Постанова № 72486922, 22.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Доповідач у суді апеляційної інстанції -

№ 22-ц/796/2082/2018 Борисова О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого2018 року місто Київ

справа № 761/8926/17

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою заінтересованої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Плюс» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року постановлену під головуванням судді Макаренко І.О. про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 12 вересня 2006 року по справі за заявою Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), заінтересовані особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю «Пегас Плюс», комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_5 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 12 вересня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Плюс», третя особа: комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року заявник Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду з заявою, в якій з урахуванням заяви про уточнення вимог просив скасувати рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 12 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Плюс», третя особа: комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.

В обгрунтування вимог посилався на те, що 02 травня 2006 року між ТОВ «Пегас Плюс» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу кафе громадського харчування, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю кафе для громадського харчування загальною площею 118,58 кв.м, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Володимирська, 42-А, а покупець зобов'язується прийняти зазначене кафе і сплатити за нього ціну відповідно до умов договору.

Вказував, що згідно з пунктом 5.1 договору якщо сторони не змогли дійти згоди, то спірні питання підлягають остаточному врегулюванню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Український правовий альянс», відповідно до регламенту цього суду.

Зазначав, що 02 травня 2006 року між сторонами укладено додаткову угоду №21 до договору, згідно з п.1 якої сторони погодили нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу кафе б/н від 02 травня 2006 року протягом 5 днів з моменту підписання договору купівлі-продажу кафе б/н від 02 травня 2006 року та додаткової угоди № 1 від 02 травня 2006 року до нього.

Посилався на те, що ТОВ «Пегас Плюс» та ОСОБА_2 не було дотримано вимог про нотаріальне посвідчення договору, а тому останній, в силу вимог статті 220 ЦК України є нікчемним. Також це стосується і додаткової угоди №1 від 02 травня 2006 року до договору купівлі-продажу кафе б/н від 02 травня 2006 рок, який є також нікчемним, оскільки не здійснено нотаріальне посвідчення та не проведена державна реєстрація додаткової угоди.

З огляду на нікчемність самого договору, недійсною є і третейська угода, викладена у пункті 5.1 договору, відтак можливість реалізації сторонами у майбутньому прав за такою третейською угодою, відповідно до статті 236 ЦК України, не виникла. Таким чином, станом на момент звернення до Третейського суду та порушення Третейським судом третейського провадження між сторонами була відсутня третейська угода про передачу справи на вирішення Третейського суду, а отже, справа не була підвідомча цьому суду відповідно до закону.

Вказував, що Третейський суд, визнавши за особою право власності на новостворене нерухоме майно, фактично підмінив установлену законом процедуру будівництва та введення в експлуатацію об'єкта містобудування, та усунув Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від виконання покладених на нього обов'язків у сфері містобудівної діяльності.

При цьому, ухвалюючи оспорюване рішення, Третейський суд проігнорував той факт, що стаття 331 ЦК України, яка регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, не передбачає можливості виникнення права на таке майно на підставі рішення суду.

Зазначав, що прийнявши рішення про визнання права власності на новостворене нерухоме майно поза установленою процедурою введення його в експлуатацію, Третейський суд перешкодив заявнику у виконанні покладених на нього обов'язків щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, правил забудови міста Києва, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією, та як наслідок - створив підстави для експлуатації не прийнятого в установленому законодавством порядку об'єкту містобудування, що було прямо заборонено чинною на той час редакцією статті 18 Закону України «Про основи містобудування».

Посилався на те, що ухваленням оспорюваного рішення Третейський суд вирішив питання про права і обов'язки особи, яка не брала участі у справі, а саме - Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, яке не було і не могло бути стороною третейської угоди, що є безумовною підставою для скасування рішення третейського суду відповідно до ст.389-5 ЦПК України та ст.51 Закону України «Про третейські суди».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року заяву Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 12 вересня 2006 року задоволено.

Скасовано рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 12 вересня 2006 року по праві №10/5 за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Плюс», третя особа: комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні заяви.

В обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції не надано обґрунтування твердженню,яким суд зазначає неправомірність розгляду та вирішення спору між ОСОБА_2 та ТОВ «Пегас Плюс» третейським судом.

