Рішення № 72484853, 23.02.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 23.02.2018

Справа № 320/9050/17

Провадження № 2/320/1043/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Юрлагіної Т.В.,

при секретарі - Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк», треті особи: Головний державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4,про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 3818 від 26 травня 2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 19569 гривень 32 копійки.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 06.12.2007 року він отримав постанову Головного державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу ДВС ГУЮ у Запорізькій області ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження № 55132928 від 23.11.2017 року, яке відкрите за виконавчим написом № 3818, вчиненим 26.05.2017 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 за заявою ПАТ КБ «Приватбанк». Позивач вказує, що виконавчий напис був вчинений незаконно та є таким, що не підлягає виконанню. Так, 22.06.2007 позивачем було отримано у відповідача, відповідно до його письмової заяви, платіжну картку з кредитною лінією. Позивач наголошує, що кредитний договір між ними не укладався, оскільки був укладений саме договір про надання банківських послуг. Згідно письмової заяви ним було отримано кредит, яким він користувався протягом 2007-2009 років. Строк, вказаний у виконавчому написі, за який провадиться стягнення – 3581 день, а саме – з 22.06.2007 року по 11.04.2017 року, тобто, на думку позивача, за межами строку загальної позовної давності, чого не було враховано нотаріусом під час вчинення виконавчого напису. Крім того, сума, вказана у виконавчому написі, позивачем не визнається, штрафні санкції та пеня є необґрунтованими, розрахунок сум штрафних санкцій відсутній, тобто заборгованість є спірною. Також позивач вказує, що відповідач не міг надати нотаріусу оригінал кредитного договору, оскільки останній між сторонами не укладався, тобто нотаріусу не було надано всі необхідні документи та нотаріусом не встановлено безспірності заборгованості. На підставі викладеного просить визнати виконавчий напис № 3818 від 26 травня 2017 року таким, що не підлягає виконанню.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі за зазначеними у позовній заяві доводами та підставами, просив задовольнити позовні вимоги. Крім того, надав до матеріалів справи відповідь на відзив у відповідності до ст. 179 ЦПК України. Також пояснив, що перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Однак при вчиненні виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса не було всіх передбачених законодавством документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, оскільки договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, на його думку, не є кредитним договором, а є лише договором про надання банківських послуг. Крім того, були відсутні докази, що підтверджують безспірність заборгованості, нотаріусу не надано дійсних первинних бухгалтерських документів на підтвердження розміру заборгованості, оскільки наданий нотаріусу документ не містить обов’язкових реквізитів, передбачених чинним законодавством для виписки з рахунку, тобто по суті є не випискою, а документом-таблицею, набраною відповідачем. Також позивач вказує, що 07.05.2017 року відповідачем на його адресу було направлено претензію, а не вимогу про усунення порушень за кредитним договором б/н від 22.06.2007 року.

Представник відповідача - ПАТ КБ «Приватбанк» - в судовому засіданні позов не визнав, просить відмовити в його задоволенні, повністю підтримав надані ним письмові заперечення, відповідно до яких на час вчинення нотаріусом виконавчого напису банк подав усі необхідні документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172, з яких можна зробити однозначний висновок, що ОСОБА_1 допущено порушення виконання зобов’язань за договором. На дату вчинення виконавчого напису спору про право між сторонами не було, позивач погоджувався із сумою свого боргу. Також представник відповідача зауважив, що укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем договір є змішаним договором, оскільки містить у собі умови банківського рахунку та кредитного договору. У відповідності до ст. 634 ЦК України, є договором приєднання, тобто сторона приймає умови, встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах. Заповнена та підписана позивачем анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами і є договором. До звернення до нотаріуса письмова вимога про усунення порушень за кредитним договором була надіслана позивачу 07.05.2017 року цінним листом з описом вкладення. Зазначена вимога була вручена позивачу особисто 11.05.2017 року, про що свідчить довідка центру поштового зв’язку. Від позивача не надходило жодних заперечень щодо сум заборгованості, неправильного розрахунку або відсутності прострочення. Щодо надання стягувачем первинних бухгалтерських документів, то банком була надана виписка-розрахунок із зазначенням суми заборгованості, строків погашення, погашених та непогашених сум. Оскільки позивач не виконав обов’язки по погашенню кредиту ОСОБА_2 вибрав спосіб захисту своїх прав, передбачений ст.18 ЦК України, шляхом вчинення виконавчого напису.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 – у судове засідання не з’явився з невідомих причин, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ч.11 ст.128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Заяви про розгляд справи за його відсутності чи заперечень проти позову від нього не надходило.

