати власні зобов'язання перед вкладниками та кредиторами та стало однією із причин його неплатоспроможності;

- Банк, уклавши Договір відступлення та в подальшому прийнявши оплату за ним без реальних грошових надходжень, фактично відмовився від власних майнових вимог, та окремому кредитору - ТОВ «Юргруп» - було передане майно (майнові права) Банку, через що останнім отримані переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку.

Слід зазначити, що ТОВ «Юргруп» був також кредитором Банку за Договором банківського рахунку, на умовах якого було відкрито поточний рахунок НОМЕР_2 та на якому обліковувались кошти в достатній кількості для здійснення оплати ціни відступлення.

Грошові кошти на рахунках юридичних осіб не гарантуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у встановленій законом сумі відшкодування 200 тис. грн., що надавало сторонам Договору відступлення права вимоги підстави усвідомлювати ризики неможливості задоволення всіх вимог цього кредитора у разі прийняття рішення про визнання банку неплатоспроможним та про його подальшу ліквідацію.

Враховуючи те, що:

- на момент укладення Договору відступлення очевидною була обмеженість у використанні ТОВ «Юргруп» коштів на його рахунках та неможливість Банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами (вкладниками, клієнтами);

- ТОВ «Юргруп» був одночасно кредитором Банку, при цьому існували ризики неможливості повного або часткового задоволення вимог кредитора у випадку прийняття рішення щодо ліквідації Банку, -

є підстави вважати, що Договір відступлення права вимоги не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату для відступлення - отримання реальних грошових коштів, а мав на меті фактичне забезпечення активами Банку (майновими правами за Кредитним договором та його забезпеченням) ТОВ «Юргруп», який одночасно був кредитором Банку.

Крім того, вимоги кредиторів юридичних осіб, включаються до реєстру кредиторів і погашаються у 7 чергу, проте в даному випадку погашення фактично відбулось позачергово, відповідно кредитор оминув черговість задоволення вимог до банку, встановлених ст.52 Закону України «По систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 37, 38, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», п.4.12 розділу II, п.1.18., 1.20. розділу III , п.2.6. розділу V Положення, Уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» виявив нікчемний правочини та в подальшому направив ТОВ «Юргруп», ОСОБА_1, ТОВ «Земля для людей», Компанії «Crolmond Limited». Компанії «Тродайт Тредінг Лімітед» повідомлення про нікчемність правочину на підставі п. 1, 2, 3, 7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Крім того, що Договір відступлення права вимоги є нікчемним на підставі п.1, 2, 3, 7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», він також є недійсним на підставі ч.2-3 ст 203, 215 ЦК України з огляду на наступне.

Згідно з положеннями статті 92 ЦК України, якщо орган чи особа діє від імені юридичної особи, вона повинна діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Від імені АТ «Дельта Банк» спірний Договір про відступлення права вимоги одноособово підписала Голова Ради Директорів ОСОБА_9, яка не була уповноважена на його укладання відповідно до Статуту АТ «Дельта Банк», Положення «Про Раду Директорів АТ «Дельта Банк».

Згідно з ст. 59 Закону України «Про акціонерні товариства», кількісний склад виконавчого органу, порядок призначення його членів визначаються статутом товариства. На засіданні колегіального виконавчого органу ведеться протокол. Протокол засідання колегіального виконавчого органу підписується головуючим та надається за вимогою для ознайомлення члену колегіального виконавчого органу, члену наглядової ради або представнику профспілкового чи іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. Голова колегіального виконавчого органу організовує роботу колегіального виконавчого органу, скликає засідання, забезпечує ведення протоколів засідань. Голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Зазначена позиція повністю узгоджується із п. 40 постанови пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», згідно з яким при вирішенні спорів, пов'язаних з розмежуванням компетенції голови та членів колегіального виконавчого органу товариства, господарським судам необхідно враховувати нижченаведене. У разі, якщо в статуті товариства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, а отже, голова правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав і обов'язків він на підставі частини другої статті 99 та статті 161 ЦК повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління чи загальних зборів акціонерів.

Відповідно до п.6.1. ст.6 Статуту АТ «Дельта Банк» (в редакції від 29.04.2014), органами управління Банку є Загальні збори акціонерів, Спостережна рада, Рада Директорів.

Пунктом 6.5.1. Статуту встановлено, що Рада Директорів є виконавчим органом Банку. Рада Директорів здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку та несе відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності Банку згідно з принципами та порядком, встановленими Статутом Банку, рішеннями Загальних зборів акціонерів і Спостережної ради Банку.

Прийняття рішення про відступлення права вимоги Банку до третіх осіб є поточною діяльністю банку.

Згідно з п. 6.5.5.-6.5.7. Статуту у межах своєї компетенції Рада Директорів діє від імені Банку, підзвітна Загальним зборам акціонерів та Спостережній раді Банку. Рада Директорів діє на підставі Положення про Раду Директорів Банку, що затверджується Загальними зборами акціонерів Банку. Права та обов'язки членів Ради Директорів визначаються чинним законодавством, Статутом Банку та Положенням про Раду Директорів Банку, а також трудовим договором, що укладається з кожним членом Ради Директорів. Рада Директорів вирішує всі питання діяльності Банку, крім питань, віднесених до компетенції Загальних зборів акціонерів та Спостережної ради Банку. Рада Директорів Банку вирішує всі питання діяльності Банку, за винятком тих, що відносяться до компетенції Загальних зборів акціонерів Банку та/або Спостережної ради Банку, а також виконує передані їй Загальними зборами акціонерів та/або Спостережною радою Банку функції, що належать до компетенції цих органів, крім питань що відносяться до виключної компетенції.

Пунктом 4.1.-4.2. Положення «Про Раду директорів АТ «Дельта Банк» (у редакції від 22.04.2011) встановлено, що Голова Ради Директорів організовує роботу Ради Директорів, скликає засідання, забезпечує ведення протоколів засідань Ради Директорів. Голова Ради Директорів має право без доручення (довіреності) діяти від імені Банку ВІДПОВІДНО ДО РІШЕНЬ РАДИ ДИРЕКТОРІВ, в тому числі представляти інтереси Банку, вчиняти правочини від імені Банку; видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові до виконання всіма працівниками Банку.

Тобто саме Рада Директорів АТ «Дельта Банк», яка є колегіальним виконавчим органом банку, уповноважена приймати рішення щодо відступлення майнових прав Банку на користь третіх осіб.

Згідно зі змістом Статуту АТ «Дельта Банк», Положення про Спостережну раду АТ «Дельта Банк», Положення про Кредитний комітет АТ «Дельта Банк» - інші органи банку не наділені даним повноваженнями.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача у зв'язку з тим, що договір про відступлення права вимоги укладений з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 21 серпня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юргруп» (02094, м. Київ, вул. М. Лебедєва, 6; ідентифікаційний код: 39032951).

3. Визнати Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) первісним іпотекодержателем з 27.11.2007 року зі іпотечним договором № 49.12/134/1620/07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І.А. за реєстр. № 1287, укладеним 27.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1.

4. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юргруп» (02094, м. Київ, вул. М. Лебедєва, 6; ідентифікаційний код: 39032951) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; ідентифікаційний код: 34047020) судовий збір у розмірі 3 200 грн.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.03.2018

Суддя Трофименко Т.Ю.