Постанова № 72482757, 28.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 520/11167/17

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Калашнікова О.І. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення на в'їзд на територію України строком на три роки, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №39 від 13.05.2017 року про примусове повернення в країну походження громадянина Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року та заборону в'їзду на територію України строком на три роки.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення №39 ГУ ДМС України в Одеській області від 13.05.2017 року не відповідає вимогам Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і є такою, що порушує права позивача. Зазначивши також, що відповідач у своєму рішенні зобов'язаний був вказати одну з підстав для заборони в'їзду в Україну, визначених ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд у їх задоволенні відмовити в повному обсязі, зазначаючи, що оспорюване рішення міграційною службою прийнято в інтересах забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 13 травня 2017 року за №39 «Про примусове повернення в країну походження і заборону в'їзду на територію України строком на 3 (три) роки громадянину Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1».

На вказану постанову Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 288 КАС України встановлені скорочені терміни розгляду апеляційних скарг в цієї категорії справ - а саме 10 днів.

В матеріалах справи наявна заява представника позивача з проханням призначати розгляд справи не раніше 03.03.2018 року. Він повідомлявся судом про час та місце розгляду справи засобами зв'язку наведеними ним в матеріалах справи. З урахування заяви представника відповідача щодо можливості розгляду справи в порядку письмового провадження, неявкою представника позивача до судового засідання, згідно до вимог п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

03.07.2014 року громадянину Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, Управлінням ДМС України в Херсонській області було надано дозвіл на імміграцію в Україну і 11.07.2014 року дозвіл документований посвідкою на постійне проживання в Україні. 22.04.2015 року ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2. -актовий запис про шлюб №363, вчинений відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції. Від цього шлюбу позивач має трьох малолітніх дітей.

11 травня 2017 року Управління ДМС в Херсоніській області прийняло рішення №1/3-10383 про скасування дозволу на імміграцію громадянину Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

13 травня 2017 року ОСОБА_1 було затримано працівниками ДПСУ на АЗС «БРСМ» на в'їзді в м. Одесу за порушення правил перебування іноземців в України ухилявся від виїзду після закінчення терміну перебування.13.05.2017 року за порушення правил перебування іноземців в ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП постанова заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області.

13 травня 2017 року Головне Управління ДМС України в Одеській області прийняло рішення за №39 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження і зобов'язано покинути територію України у термін до 16.05.2017 року, встановлено заборону на в'їзд в Україну строком на 3 роки. 13.05.2017 року ОСОБА_1 залишив межі території України через пункт пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Київ» (Жуляни) рейсом №730 сполучення «Київ-Дубаї».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування необхідності застосування щодо позивача заборони подальшого в'їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийнятті рішення про встановлення заборони в'їзду в Україну громадянину Афганістану ОСОБА_1 на термін 3 роки. Крім цього, встановлені в ході судового розгляду справи судом обставини свідчать про те, що орган державної міграційної служби приймаючи рішення про примусове повернення позивача до країни походження і про заборону в'їзду йому на територію України порушив права іноземця.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п.1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п.2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

У преамбулі Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон України №3773-VI) вказано, що цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну зокрема на підставі рішення територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, про примусове повернення або примусово видворенні на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:

- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Частиною 2 Закону № 3773 визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції рішенням Управління ДМС України в Херсонській області від 11.05.2017 року № 1/3-10383 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Афганістану ОСОБА_1.

На даний час вищезазначене рішення є чинним та навіть не оскаржено в судовому порядку.

Тобто, станом на 13.05.2017 року громадянин Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України не має законних підстав для перебування в Україні. Про примусове повернення відповідачем було повідомлено позивача у встановленому законом порядку.

За таких обставин, на думку суду апеляційної інстанції, відповідач обґрунтовано дійшов до висновку про те, що дії позивача порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та правомірно прийняв рішення про примусове повернення в країну походження вказаної особи, оскільки позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення.

Крім цього, відповідно до положень ч. 1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.

Вказаний перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

При цьому необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ст. 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України) КК України.

Відповідно до подання про скасування дозволу на імміграцію Національної поліції України від 11.08.2017 року ОСОБА_1 31.10.2007 року притягувався до адміністративної відповідальності працівниками Єнакіївського МВ ГУ МВС України в Донецькій області за вчинення правопорушення передбаченого ст. 203 КУпАП із видворенням за межі України.

