Ухвала суду № 72486186, 28.02.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6615/16-к

Провадження № 1-м/761/11/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Сидоров Є.В.., при секретарі Бондарі В.Б., за участю прокурора Пекельного В.О., захисника Буняка В.С., засудженого ОСОБА_2 розглянувши клопотання начальника Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України Шевченко К.Г., про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України, -

В С Т А Н О В И В :

07 лютого 2018 року на розгляд судді надійшло клопотання начальника Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України Шевченко К.Г., про приведення вироку суду Російської Федерації у відповідність із законодавством України, в якому заявник просив суд визначити норми (статті, частини статей) Кримінального кодексу України, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_2 визнано винним вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року та визначити строк позбавлення волі, що підлягає відбуванню засудженим ОСОБА_2 на підставі вказаного вироку.

Заявник мотивує своє клопотання, тим, що 25 січня 2016 року наказом №215/5 Міністерством юстиції України прийнято рішення про прийняття в Україну засудженого вироком російського суду громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 засуджено вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року до покарання у вигляді 8 років позбавлення волі за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 30, частини п'ятої статті 228.1 (готування до незаконного збуту наркотичних засобів, вчинене в особливо великому розмірі) Кримінального кодексу Російської Федерації, що також є караним діянням відповідно до законодавства України про кримінальну відповідальність.

ОСОБА_2 відбував покарання в ФКУ «Виправна колонія №14 УФСВП Росії по Ханти-Мансійському автономному округу-югри»; кінець відбуття строку покарання - 07.06.2021 р.

Останнє відоме місце проживання ОСОБА_2 в Україні: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив задовольнити.

Захисник засудженого, Буняк В.С., просив суд кваліфікувати дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 307 КК України та визначити засудженому покарання, з врахуванням ч. 2 ст. 68 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років. Крім того просив зарахувати строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 на території РФ з розрахунку день за два, застосувавши до останнього ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015 р.), а також просив врахувати фактичний висновок суду РФ про наявність виключних обставин, що дали підставу для застосування ст. 64 КК РФ та при призначенні остаточного покарання, призначити його із врахуванням ст. 69 КК України.

Засуджений ОСОБА_2 підтримав думку захисника.

Представник Міністерства юстиції України просив розглянути клопотання за його відсутністю. Відповідно до ст. 610 КПК України його присутність у судовому засіданні не є обов'язковою.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку осіб, що брали участь у судовому засіданні, суд приходить до наступного висновку.

Передача засуджених для відбування покарання, з однієї держави до іншої, регулюється Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 року та ст. 606 КПК України.

Крім того, згідно ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року, яка набрала чинності для України з 01 січня 1996 року, передбачено можливість передачі особи, засудженої на території однієї держави, на територію іншої держави, відповідно до положень цієї Конвенції, для відбування призначеного їй покарання (стаття 2) шляхом продовження виконання вироку одразу або на основі судової чи адміністративної постанови згідно із положеннями статті 10 або визнання вироку з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави і, таким чином, заміни міри покарання, призначеної в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин, згідно з положеннями статті 11 цієї Конвенції.

Як вбачається зі змісту вироку Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 30 КК РФ, ч. 5 ст. 228.1 КК РФ, тобто у вчиненні готування до незаконного збуту наркотичних речовин, в особливо великих розмірах, при цьому злочин не було доведено до кінця, з причин, які не залежали від волі особи, та призначено покарання, з застосуванням ст. 64 КК РФ у виді 8 років позбавлення волі, без позбавлення права займати певні посади, займатися певною діяльністю і без штрафу, з відбуттям покарання в колонії суворого режиму.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 визначено з 24 березня 2014 року, із зарахуванням відбутого строку тримання під вартою з 08 червня 2013 року по 23 березня 2014 року включно.

Вирок в апеляційному порядку не оскаржувався та набув законної сили 15.04.2014 року (відповідно до копії розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили від 15.04.2014 р., що міститься у матеріалах клопотання (а/с 18)).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 609 КПК України, Міністерство юстиції України в разі прийняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для подальшого відбування покарання на території України, звертається до суду з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 610 КПК України, клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України. Останнє відоме місце проживання ОСОБА_2 в Україні: АДРЕСА_1.

Засуджений ОСОБА_2 має бажання невідбуту міру покарання в подальшому відбувати в Україні, що підтверджується його письмовою заявою, доданою до Клопотання, а також позицією озвученою у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кримінального Кодексу України, громадяни України, які вчинили злочини за межами своєї держави, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. При цьому суд України не вправі ревізувати висновки суду іншої держави щодо встановлених ним фактичних обставин справи.