Третя особа – Головний державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, але від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об’єктивному та всебічному з’ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені наступні обставини:

22.06.2007 року між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг, згідно якого відповідач одержав від позивача кредит в сумі 1500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.54).

26.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був вчинений виконавчий напис № 3818 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19 569 гривень 32 копійки, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 3739,83 гривень; заборгованості за відсотками – 6134,43 гривні; заборгованості з пені – 7087,00 гривень; заборгованості з пені за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 гривень – 1200,00 гривень; заборгованість за штрафами відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; заборгованість за штрафами (фіксована частина) – 500 гривень; заборгованість за штрафами (відсоток від суми заборгованості) – 908,06 гривень. Крім того, витрати за вчинення виконавчого напису становлять 1800 грн. (а.с.10).

На підставі вказаного виконавчого напису Головним державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області ОСОБА_3 23.11.2017 року винесено постанову ВП № 55132928 про відкриття виконавчого провадження, копія якої додана до матеріалів справи (а.с.9).

Оцінюючи доводи позивача на підтвердження своїх позовних вимог, а також заперечення представника відповідача, суд виходить з наступного:

Згідно з пунктом 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Статтями 87, 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ (ст.18 ЦК України, ст.87 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно положень глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, виконавчий напис може бути вчинений на кредитному договорі, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів.

Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999р, а тому при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному переліку.

Таким чином, за змістом п.1 вказаного Переліку, а також Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, та ст.ст. 87 та 88 ЗУ «Про нотаріат» заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та підтверджують безспірність заборгованості. При цьому, дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості.

Враховуючи, що за своєю суттю виконавчий напис є розпорядженням нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника, тобто в основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника, тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що стягувачем для вчинення виконавчого напису були надані всі документи, зазначені в п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Аналізуючи додані до матеріалів справи копії розрахунків заборгованості за договором від 22.06.2007 року станом на 11.04.2017 року, суд прийшов до висновку, що це не просто розрахунки заборгованості, а виписки-розрахунки, оскільки документи містять не лише суми заборгованості, а й всі інші необхідні дані, як-то: дату операції за рахунками обліку заборгованості, кількість днів, за які нараховано заборгованість за відсотками, пенею та комісією, залишок поточної та простроченої заборгованості за кредитом, сальдо, на яке не нараховуються проценти, за певний період (пільговий період), процентна ставка (поточна та прострочена), ставка пені за порушення строків розрахунку, нараховані відсотки на залишок поточної та простроченої заборгованості, сума комісії та пені, сплачені відсотки, сума погашення за наданим кредитом, заборгованість за наданим кредитом (а.с.55-74).

Тобто, інформація, яку містять вказані документи, свідчить про те, що стягувачем для вчинення виконавчого напису було надано не лише розрахунок заборгованості, а і виписку з рахунка боржника.

Суд вважає, що вказані документи, а саме виписки-розрахунки і є первинними документами, оскільки, з урахуванням Переліку типових документів, що затверджений наказом Мін’юсту №578/5 від 12.04.2012, виписка банку відносяться до первинних документів.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що нотаріусом було зроблено однозначний висновок про безспірність вказаної суми боргу.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому судом враховується, що позивачем не надано жодного доказу або власного розрахунку, який би спростував безспірність заборгованості, що є його процесуальним обов'язком.

