Рішення № 72490762, 28.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.02.2018Справа № 910/20921/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» (25006, м. Кропивницький, вул. Євгена Чикаленка, 1 А, . 103)

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрілайн» (49000, м. Дніпро, вул.. Челюскіна,8)

про розірвання договору поруки

за участю представників:

від позивача Галушко С.І.

від відповідача Малярчук Т.В.

від третьої особи не з'явився

У судовому засіданні 28.02.2018 в порядку ст. 240 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про розірвання з 26.11.2016 договору поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.11.2016 між ТОВ «Денвер-Оіл» та ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» укладений договір поруки № 4Ф13354И/П, за умовами якого позивач поручився перед відповідачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрілайн» зобов'язань за кредитними договорами № 4Ф13354И від 10.06.2013, № 4Ф13355И від 12.06.2013, № 4Ф13655И від 09.10.2013, № 4Ф14146И від 17.02.2014 та № 4Ф15055И від 20.02.2015. За твердженням позивача, ТОВ «Денвер-Оіл» 18.11.2016 року виконав зобов'язання ТОВ «Фрілайн» за вказаними кредитними договорами та сплатило відповідачу суму боргу в загальному розмірі 736 325 146,94 грн. За доводами позивача, відповідно до умов договору поруки відповідач зобов'язаний був у строк до 25.11.2016 передати позивачу належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами. Оскільки, відповідач свої зобов'язання за договором поруки не виконав, не передавши документи в строки, які визначені договорами поруки, позивачу, останній зазнав значних фінансових втрат, а саме: з моменту отримання кредитних коштів по час звернення з цим позовом до суду сплатило в користь відповідача значну суму коштів, що загалом становить 736 325 146,94 грн., виходячи із того, що банком не передано позивачу необхідних документів для стягнення заборгованості з боржника - ТОВ «Фрілайн» та вимушено було залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також залучити додаткове забезпечення кредиту. Відтак, за твердженням позивача, відповідач порушивши зобов'язання за договором поруки із передачі завірених документів, своїми діями створив ситуацію, коли позивач не зміг реалізувати своїх прав, як кредитора в зобов'язанні та забезпечити належний матеріально-фінансовий стан, що потягнуло за собою значні фінансові втрати позивача, а тому просить суд розірвати з 26.11.2016 договору поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20921/17 за вказаною позовною заявою, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрілайн» та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 17.01.2018.

Ухвалою від 17.01.2018 суд вирішив справу № 910/20921/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 14.02.2018.

31.01.2018 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано відзив на позовну заяву, а якому проти задоволення позовних вимог заперечував повністю. Зокрема, відповідач посилаючись на те, що позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують виконання умов договору поруки в повному обсязі. Вважає, що позивачем жодним чином не доведено наявності чотирьох умов визначених в ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України. Також зазначає, що позивачем також не доведено порушення відповідачем умов договору поруки щодо ненадання документів та понесення позивачем значних збитків. Відповідно до ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України договір може бути розірваний за згодою сторін. Позивач до відповідача з пропозицією розірвати договір не звертався.

12.02.2018 позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач зазначив, що зобов'язання відповідача про передачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, визначені умовами договору поруки. Саме не виконання відповідачем законних прав позивача за договором поруки, порушують права позивача, як нового кредитора по зобов'язанням ТОВ «Фрілайн» є підставою для звернення позивач за захистом своїх прав та законних інтересів в судовому порядку. Крім іншого, позивач зазначив, що саме через невиконання договору поруки, з боку відповідача, позивач зазнав збитків у вигляді не отримання прибутку, на які розраховував при укладанні скріпної угоди. Також позивач зазначив, що за умовами договору поруки поручитель поручився не на всю суму заборгованості наявної у боржника перед ПАТ КБ «Приватбанк» а лише за кредитними договорами, й відповідно виконавши зобов'язання за таким договором, поручитель набув право вимоги до боржників на суму виконаних зобов'язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 р. постановлено закрити підготовче провадження у справі № 910/20921/17 та призначити справу до судового розгляду по суті на 28.02.2018.

