Постанова № 72488271, 21.02.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 596/384/17Головуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О. Провадження № 22-ц/789/115/18 Доповідач - Ткач З.Є.Категорія - 46

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

за участю секретаря Романюк Х.Ю.

з участю ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу №596/384/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє через представника ОСОБА_5, на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 7 грудня 2017 року, ухваленого суддею Лисюк І.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Гусятинської райдержадміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини.

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Гусятинської райдержадміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини.

Позов обґрунтовує тим, що відповідачка не дає йому можливості бачитись з сином, а коли приїжджає до сина в с. Сороки Гусятинського району, влаштовує сварки та скандали.

З метою захисту прав дитини та його прав як батька просить в судовому порядку зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_6 та визначити способи участі у спілкуванні та вихованні дитини в порядку ст.ст. 157, 159 СК України.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 7 грудня 2017 року вирішено:

"Позовну заяву ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та у його вихованні.

Визначити способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні його малолітнього сина, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: надати право побачень з сином за місцем постійного проживання малолітнього ОСОБА_6 (с.Сорока Гусятинського району Тернопільської області) кожну останню суботу місяця з 9 години до 21 години.

В задоволенні решти вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держбюджету Гусятинського району (одержувач: УДКУ у Гусятинському районі, код ЄДРПОУ суду 02886568, банк одержувача: ГУДКУ в Тернопільській області, МФО 838012, р/р 31216206700116, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код отримувача коштів (код за ЄДРПОУ): 37373001) судовий збір в розмірі 320 гривень."

Не погоджуючись з рішенням суду, представник представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення районного суду в частині відмови у наданні дозволу на виїзд малолітньому ОСОБА_6 разом із батьком, ОСОБА_1, в смт. Дубище, Рожищенського району, Волинської області та ухвалити в цій частині нове рішення, яким надати дозвіл на виїзд малолітньому ОСОБА_6 разом із батьком, ОСОБА_1, в смт. Дубище, Рожищенського району, Волинської області з 24 грудня по 30 грудня (на 7 днів), з 24 березня по 30 березня (на сім днів) та з 01 липня по 30 липня (на 30 днів) кожного року. Вказує, що рішення в оскаржуваній частині винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Наголошує на тому, що доказів, які б підтвердили незадовільний стан здоров'я малолітнього ОСОБА_6 та доказів, які свідчили про неможливість поїздки до батька без матері відповідачкою не надано.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу задовольнити, посилаючись на доводі в ній, а відповідачка ОСОБА_3 та її представник просили - відхилити.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу у сторін по справі народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом також встановлено, що після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю, відповідачкою по справі ОСОБА_3, в с.Сорока, Гусятинського району Тернопільської області.

Як встановлено в судовому засіданні, підтверджується поясненнями сторін та матеріалами справи, після припинення між сторонами сімейних відносин, вони не можуть дійти згоди щодо вирішення спільно усіх питань щодо виховання їх сина, що позбавляє батька, який проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні та особистому спілкуванні з нею, сторони не можуть дійти згоди щодо участі ОСОБА_1 у вихованні і спілкуванні з дитиною.

У зв'язку із спором між сторонами щодо участі батька у вихованні дитини, позивач 28 грудня 2016 року звернувся із заявою до служби у справах дітей Гусятинської районної державної адміністрації.(а.с.53).

Згідно із висновку комісії з питань захисту прав дитини при Гусятинській районній державній адміністрації від 20 січня 2017 року № 01-18/38, комісія вважає за доцільне визначити участь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: відвідувати дитину два рази на місяць у помешканні в якому проживає малолітній ОСОБА_6 або біля помешкання, враховуючи інтереси дитини. (а.с.43).

Відповідно до розпорядження голови Гусятинської районної державної адміністрації від 27 січня 2017 року № 47-од, орган опіки та піклування визначив участь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вихованні свого малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: відвідувати дитину два рази на місяць, враховуючи інтереси дитини. (а.с.44).

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 періодично їздить на заробітки у Польщу. Зареєстрований та проживає з батьками в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши сторін та їх представників в судовому засіданні, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи з наступного.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Згідно приписів ст.157, ч.1, ч.2, ч.3 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно з особи ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої.

Таким чином, законодавство України закріпило право одного з батьків, хто проживає окремо від дитини, на спілкування з нею та право брати участь у її вихованні.

Законодавством також встановлений обов'язок батьків або інших осіб, з якими проживає дитина не чинити перешкоди у здійсненні батьком прав щодо виховання сина та правовий механізм захисту цього права у випадку його порушення у судовому порядку.

Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_3 перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, фактично позбавила його можливості виховувати сина та піклуватися про нього, та просив зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином та визначити способи участі у спілкуванні та вихованні малолітнього ОСОБА_6: надати право побачень з сином кожної останньої суботи місяця з 09 до 21 години за місцем проживання сина, надати дозвіл на виїзд малолітньому ОСОБА_6 разом із батьком, ОСОБА_1, в смт. Дубище, Рожищенського району, Волинської області з 24 грудня по 30 грудня (на 7 днів), з 24 березня по 30 березня (на сім днів) та з 01 липня по 30 липня (на 30 днів) кожного року.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи спосіб участі батька у вихованні сина шляхом встановлення побачень та спілкування з ним кожну останню суботу місяця з 9 години до 21 години, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та обґрунтовано прийняв до уваги висновок органу опіки і піклування, оскільки він відповідає інтересам дитини.

На думку колегії суддів при даному способі участі батька у вихованні сина враховано малолітній вік останнього, прив'язаність дитини до матері, та дотриманий розумний баланс на участь у вихованні дитини між батьками. Встановлений судом першої інстанції спосіб участі колегія суддів вважає достатнім для забезпечення участі батька у процесі вихованні дитини. Тому, доводи апеляційної скарги щодо обмеження судом прав позивача, передбачених ст. 141 СК України, є безпідставними.

При цьому, встановлення вищевказаного способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином не перешкоджає йому у подальшому ставити питання про збільшення часу спілкування та спільного відпочинку.

Доводи апелянта про те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні його позовної вимоги про зобов'язання відповідачки не чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином є безпідставними з огляду на те, що порушене відповідачем цивільне право позивача на участь у спілкуванні та вихованні дитини захищене судом відповідно до встановленого законодавством механізму захисту такого права - шляхом визначення способів його участі у вихованні сина. Вимоги про зобов'язання відповідача не чинити перешкод у майбутньому суперечать положенням ч. 1 ст. 15 ЦК України, відповідно до яких право на захист свого цивільного права має особа, у разі його порушення.

Доводи в апеляційній скарзі позивача, що він з дитиною проживають у різних населених пунктах і поїздка до дитини займає тривалий час і на спілкування з сином залишиться мало часу не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги, що відповідачкою не було подано належних і допустимих доказів щодо стану здоров'я ОСОБА_6, які б свідчили про неможливість виїзду останнього на певні періоди разом з батьком, колегія суддів не бере до уваги, оскільки як вбачається із пояснень відповідачки малолітній ОСОБА_6 часто хворіє простудними захворюваннями.

Крім того, питання про надання дозволу на виїзд дитини за місцем постійного проживання позивача в смт. Дубище, було предметом розгляду органу опіки і піклування, і висновок зроблено з урахуванням цієї заяви ОСОБА_1

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду, на підставі ст.375 ЦПК України, має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє через представника ОСОБА_5, - відхилити.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 7 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в строки визначені статтею 390 ЦПК України.

Повна постанова складена 26 лютого 2018 року.

Головуючий З.Є. Ткач

Судді: О.Я. Міщій,

Г.М. Шевчук