Постанова № 72489044, 26.01.2018, Підгаєцький районний суд Тернопільської області

Справа № 605/372/17

РІШЕННЯ

Іменем України

"26" січня 2018 р. Підгаєцький районний суд

Тернопільської області

в складі :

головуючого судді Горуц Р.О.

при секретарі Лежигубській О.В.

з участю представника позивача Костової Н.З.

з участю представників відповідача Палій І.О.

Максимович В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Підгайці адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лімо-Плюс" до Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача Костова Н.З. звернулась в суд із адміністративним позовом до Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, обгрунтовуючи їх доводами викладеними у позовній заяві та просить задовольнити. Крім того, додала, що до винесення сесією Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області оскаржуваного рішення, позивач не оформив право користування мисливськими угіддями, що розташовані на території вказаної сільської ради. Вважає, що оскаржуване рішення, яке має погоджувальний, індивідуальний характер та є підставою для оформлення позивачем права користування мисливськими угіддями, прийнято всупереч Конституції та законів України. Будь-яких обґрунтованих підстав для прийняття оскаржуваного рішення не було. Жодного належного доказу щодо невиконання позивачем п.п.3-6 рішенням VІ сесії шостого скликання Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області №38 від 24 червня 2011 року "Про погодження надання в користування мисливських угідь", відповідачем не представлено.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав викладених у запереченні, вважають їх безпідставними і необґрунтованими, а тому у їх задоволенні просять відмовити. Крім того, додали, що впродовж тривалого часу, а саме: з травня 2009 року, тобто з моменту прийняття сесією Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області рішення №90 "Про погодження надання в користування мисливських угідь" і по лютий 2017 року, тобто до прийняття сесією вказаної сільської ради оскаржуваного рішення за №65 "Про припинення права користування мисливськими угіддями ТзОВ "Лімо-Плюс" на території Боківської сільської ради", позивач не оформив права користування мисливськими угіддями на даній території, а несанкціоновано використовує їх, що створює небезпеку жителям села, а також знищуються їх посіви. На момент скасування рішення сесії Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області №38 "Про погодження надання в користування мисливських угідь" від 24 червня 2011 року, воно ще не було виконане. Рішення сесії сільської ради про погодження надання в користування мисливських угідь є першим етапом у оформленні права користування ними і наявність такого рішення зовсім не означає, що позивач може без обмеження у часі, користуватись ними, при цьому не маючи належним чином оформленого права користування, яке на їх думку позивачу не потрібно, бо в такому випадку на нього покладається додаткова відповідальність визначена законодавством.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що приблизно 2-3 роки тому осінню, він поїхав подивитись, як проходить полювання, при цьому потрапив в сам епіцентр того місця, де проводили загонку диких тварин, що свідчить про недодтримання правил безпеки при проведенні полювання. Йому відомо, що представники позивача полюють вночі, при цьому їздять по людських полях.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_6 полюючи на тварин їздив по його городу та пошкодив посіви, при цьому на його зауваження останній сказав, що їздить і буде їздити. Особи, які мають відношення до позивача полюють круглий рік і постійно їздять по людських полях. Такі полювання проходять близько до с. Боків, а тому це не може його не хвилювати.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він працює головним лісничим ДП "Бережанське лісомисливське господарство". 29 травня 2008 року між вказаним державним підприємством та позивачем було укладено договір про взаємодію щодо розвитку та раціонального використання мисливських угідь державного підприємства "Бережанське лісомисливське господарство" на підставі чого ТзОВ "Лімо-Плюс" отримувало 70% ліцензій на полювання на вказаній території.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він працює головним спеціалістом лісового і мисливського господарства Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства. Йому відомо, що позивач по договору працює із ДП "Бережанське лісомисливське господарство", яке в свою чергу здійснює контроль за користувачами мисливських угідь.

Мисливські угіддя надаються у користування виключно юридичним особам після рішення сесії Тернопільської обласної ради.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що наприкінці 2015 року початку 2016 року, він знаходячись вдома в с. Боків Підгаєцького району Тернопільської області, по світлу фар побачив, що по людських полях їздить автомобіль. Коли він своїм автомобілем наздогнав вказаний автомобіль, то у ньому побачив ОСОБА_6 та колишнього голову Підгаєцької РДА - ОСОБА_10, які пояснили, що ловлять браконьєрів. Приблизно 100-150 м. від жилих будинків представники позивача роблять загонки. З цього приводу він у правоохоронні органи на жаль не звертався.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, прийшов до переконання, що позовні вимоги ТзОВ "Лімо-Плюс" слід задовольнити частково, виходячи із наступних підстав.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1, 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) встановлено, що відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Коституційним Судом України у вказаному рішенні зазначено, що в положеннях Закону також визначено право ради скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни, зокрема скасовувати дозволи на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення (пункт 36 частини першої статті 26), вносити зміни до місцевого бюджету (пункт 23 частини першої статті 26). Остання норма кореспондується з положенням частини сьомої статті 78 Бюджетного кодексу України, згідно з якою "рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу".

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Судом встановлено, що рішенням ХVІІ сесії п'ятого скликання Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області №90 від 17 травня 2009 року "Про погодження надання в користування мисливських угідь" було погоджено надання в користування мисливських угідь ТзОВ "Лімо-Плюс" мисливських угідь, що знаходяться на території Боківської сільської ради площею 476,0 га., з них: лісові - 377,0 га. на термін дії договору.

Рішенням VІ сесії шостого скликання Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області №38 від 24 червня 2011 року "Про погодження надання в користування мисливських угідь", погоджено надання в користування ТзОВ "Лімо-Плюс" мисливських угідь, що знаходяться на території Боківської сільської ради площею 476,0 га., з них: лісові - 377,0 га. на термін дії договору.

