Рішення № 72490602, 01.03.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. Справа № 911/17/18

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета»

до Дочірнього підприємства «Рітейл Вест»

про стягнення 28 496, 18 грн.

Представники: не викликалися

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області із позовною заявою б/н від 22.12.2017 (вх. № 24/18 від 09.01.2018) про стягнення з Дочірнього підприємства «Рітейл Вест» (відповідач) 28 496, 18 грн. заборгованості за договором № РВ027793 від 04.11.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.01.2018 відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та зобов’язано сторін вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо сплати вартості поставленого товару, у зв’язку з чим він просить суд стягнути з відповідача 19 206, 50 грн. – основного боргу, 1 837, 34 грн. – 3 % річних та 7 452, 34 грн. – інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені ним судові витрати, а саме: 1 600, 00 грн. – судового збору та 4 000, 00 грн. – витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що надані позивачем видаткові накладні не містять усіх обов’язкових реквізитів, які визначені для первинних документів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, відповідач у своєму відзиві зазначає про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути зменшено з огляду на їх недоведеність.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

04.11.2014 між сторонами укладено договір № РВ027793, за умовами якого позивач зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням відповідача, поставити товар, а відповідач зобов’язався прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.

Відповідно до п. 3.4 договору пунктом поставки товару за цим договором є склад відповідача, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом позивача. Витрати з транспортування товару до пункту поставки несе позивач. Датою поставки є дата отримання відповідачем товару на складі відповідача.

Згідно з п. 3.6 договору позивач при поставці відповідної партії товару передає відповідачу наступну супровідну документацію: накладні, в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що не підлягають обов’язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; коригувальні податкові накладні у випадках повернення товару; погоджений з відповідачем примірник замовлення.

Пунктом 3.7.1 договору передбачено, що у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продажу у роздрібній мережі відповідача для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, відповідач направляє на адресу уповноваженого представника позивача повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких позивач зобов’язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від відповідача вивезти такий товар.

Відповідно до п. 3.7.2 договору відповідач оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів.

Згідно з п. 3.7.4 договору відповідач не оплачує позивачу вартість поверненого товару, витрати з перевезення або інші витрати (в т.ч. збитки) позивача.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі відповідача.

Відповідно до п. 7.1 договору відповідач оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних.

Згідно з п. 7.8 договору загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару.

Пунктом 7.9 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача через 120 днів з моменту приймання-передачі товару та підписання накладної про прийняття товару.

Відповідно до п. 7.11 договору зобов’язання відповідача по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку.

Згідно з п. 10.1 договору даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018.

Пунктом 14.1 договору передбачено, що відповідач має право зменшити суму, що належить до сплати позивачу за товар, на суму штрафних санкцій, які зобов’язаний сплатити позивач, вартості товарів, повернутих позивачу, послуг, а також іншої заборгованості, що має бути сплачена позивачем згідно з цим договором або по іншим договорах, укладених між позивачем та відповідачем, шляхом проведення заліку зустрічних вимог, коли це не заборонено українським законодавством. Залік зустрічних вимог проводиться відповідачем без підписання сторонами додаткових документів (актів заліку зустрічних вимог, протоколів заліку зустрічних вимог, тощо). Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за письмовою заявою відповідача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами, окрім вищевказаного договору № РВ027793 від 04.11.2014, було також укладено договір № ВЗ РВ027793 про надання послуг від 04.11.2014.

На виконання умов договору № РВ027793 від 04.11.2014 позивач по накладних № 357 від 02.12.2014 на суму 5 023, 92 грн., № 109 від 02.04.2015 на суму 12 587, 05 грн., № 289 від 15.09.2015 на суму 1 611, 90 грн., № 319 від 15.10.2015 на суму 7 905, 65 грн., № 326 від 15.10.2015 на суму 3 913, 80 грн., № 334 від 15.10.2015 на суму 6 123, 00 грн., № 335 від 15.10.2015 на суму 3 913, 80 грн., № 348 від 29.10.2015 на суму 2 728, 92 грн., № 379 від 18.12.2015 на суму 6 338, 40 грн., № 17 від 26.01.2016 на суму 1 487, 10 грн., № 21 від 03.02.2016 на суму 3 912, 60 грн., № 22 від 03.02.2016 на суму 1 440, 72 грн., № 51 від 04.03.2016 на суму 26 382, 96 грн., № 57 від 04.03.2016 на суму 30 198, 24 грн., № 58 від 04.03.2016 на суму 12 862, 20 грн., № 69 від 15.03.2016 на суму 9 806, 70 грн., № 76 від 25.03.2016 на суму 5 620, 08 грн., № 78 від 28.03.2016 на суму 6 106, 08 грн., № 81 від 06.04.2016 на суму 2 014, 80 грн., № 82 від 06.04.2016 на суму 6 618, 96 грн., № 85 від 06.04.2016 на суму 7 063, 44 грн., № 262 від 26.09.2016 на суму 131, 46 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 163 791, 78 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявністю підписів та печаток/штампів сторін на видаткових накладних.

Проте, в порушення своїх договірних зобов’язань, відповідачем була здійснена лише часткова оплата вартості поставленого товару, а саме на суму 68 751, 18 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками та банківською довідкою № 17292987/11088184 від 24.01.2018, частину товару було повернуто, а саме на суму 67 336, 80 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними на повернення, а частину зараховано взаємозаліком сторін, а саме на суму 8 497, 30 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), у зв’язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 19 206, 50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією № 50/749 від 03.11.2017 про сплату існуючої заборгованості за поставлений товар згідно договору № РВ027793 від 04.11.2014 у розмірі 19 206, 50 грн. В підтвердження надсилання вказаної претензії позивачем до суду надано опис вкладення до листа від 10.11.2017, копія якого долучена до матеріалів справи.