Не відповідає дійсності і посилання позивача у судовому засіданні на неповідомлення позивача про усунення порушень за кредитним договором.

Так, судом встановлено, що до звернення до нотаріуса ПАТ КБ «Приватбанк» 07.05.2017 року надіслав ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором. В цьому документі зазначалося, що у випадку не усунення порушень протягом п’яти днів з дати відправлення вимоги банк почне процедуру примусового стягнення заборгованості. Вказана вимога була надіслана позивачу цінним листом з описом вкладення (а.с.79).

Згідно довідки Центру поштового зв’язку №4 м. Мелітополь Запорізької дирекції ПАТ «Укрпошта» №09/1-01-173 від 08.02.2017 року, цінний лист ПАТ КБ «Приватбанк» з оголошеною цінністю, пріоритетний, з описом вкладення вручено ОСОБА_1 особисто 11.05.2017 року, що підтверджується вказаною довідкою, доданою до матеріалів справи (а.с.82).

Таким чином, позивачем була отримана вимога про усунення порушень за кредитним договором від 22.06.2007 року, йому була відома нарахована сума заборгованості за вказаним договором, термін повернення кредиту, а також наслідки невиконання своїх зобов’язань.

Однак доказів того, що на момент вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу позивач ставив під сумнів безспірність вимог ПАТ «Приватбанк», останнім не надано. Так, позивачем не надано жодних доказів про направлення ним будь-яких заперечень з приводу правомірності чи неправомірності розрахунку боргових зобов’язань, доказів оскарження кредитного договору, а тому його посилання на те, що заборгованість не є безспірною, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на те, що нотаріусом було допущено порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, а саме виконавчий напис вчинений за період з 22.06.2007 року по 11.04.2017 року, тобто з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3.1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно ч.1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 264 ЦК України строк позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно копії виписки з рахунку боржника, доданої до матеріалів справи (а.с.73-74), позивач систематично сплачував заборгованість за договором до 08.04.2016 року, а після цієї дати перестав виконувати свої обов’язки за договором.

З урахуванням вищевикладеного, перебіг строку позовної давності починається 01.06.2016 року, тобто з дати, коли не був внесений черговий щомісячний платіж за кредитом, і закінчується 02.06.2019 року.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає посилання позивача на те, що з моменту виникнення права вимоги минуло більше трьох років безпідставними, оскільки право вимоги виникло у банку після 01.06.2016 року, а виконавчий напис вчинено 26.05.2017 року, тому банком не було пропущено строк позовної давності – ані загальний, ані спеціальний річний строк, передбачений ч.2 ст.258 ЦК України, а нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не було допущено порушення Порядку вчинення нотаріальних дій.

Щодо посилань позивача на те, що укладений між сторонами договір не є кредитним договором суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 22.06.2007 року ОСОБА_1, ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, отримав у банку кредитну картку (а.с.53-54).

Позивач власним підписом засвідчив, що ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, та є невід’ємною частиною укладеною між ним та банком договору.

За змістом ч.1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Згідно положень ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і виплати проценти.

Судом, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» виконав свої зобов'язання за договором, надав позивачу кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а позивач користувався кредитними коштами та в порушення умов договору несвоєчасно здійснював їх повернення, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що внаслідок укладеного договору про надання банківських послуг між сторонами виникли саме кредитні відносини, до яких слід застосовувати положення параграфу 2 глави 71 ЦК України.

Таким чином, на підставі вищезазначеного, судом встановлено, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 були дотримані вимоги ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, покладених в основу позову: ані щодо недодержання нотаріусом формальних процедур і факту неподання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, ані щодо неправильності розрахунків заборгованості, зроблених банком. Самі лише суб’єктивні оцінки позивача щодо недотримання стягувачем та нотаріусом норм законодавства при вчиненні виконавчого напису не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Встановивши, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень, а також те, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1, а відтак відсутні правові підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 18, 253, 257, 261, 264, 634, 1054, 1067, 1069 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк», треті особи: Головний державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4,про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т.В. Юрлагіна