Вказував, щорішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації Український правовий альянс» від 12 вересня 2006 року у справі №10/5 ніяким чином не вирішувалося питання про права чи обов'язки Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради, цей орган не згадувався у рішенні, не створювалися нові, не змінювалися та не скасовувалися існуючі на той час його права та обов'язки, а тому Департамент взагалі не є суб'єктом оскарження зазначеного рішення третейського суду.

Зазначав, що оскаржуване рішення третейського суду було прийняте понад 10 років тому, а саме 12 вересня 2006 року. Вказане свідчить, що заявник пропустив строк на оскарження вказаного рішення суду.

Посилався на те, що твердження суду, що спір, врегульований оскарженим рішенням третейського суду, має публічно-правове значення, а тому не підлягає розгляду третейським судом, є необгрунтованим і помилковим.

Вказував, що згідно з ч.2 ст.23 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року справи щодо оскарження рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції, а тому суд першої інстанції мав закрити провадження у даній справі та повідомити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Апелянт зазначав, що в матеріалах справи наявні численні заяви та клопотання учасників справи, однак немає жодної ухвали в письмовій формі про їх вирішення.

Також, вказував на те, що судом було розглянуто справу за відсутності заінтересованої особи ОСОБА_5, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції заінтересована особа ТОВ «Пегас Плюс» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні заяви.

В обґрунтування вимог посилалося на те, що заява про скасування рішення третейського суду не відповідала вимогам ст.389-2 ЦПК України в редакції кодексу 2004 року та була подана до Шевченківського районного суду місти Києва від імені Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) неуповноваженою на це особою - ОСОБА_6.

Зазначало, що судом не було постановлено ухвали про відкриття провадження у справі, а тому всі подальші процесуальні дії були здійснені судом незаконно.

Крім того, з набранням 15 грудня 2017 року нового цивільного процесуального кодексу України, суд повинен був передати справу на розгляд до Апеляційного суду міста Києва, однак цього не зробив.

Посилалося на те, що у справі приймав участь в якості представника заінтересованої особи БТІ - ОСОБА_7, який не був уповноважений представляти це підприємство у суді.

Вказувало, що висновок суду про те, що рішення третейського суду вплинуло на права Департаменту через те, що попередник останнього, а саме Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) нібито не давало свого дозволу на будівництво - є хибним та не відповідає обставинам справи. Оскільки видача дозволу на будівництво не відносилось на той час до компетенції цього Головного управління, оскільки такі дозволи на час будівництва кафе видавались Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Зазначало, що суд неправильно застосував норми містобудівного законодавства які не підлягли застосуванню, а саме ст.ст.24, 28 Закону України «Про планування та забудову територій» та ст.ст.18, 23 Закону України «Про основи містобудування», оскільки предметом третейського розгляду було визнання договору купівлі-продажу кафе укладеним та визнання права власності, при цьому Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської ради (КМДА) не являється стороною цього договору.

У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні апеляційного суду представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник заінтересованої особи ТОВ «Пегас Плюс» - ОСОБА_8 апеляційну скаргу товариства підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представники ОСОБА_5 - ОСОБА_9, ОСОБА_10 апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник заявника Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) - ОСОБА_11 проти апеляційних скарг заперечувала та просила ухвалу суду першої інстанції у справі залишити без змін.

Заінтересована особа КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, а тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції виходив з її обґрунтованості та того, що спір, який виник між сторонами не міг розглядатися у приватному порядку третейським судом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно листа постійно діючого Третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 28 листопада 2017 року №28-02/11/17 третейська справа №10/5 від 12 вересня 2006 року за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Пегас Плюс», третя особа: Бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна відсутня в архіві третейського суду, оскільки згідно з ст.54 Закону України «Про третейські суди» строк зберігання даної справи сплинув 07 вересня 2016 року, а тому надати справу для розгляду не являється можливим.

Судом першої інстанції були досліджені матеріали справи та документи, які були надані сторонами, при цьому факт ухваленняпостійно діючим Третейським судом при асоціації «Український правовий альянс» оскаржуваного рішення та його текст наданий суду представником заявника, сторонами не заперечувався.

Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як вбачається з матеріалів справи 02 травня 2006 року між ТОВ «Пегас Плюс» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу кафе.

Відповідно до п.1.1 даного договору продавець передає, а покупець приймає та оплачує, відповідно до умов договору, що визначені в цьому договорі, кафе для громадського харчування, загальною площею 118,58 кв. м, що розташоване за адресою: місто Київ, вул. Володимирська, 42-а.

Пунктом 5.1 вказаного договору було передбачено, що якщо сторони не змогли дійти згоди, то спірні питання підлягають остаточному врегулюванню у постійно діючому Третейському суді при асоціації «Український правовий альянс», відповідно до регламенту цього суду.

02 травня 2006 року між ТОВ «Пегас Плюс» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу кафе від 02.05.2006 року.

Згідно з п.1 якої сторони погодили нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу кафе б/н від 02.05.2006 року протягом 5 днів з моменту підписання договору купівлі-продажу кафе б/н від 02 травня 2006 року та додаткової угоди №1 від 02 травня 2006 року до нього.

Як вбачається зі змісту рішення третейського суду від 12 вересня 2006 року суд дійшов висновку, що майно, яке є предметом договору, є нерухомим, оскільки застосувавдо спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна та набуття права власності на таке майно, а також послався на норми Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року №6/5).

Частина 5 ст.55 Конституції України визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до Закону України «Про третейські суди» третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст.55 Конституції України).

Ураховуючи положення ст.ст.55, 64, 124 Конституції України, Закону України «Про третейські суди» та ст.21 ЦПК України, Третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.

Оспорюваним рішенням Третейського суду за позивачем визнано право приватної власності на нерухоме майно.

Водночас в оспорюваному рішенні Третейський суд встановив, що ТОВ «Пегас Плюс» не мало правовстановлюючих документів на майно, що стало предметом договору купівлі-продажу.

Частиною 2 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» у редакції, чинній на час ухвалення оспорюваного рішення закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Згідно з п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державноїреєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року№7/5 (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), реєстраціїпідлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію увстановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризаціїпідготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови; розміщення і будівництвооб'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

До числа органів, що здійснюють державне регулювання у сфері містобудування, вказаним Законом було віднесено місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Статтею 12 названого Закону визначено, що міські ради утворюють спеціально уповноважені органи з питань містобудування і архітектури. Крім того до компетенції місцевих державних адміністрацій було віднесено прийняття рішень щодо реалізації державної політики у сфері містобудування на відповідній території.

Прийнявши рішення про визнання права власності на новостворене нерухоме майно поза установленою процедурою введення його в експлуатацію, Постійно діючий Третейський суд при асоціації «Український правовий альянс» перешкодив Головному управлінню містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, а вподальшому заявнику Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у виконанні покладених на нього обов'язків щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, правил забудови міста Києва, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією, та як наслідок - створив підстави для експлуатації не прийнятого у встановленому законодавством порядку об'єкту містобудування, що було прямо заборонено чинною на той час редакцією статті 18 Закону України «Про основи містобудування».

Згідно з статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до Положення про Департамент, затвердженого розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 27 січня 2011 року №90 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 грудня 2014 року №1550) одним із завдань Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території міста Києва та забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації.

Згідно з пунктом 6 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання: погоджує в установленому порядку проекти землеустрою; погоджує містобудівні та архітектурні проектні рішення об'єктів, розташованих в історичній частині міста, історичних ареалах, на магістралях та площах загальноміського значення, а також тих, що плануються та проектуються із залученням бюджетних коштів; надає містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки; надає будівельний паспорт забудови земельної ділянки; забезпечує ведення містобудівного кадастру; здійснює керівництво Службою містобудівного кадастру, яка є структурним підрозділом у складі Департаменту, з питань щодо: організації проведення постійного містобудівного моніторингу та занесення результатів в базу даних містобудівного кадастру на території міста Києва.

Станом на 12 вересня 2006 (дата ухвалення оспорюваного рішення Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища) діяло на підставі рішення Київської міської ради від 10 липня 2003 року №584/744 «Про затвердження Положень про головні управління, управління та інші структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)».