Так, вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року встановлено, що ОСОБА_2 07 червня 2013 року в період часу з 14 до 15 години, знаходячись поблизу будинку №23/2 по вул. Університетській в м. Сургуті ХМАО-Юрги, маючи умисел, направлений на незаконний збут наркотичних засобів на території м. Сургут, переслідуючи корисні цілі, у іншої особи придбав наркотичні засоби, відповідно до переліку зазначеному у вказаному вироці. Вказані наркотичні засоби ОСОБА_2 зберігав як при собі, так і в квартирі, за місцем свого мешкання. Свій злочинний умисел, спрямований на незаконний збут наркотичних засобів, загальною масою 7 219,143 гр., ОСОБА_2 не зміг довести до кінця, оскільки його злочинна діяльність була припинена співробітниками правоохоронних органів, а наркотичні засоби вилучені з незаконного обігу.

Відповідно до законодавства України, відповідальність за вчинення вищевказаних дій повністю охоплюється диспозицією ч. 3 ст. 307 КК України, що передбачає відповідальність зокрема за незаконне придбання, зберігання з метою збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах, при чому відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України № 4 від 26.04.2002 р. "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів", злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.

Таким чином, та обставина, що збут вказаних наркотичних засобів не був здійснений у зв'язку із припиненням злочину, у даному випадку не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_2, оскільки його дії самі по собі утворили склад вищеназваного закінченого кримінального правопорушення, тому покарання за вказане кримінальне правопорушення може бути призначено в межах санкції частини 3 статті 307 КК України у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна.

Разом з тим, суд враховує що вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року встановлено, що обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_2 є явка з повинною, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття, які, у сукупності з молодим віком засудженого, є достатньою підставою для застосування при призначенні покарання ч. 1 та ч. 2 ст. 69 КК України та вважає за необхідне визначити строк покарання засудженому ОСОБА_2 аналогічний строку, визначеному вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24.03.2014 року, а саме - 8 років позбавлення волі, вважаючи що саме таке рішення буде відповідати вимогам визначеним статтею 3 Конвенції про передачу засуджених осіб, умовам передачі громадянина України ОСОБА_2 для відбування покарання в Україну, та вимогам статті 10 Конвенції, оскільки за своїм характером та тривалістю покарання не буде більш суворим, ніж міра покарання, призначена у державі ухвалення вироку, і не перевищуватиме максимальних строків позбавлення волі, передбачених законодавством України.

Визначення судом виду кримінально-виконавчої установи, в якій засудженому належить відбувати покарання, діючим законодавством України не передбачено.

Що ж стосується клопотання сторони захисту з приводу застосувавши до ОСОБА_2 ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015 р.), суд вважає, що воно підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, згідно ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015 р.), зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26.11.2015 року, цей Закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким невідбуто повністю.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі від 11 січня 2016 року вих. № 22320/0/416 наголошує, що суди при вирішенні питання про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання при його призначенні, а також під час приведення судових рішень у відповідність до положень зазначеного Закону України від 26 листопада 2015 року зобов'язані забезпечувати точне й неухильне дотримання законодавства, своєчасний та якісний розгляд відповідних клопотань, керуватися чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КК України, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Із наведеного слідує, що положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015 р.) застосовуються до всіх осіб, без виключення, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким невідбуто повністю. Будь-яких обмежень щодо застосування норм вказаної статті КК України, зазначений Закон не містить, а тому суд вважає, що дія вказаного Закону розповсюджується і на ОСОБА_2

Як вбачається із матеріалів клопотання, ОСОБА_2 за вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри Тюменської області від 24 березня 2014 року утримувався під вартою з 08 червня 2013 року. Вирок набрав законної сили 15 квітня 2014 року. За вказаних обставин ОСОБА_2 підлягає зарахуванню у строк відбування покарання, строк перебування під вартою з 08 червня 2013 року по 15 квітня 2014 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9-10 «Конвенції про передачу засуджених осіб» від 21.03.1983 року, ст.ст. 606-610 КПК України, ст.ст. 69, 72, 307 КК України, суд -

у х в а л и в :

Клопотання Міністерства юстиції України про приведення у відповідність до кримінального законодавства України вироку Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської Федерації від 24.03.2014 року відносно ОСОБА_2 - задовольнити.

Привести вирок Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської Федерації від 24.03.2014 року відносно ОСОБА_2, засудженого за ч. 1 ст. 30, ч. 5 ст.228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації у відповідність із законодавством України.

Визначити, що відповідальність за злочин, у вчиненні якого ОСОБА_2 визнаний винним вироком Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської Федерації від 24.03.2014 року, передбачена ч. 3 ст. 307 КК України.

Вважати ОСОБА_2, з урахуванням ч. 1, ч. 2 ст. 69 КК України, засудженим за ч. 3 ст. 307 КК України до покарання, у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років, без конфіскації майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 відповідно до вироку Сургутського міського суду Ханти-Мансійського автономного округу-югри, Тюменської області, Російської Федерації від 24.03.2014 року, рахувати з 24 березня 2014 року.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 08 червня 2013 року по 15 квітня 2014 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Копію ухвали суду направити до Міністерства юстиції України та центрального органу виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні.

Ухвала, може бути оскаржена в апеляційному порядку органом, що подав клопотання, особою, щодо якої вирішено питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України, та прокурором, протягом семи днів, безпосередньо до суду, який ухвалив судове рішення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Є.В. Сидоров