У судовому засіданні 28.02.2018 судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві та письмових поясненнях, та заперечення відповідача наведених у відзиві.

Третя особа уповноважених представників у судові засідання не направила, про причини неявки суд не повідомляла, про час і місце його проведення судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

17 листопада 2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денвер-Оіл» (надалі - поручитель/позивач) та Публічним акціонерним товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - кредитор/відповідач) укладено договір поруки № 4Ф13354И/П (надалі - договір поруки).

Відповідно до п. 1 договору поруки предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ФРІЛАЙН» (код за ЄДРПОУ 32952674) (далі - боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 10.06.2013 № 4Ф13354И (далі - кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 12.06.2013 № 4Ф13355И (далі - кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;

- кредитним договором від 09.10.2013 № 4Ф13655И (далі - кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;

- кредитним договором від 17.02.2014 № 4Ф14146И (далі - кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4;

- кредитним договором від 20.02.2015 № 4Ф15055И (далі - кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-5.

У відповідності до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У п. 2 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

За приписами ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У п. 8 договору поруки сторони передбачили, що до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що боржник не виконував своїх боргових зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами, а тому ТОВ «Денвер-Оіл» як поручитель за договором поруки здійснив погашення заборгованості за даними кредитними договорами на загальну суму 736 325 146,94 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 50-54 від 18.11.2016 р. В той же час, як вказує позивач, відповідачем не було виконано зобов'язання з передання належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами. Вказані дії, на думку позивача, свідчать про існування підстав для розірвання договору поруки в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У відповідності до ст.. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі платіжних доручень від 18.11.2016 №№ 5-54 позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 736 325 146,94 грн, а саме:

за платіжним доручення № 50 від 18.11.2016 перераховано кошти в розмірі 204 416 703,90 грн, з призначення платежу: «виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Ф13354И від 10.06.2013, згідно з договором поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016;

за платіжним доручення № 51 від 18.11.2016 перераховано кошти в розмірі 284074976,90 грн, з призначення платежу: «виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Ф13355И від 12.06.2013, згідно з договором поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016;

за платіжним доручення № 52 від 18.11.2016 перераховано кошти в розмірі 112 543 219,57 грн, з призначення платежу: «виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Ф13655И від 09.10.2013, згідно з договором поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016,

за платіжним доручення № 53 від 18.11.2016 перераховано кошти в розмірі 61 148 039,57 грн, з призначення платежу: «виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Ф14146И від 12.02.2014, згідно з договором поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016,

за платіжним доручення № 54 від 18.11.2016 перераховано кошти в розмірі 72 142207,00 грн, з призначення платежу: «виконання зобов'язань за кредитним договором № 4Ф15055И від 20.02.2015, згідно з договором поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016.

У п. 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 14 договору поруки сторонами визначено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В той же час суд відзначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, значною мірою позбавило ТОВ «Денвер-Оіл» того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Також позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача з вимогою надати документи, які підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, а також доказів висловлення відповідачем відмови від передання таких документів.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що правова можливість задоволення на підставі вказаної вище норми позовної вимоги про розірвання договору пов'язується не тільки з істотним порушенням другою стороною умов договору, а й з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суд повинен встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 18.09.2013 року у справі № 6-75цс13.

Позивачем не було належним чином доведено порушень умов договору поруки відповідачем та завданої цими порушеннями шкоди, внаслідок яких позивача значною мірою було позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору. А також не доведено, що внаслідок неотримання копій документів згідно договору поруки позивачем понесені збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, з огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання договору поруки в судового порядку, а також наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого поданого позов, позовні вимоги ТОВ "Денвер-Оіл" з підстав, заявлених у даній позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.03.2018

Суддя Пукшин Л.Г.