Проте, відповідач не виконав свого зобов’язання щодо здійснення оплати за отриманий товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що надані позивачем видаткові накладні не містять усіх обов’язкових реквізитів, які визначені для первинних документів ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, не містять посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд звертає увагу, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні підписані та скріплені печатками/штампами сторін, а тому, враховуючи п. 3.6 договору та положення ст. 664 Цивільного кодексу України, є первинними документами, які підтверджують факт поставки відповідачем та прийняття позивачем товару за договором № РВ027793 від 04.11.2014.

Разом з тим, суд зазначає, що оскільки відповідач прийняв товар, не повернув його позивачу, не направив претензію щодо його якості, кількості та комплектності чи письмових зауважень щодо неналежного оформлення документів, то правочин (щодо отримання поставленого товару) вважається схваленим шляхом підписання видаткових накладних. Довіреності на отримання матеріальних цінностей не підтверджують факт господарської операції по передачі чи прийманні товару, а самі лише недоліки в оформлені первинних документів не спростовують їх дійсність та факту поставки/отримання товару. Крім того, у п. 5.1 договору вказано, що перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі відповідача, а згідно п. 5.2 договору приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі відповідача в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Отже, відповідач, підписавши та скріпивши печатками/штампами видаткові накладні, погодив таку їх форму, товар прийняв, а тому його заперечення спростовуються матеріалами справи, а посилання на неналежність видаткових накладних є безпідставними.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідач належними та допустимими доказами заявлених до нього вимог щодо стягнення заборгованості за отриманий товар за договором № РВ027793 від 04.11.2014 не спростував, будь-яких доказів, які підтверджують належне виконання ним зобов’язань за вказаним договором суду не надав.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано акт перевірки розрахунків за період з 01.08.2017 по 31.08.2017, відповідно до якого заборгованість Дочірнього підприємства «Рітейл Вест» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» складає 19 206, 50 грн. Зазначений акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками/штампами підприємств.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що поставка товару була здійснена на виконання умов договору № РВ027793 від 04.11.2014, строк оплати товару настав, доказів його оплати відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений та його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 19 206, 50 грн. основного боргу за договором № РВ027793 від 04.11.2014 є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов’язання щодо здійснення розрахунку за товар в строк встановлений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 01.04.2015 по 22.12.2017 складають 1 837, 34 грн., а інфляційні втрати за період з 01.04.2015 по 30.11.2017 – 7 452, 34 грн.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем при розрахунку не було враховано положення ст. 253 Цивільного кодексу України та те, що 2016 рік має 366 днів.

Таким чином, судом було здійснено власний розрахунок 3 % річних з урахуванням вказаних вимог законодавства та за заявлений позивачем період щодо кожної поставки окремо, відповідно до якого 3 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 1 826, 66 грн.

Також, судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та встановлено, що сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлена позивачем.

Таким чином, зважаючи на положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі, що заявлена позивачем, а саме у розмірі 7 452, 34 грн.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № РВ027793 від 04.11.2014 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 28 485, 50 грн., з яких: 19 206, 50 грн. – основного боргу, 1 826, 66 грн. - 3 % річних та 7 452, 34 грн. – інфляційних втрат.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, які включають в себе витрати на правову допомогу у розмірі 4 000, 00 грн. та судовий збір у розмірі 1 600, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, позивачем долучено копію угоди про надання правової допомоги від 23.11.2017, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» та керуючим Адвокатським бюро ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_1, з питань стягнення заборгованості з відповідача за договором № РВ027793 від 04.11.2014 та рахунок-фактура № СФ-0000032 від 23.11.2017 на суму 4 000, 00 грн.

Відповідно до наявної у матеріалах справи банківської виписки за 24.11.2017 позивач сплатив Адвокатському бюро ОСОБА_1 4 000, 00 грн. згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000032 від 23.11.2017.

У матеріалах справи міститься ордер на надання правової допомоги серії СМ № 23112017 від 23.11.2017 Товариству з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» у судах, підприємствах, установах та організаціях адвокатом ОСОБА_1 і довіреність, видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» 23.11.2017, на ім’я ОСОБА_1 на представництво позивача у судах.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у своєму відзиві на позов зазначає про те, що позивачем не було дотримано вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути зменшено.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 «Справа «East/West Alliance Limited» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Таким чином, враховуючи результати розгляду даної справи, нескладність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), ціну позову та значення справи для сторін, зважаючи на те, що позивачем не доведено неминучість таких витрат та заявлене відповідачем клопотання, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката і покласти їх на відповідача у розмірі 2 000, 00 грн.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Рітейл Вест» (08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Лісова, будинок 6-Г, ідентифікаційний код - 38733983) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мета» (40021, місто Суми, вулиця Герасима Кондратьєва, будинок 168, ідентифікаційний код - 37970724) 19 206 (дев’ятнадцять тисяч двісті шість) грн. 50 коп. – основного боргу, 1 826 (одна тисяча вісімсот двадцять шість) грн. 66 коп. - 3 % річних, 7 452 (сім тисяч чотириста п’ятдесят дві) грн. 34 коп. – інфляційних втрат, 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. – витрат на професійну правничу допомогу та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.03.2018.

Суддя Т.В. Лутак