Так згідно з пунктом 5 Положення про Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища основними завданнями Головного управління були: забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території міста Києва; аналіз стану містобудування, організація розроблення, проведення експертизи архітектурно-планувальних частин проектів, подання на затвердження в установленому порядку генерального плану міста Києва, іншої містобудівної документації; забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, правил забудови міста Києва, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією.

Згідно з пунктом 6 вищевказаного Положення Головне управління здійснювало: погодження, у встановленому порядку, паспортів опорядження фасадів та освітлення об'єктів архітектури; організацію розроблення та проведення експертизи містобудівної документації для території міста Києва, підготовку висновків щодо її затвердження; затвердження архітектурно-технічних паспортів; розроблення пропозицій та підготовку висновків щодо розміщення і будівництва житлово-цивільних, комунальних, промислових та інших об'єктів, створення інженерно-транспортної інфраструктури, розгляд і погодження проектів конкретних об'єктів архітектури та надання замовникам висновків щодо їх затвердження; внесення пропозиції щодо прийняття згідно із законодавством рішень стосовно самовільно збудованих будинків та споруд; проведення розмічувальних робіт (крім встановлення меж земельних ділянок у натурі), винесення в натуру вісей будівель, споруд і ліній інженерних комунікацій, червоних ліній вулиць, доріг; здійснення систематизації зазначених матеріалів, надання дозволу на проведення інженерних вишукувань для будівництва; організацію ведення містобудівного кадастру міста Києва тощо.

Статтею 24 Законом України «Про планування і забудову територій» було визначено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови. Крім того, відповідно до статті 27 названого закону фізичні, юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об'єкта містобудування, отримують вихідні дані на проектування цього об'єкта, що забезпечується виконавчими органами відповідних міських рад або відповідними районними державними адміністраціями.

Згідно з вихідними даними на проектування замовником розробляється проектна документація на будівництво (ст.28 вищевказаного Закону), після чого отримується дозвіл на виконання будівельних робіт, який власне і надавав особі право на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Аналіз зазначених правових норм та змісту оспорюваного рішення від 12 вересня 2006 року дає підстави вважати, що постійно діючий Третейський суд при асоціації «Український правовий альянс», визнавши за особою право власності на новостворене нерухоме майно, фактично підмінив установлену законом процедуру будівництва та введення в експлуатацію об'єкта містобудування, та усунув Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від виконання покладених на нього обов'язків у сфері містобудівної діяльності, зокрема, обов'язків щодо надання дозволу на будівництво, розроблення та підготовки висновку щодо розміщення і будівництва об'єкта містобудування, надання вихідних даних на проектування, затвердження проекту, а в подальшому - участі у прийнятті його в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Прийнявши рішення про визнання права власності на новостворене нерухоме майно поза установленою процедурою введення його в експлуатацію, постійно діючий Третейський суд при асоціації «Український правовий альянс» перешкодив заявнику у виконанні покладених на нього обов'язків щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, правил забудови міста Києва, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією, та створив підстави для експлуатації не прийнятого у встановленому законодавством порядку об'єкту містобудування, що було прямо заборонено чинною на той час редакцією статті 18 Закону України «Про основи містобудування».

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував норми містобудівного законодавства, які не підлягли застосуванню за таких обставин, а саме ст.ст.24, 28 Закону України «Про планування та забудову територій» та ст.ст.18, 23 Закону України «Про основи містобудування» є необґрунтованими.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваним рішенням третейський суд вирішив питання про права і обов'язки особи, яка не брала участі у справі, а саме - Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, а вподальшому (Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)), яке не було і не могло бути стороною третейської угоди, що було безумовною підставою для скасування рішення Третейського суду відповідно до статті 389-5 ЦПК України та статті 51 Закону.

Посилання апелянтів на те, що Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) взагалі не є суб'єктом оскарження зазначеного рішення третейського суду, оскільки не був стороною у справі є безпідставне, оскільки третейський суд ухвалив рішення та фактично вирішив питання про права та обов'язки заявника - Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, а вподальшому Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» N 1701-IV підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До компетенції третейських судів належить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом.