Також, відповідно з листів СБУ від 25.07.2016 року № 5/1/1- 13043 і СЗР України від 28.07.2016 року № 10/1/12468т ОСОБА_1 після засудження на шлях виправлення не став і є одним із активних організаторів переправлення нелегальних мігрантів в Україну з подальшим їх переміщенням до країн Європейського Союзу.

Тобто, позивач перебуваючи на території України неодноразово порушував вимог п. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому, є законні обставин, які б забороняли в'їзду строком на 3 роки.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем порушений законодавчо встановлений порядок перебування на території України, що є підставою для застосування заходів примусового повернення у країну походження та заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки.

Вжиття заходів щодо примусового повернення та заборони в'їзду в країну залежить виключно від волі відповідача, а тому наявність у відповідача об'єктивної можливості вжити у будь-який час заходів, спрямованих на примусове повернення та заборону в'їзду, є достатньою для підтвердження існування очевидної небезпеки.

Також, слід звернути увагу на те, що суд першої інстанції при вирішенні справи посилався на зазначені вище законодавчі норми та встановлені обставини, проте не дав їм належної оцінки, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку. Так, статтею 242 КАС України, визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції своє рішення мотивував не вірно та прийняв помилково.

Крім того, колегія суддів робить наголос на вимогах ч. 2 ст. 8 КАС України, якими зазначене, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Тому колегія суддів вважає, що після анулювання дозволу на імміграцію позивачеві внаслідок його протиправних дій, реалізуючи принцип «ефективного засобу» послідовним є прийняття рішення відповідачем наступної заборони в'їзду позивачу на територію України протягом трьох років.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до положень ст. 183-7 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), «позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну,……….» подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.18 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), місцевим загальним судам, як адміністративним підсудні адміністративні справи щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з набуттям чинності з 15.12.2017 року змін до КАС України, питання щодо предметної (юрисдикційної) підсудності із зазначеної категорії справ щодо примусового повернення іноземця в країну походження, також врегульовано положеннями ст. 20 КАС України, а саме п.3 ч.1 цієї статі.

Відповідно до п.10 Розділу УІІ Перехідні положення КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) зміни введені в дію до цього Кодексу мають свої особливості, а саме: справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цієї редакції Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Крім того, за ч.3 ст.3 КАС України в новій редакції, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів наголошує на тому, що після скасування дозволу на імміграцію позивачеві 11 травня 2017 року він втрачає також й право на реєстрацію, а після виїзду за межі України з 13.05.2017 року навіть не міг це право поновити.

Тому наведена справа повинна була розглядатись за місцезнаходженням відповідача.

З огляду на вищенаведені положення вимог процесуального законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді та вирішенні справи щодо примусового повернення іноземця в країну походження, було допущене порушення вимог п.6 ч.1 ст.18 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), стосовно правил предметної (юрисдикційної) підсудності, при чому такі ж вимоги та правила щодо такої категорії спору стосовно підсудності запровадженні і у нових положеннях цього Кодексу, безпосередньо у ч.1 ст.20 КАС України, тобто по суті спірного питання як положення п.6 ч.1 ст.18 КАС України (в старій редакції), так і положення п.3 ч.1 ст.20 КАС України (в новій редакції) узгоджуються між собою в частині розмежування предметної (юрисдикційної) підсудності.

Таким чином, як в одному випадку, так і в іншому, категорія справ щодо примусового повернення іноземця в країну походження, підсудна місцевим загальним судам як адміністративним за місцем знаходження відповідача (з урахуванням положень ст.183-7 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р.), ч.1 ст.288 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.).

Наведене свідчить про розгляд справи неповноважним судом.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Як вбачається апелянтом за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 1920 грн.

Згідно до вимог ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення.

Підпунктом 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовною заявою) визначено, що за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставку судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

При цьому, за правилами ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовною заявою) ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640 грн.)

Згідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1 600 грн.

Тобто, з урахуванням розміру суми судового збору, який повинен бути сплачений за подання апеляційної скарги (960 грн.), колегія суддів вважає, що апелянту необхідно повернути суму 960 грн. (1920 грн. - 960 грн. ).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 272, 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року скасувати.

Прийняти у справі №520/11167/17 нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Повернути Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 960 грн. за подання апеляційної скарги, сплаченого згідно з платіжним дорученням № 13698 від 14 лютого 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: К.В.Кравченко