Рішенням Х сесії сьомого скликання Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області №65 від 13 лютого 2017 року "Про припинення права користування мисливськими угіддями ТзОВ "Лімо-Плюс" на території Боківської сільської ради", яке оскаржується, визнано таким, що втратило чинність рішення Боківської сільської ради від 24 червня 2011 року №38.

Рішенням ХІ сесії сьмого скликання Боківської сільської ради №70 від 30 червня 2017 року "Про припинення права користування мисливськими угіддями ТзОВ "Лімо-Плюс" на території Боківської сільської ради", визнано таким, що втратило чинність рішення Боківської сільської ради від 17 травня 2009 року №90.

Рішенням постійної комісії Підгаєцької районної ради з питань АПК, земельних відносин та з охорони довкілля від 16 грудня 2014 року "Про розгляд заяви ТзОВ "Лімо-Плюс" щодо погодження надання в користування мисливських угідь Литвинівського лісництва ДП "Бережанське лісомисливське господарство"", було рекомендовано позивачу для отримання дозволу на користування мисливськими угіддями на території Литвинівського лісництва Підгаєцького району, звернутися до Тернопільської обласної ради.

В силу ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно ст.10 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі

мисливського господарства та полювання належить:

організація та здійснення заходів щодо охорони державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських

тварин;

вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь;

реалізація інших питань у межах своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства

надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки

Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за

поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує

державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Судом встановлено, що ТзОВ "Лімо-Плюс" не вжило заходів щодо оформлення права користування мисливськими угіддями на даній території, починаючи з травня 2009 року, тобто з моменту прийняття сесією Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області рішення №90 "Про погодження надання в користування мисливських угідь" і по лютий 2017 року, а саме до прийняття сесією вказаної сільської ради оскаржуваного рішення, що підтверджено в судовому засіданні представниками відповідача, а також визнано представником позивача.

Тобто, незважаючи на наявність погодження надання в користування позивачу мисливських угідь, що знаходяться на території Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, ТзОВ "Лімо-Плюс" на протязі більше семи років не оформило у встановленому законодавством порядку права користування мисливськими угіддями.

Той факт, що Тернопільською обласною радою на підставі усіх необхідних документів та погоджень, у тому числі й Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, не приймалось рішення

щодо надання у користування ТзОВ "Лімо-Плюс" мисливських угідь для ведення мисливського господарства на території Литвинівського лісництва, визнано в судовому засіданні представником позивача.

За наведених вище обставин, суд, прийшов до переконання, що позовні вимоги ТзОВ "Лімо-Плюс" в частині визнання протиправним та скасування п.1 рішення десятої сесії сьомого скликання Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області від 13 лютого 2017 року №65 "Про припинення права користування мисливськими угіддями ТзОВ "Лімо-Плюс" на території Боківської сільської ради", до задоволення не підлягають.

Згідно п.3 Договору про взаємодію щодо розвитку та раціонального використання мисливських угідь ДП "Бережанське лісомисливське господарство" укладеного між вказаним державним підприємством та позивачем і погодженим заступником начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства 29 травня 2008 року (далі - Договір), ТзОВ "Лімо-Плюс" має певні права та обов'язки пов'язані із безпосередньою участю у заходах щодо утримання, раціонального використання, розвитку, збереження та відтворення природних ресурсів, у тому числі має право на проведення полювань на копитних мисливських тварин, виходячи із 70% ліміту, встановленому в цілому по Литвинівському лісництву, а також на хутрових звірів та пернату дичину і т.і., при цьому щорічно вносить кошти та/або робить послуги, направлені на збереження та збільшення чисельності мисливської фауни та проведення біотехнічних заходів на території мисливських угідь господарства, що зокрема підтверджується копіями квитанцій на 2-ох аркушах.

Поряд з цим, наявність вказаного Договору та додаткових умов до нього, не свідчить про те, що позивач у встановленому законодавством порядку оформив право користування мисливськими угіддями.

Також той факт, що позивачем не оформлено у встановленому законодавством порядку права користування мисливськими угіддями на території Боківської сільської ради, як вже зазначалось вище, доведено в судовому засіданні, зокрема й визнано представником позивача.

Суд, не бере до уваги та оцінює їх критично, комісійні акти від 03 січня та 07 листопада 2017 року, а також фотографії, які є додатком до останнього, як належний та допустимий доказ того, що представниками позивача вчинялись, які-небудь порушення пов'язані із використання мисливських угідь на території Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, оскільки представниками відповідача не обґрунтовано належність конкретного доказу для підтвердження їхніх заперечень, а також вони одержані з порушенням порядку встановленого законом.

Положенням п.2 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання: утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій.

Однак, представниками відповідача не представлено такого рішення сільської ради про створення комісій з тих чи інших питань у тому складі, в якому це зазначено у комісійних актах від 03 січня та 07 листопада 2017 року.

Чинним законодавством України, зокрема ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування, обласними радами, в даному випадку Тернопільською обласною радою, а не будь-якою сільською радою, що не входить до їх повноважень.

Виходячи із викладеного, а також враховуючи, що право користування мисливськими угіддями на території Боківської сільської ради за позивачем не оформлено, суд, прийшов до висновку, що п.3 оскаржуваного рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

В задоволенні клопотання представника відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду, слід відмовити, у зв'язку із його безпідставністю.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.5, 6, 9, 77, 90, 242-246 КАС України, ст.ст.10, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1, 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.33 Лісового Кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лімо-Плюс" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.3 рішення десятої сесії сьомого скликання Боківської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області від 13 лютого 2017 року №65 "Про припинення права користування мисливськими угіддями ТзОВ "Лімо-Плюс" на території Боківської сільської ради".

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду або через Підгаєцький районний суд Тернопільської області.

Суддя: Р. О. Горуц