Порядок здійснення містобудівної діяльності в Україні на час ухвалення оспорюваного рішення був врегульований, зокрема, і Законом України «Про основи містобудування». Зазначений закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини. Його норми, спрямовані на регулювання містобудівної діяльності, мають імперативний характер та обмежують свободу при її здійсненні.

Статтею 25 Закону України «Про основи містобудування» встановлено відповідальність за порушення містобудівного законодавства.

За таких обставин, норми зазначеного Закону України «Про основи містобудування» мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Отже, наявність у правовідношенні щодо визнання права власності на новостворене нерухоме майно такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такий спір до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися у приватному порядку третейським судом.

Щодо доводів апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції не було постановлено ухвали про відкриття провадження колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Шевченківський районний суд міста Києва вивчивши матеріали заяви Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) постановив ухвалу від 17 березня 2017 року про призначення судового засідання, тобто прийняв заяву до свого провадження та фактично відкрив провадження по справі.

Посилання апелянтів на те, що суд при розгляді клопотань та заяв учасників процесу не постановляв письмових ухвал, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що відповідно до ч.5 ст.209 ЦПК України в редакції кодексу 2004 року ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання. Суд не зобов'язаний вирішувати всі клопотання сторін, виходячи до нарадчої кімнати, з постановленням окремого процесуального документу.

Як вбачається з матеріалів справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено ОСОБА_5

При цьому, остання представляла інтереси ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності та ознайомлювалася з матеріалами даної справи, тобто знала про знаходження вказаної справи у суді.

Крім того, як пояснив у судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_5 на даний час спірне приміщення не належить ОСОБА_5 Доказів того, що на час розгляду справи в суді вказане майно належало ОСОБА_5 матеріали справи також не містять.

А тому, доводи апеляційної скарги про те, що суд розглянувши справу за відсутності ОСОБА_5 порушив її права, колегія суддів вважає безпідставними.

Стаття 237 ЦК визначає, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч.3 ст.42 ЦПК України у редакції кодексу 2004 року довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

Твердження апелянта ТОВ «Пегас Плюс» про те, щоу справі приймав участь в якості представника заінтересованої особи БТІ - ОСОБА_7, який не був уповноважений представляти це підприємство у суді є необґрунтованим, оскільки згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (ідентифікаційний код юридичної особи 03359836) ОСОБА_12 - керівник (тимчасово виконуючий обов'язки керівника) є особою, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Щодо доводів про те, що заява про скасування рішення третейського суду подана від імені Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) неуповноваженою на це особою - ОСОБА_6 колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Як зазначено у відзиві на апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) пунктом 2 розпорядження Київського міського голови від 01 квітня 2016 року №269 «Про відпустку ОСОБА_13В.» виконання обов'язків директора Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з 04 квітня 2016 року покладено на ОСОБА_14 - заступника директора Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Розпорядження Київського міського голови та дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є загальнодоступними.

Відтак, посилання апелянта на відсутність повноважень у представника заявника та представника заінтересованої особи - КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» є необґрунтованим та спростовується наведеним вище.

Що стосується доводів апеляційних скарг щодо пропуску строків звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду та необхідності передання даної справи на розгляд до Апеляційного суду міста Києва, у зв'язку з прийняттям нового ЦПК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон № 2147 від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи заявник Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» у березні 2017 року, тобто до набрання 15 грудня 2017 року чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147 від 03 жовтня 2017 року.

Отже, у зв'язку із зазначеним дана справа підлягала розгляду Шевченківським районним судом міста Києва як судом першої інстанції, оскільки Перехідними положеннями ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року не передбачено передачі за інстанційною юрисдикцією тих справ, які надійшли до судів першої інстанції до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону № 2147 від 03 жовтня 2017 року.

Згідно зі статтею 389-1 ЦПК України заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Заявник дізнався про порушення свого права 02 березня 2017 року, отримавши лист Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу (Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 березня 2017року № 064-2015, а тому доводи апеляційної скарги про пропуск заявником строку звернення до суду є необґрунтованими.

З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що рішення постійно діючого Третейського суду при асоціації «Український правовий альянс» від 12 вересня 2006 року по праві №10/5 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Пегас Плюс», третя особа: комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності підлягає скасуванню.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заінтересованої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Пегас Плюс» - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді