Постанова № 72482519, 22.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/12670/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Березної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 803/1535/17 (постанова ухвалена в м. Луцьку у складі головуючого судді Лозовського О.А., постанова складена у повному обсязі 30.11.2017) за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 09.11.2017 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, в якому з урахуванням виправленої позовної заяви від 17.11.2017 просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішенння від 07.06.2017 №307641-13, №307642-13.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 07.06.2017 №307641-13, №307642-13.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Головне управління ДФС у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (далі - Закон № 909) визначено, що у 2016 році до відповідних рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У судовому засіданні представник позивача заперечила вимоги наведені в апеляційній скарзі та просила залишити її без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що згідно даних Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником житлових будинків за адресами: м. Луцьк, вул. АДРЕСА_1, загальною площею 376,4 кв. м та м. Луцьк, вул. АДРЕСА_2, , загальною площею 283,4 кв.м.

02.02.2016 Луцькою міською радою прийнято рішення № 3/9 від 02.02.2016 «Про затвердження Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в місті Луцьку», яким встановлено ставку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (а.с. 36-39).

Станом на 01.01.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1378 гривень, тобто ставка податку становить 13,78 грн. (1%) за 1 кв. метр бази оподаткування.

На підставі рішення Луцької міської ради ГУ ДФС у Волинській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 307641-13, №307642-13, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2016 рік на суму 3194,99 грн. та 4243,45 грн. відповідно (а. с. 29, 30).

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Рішенням ДФС України від 02.10.2017 №12953/4/99-99-11-02-01-14 збільшено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно на суму 943,25 грн., визначене у податковому повідомленні-рішенні від 07.06.2017 №307642-13 та на суму 710,26 грн., визначене у податковому повідомленні-рішенні від 07.06.2017 №307641-13.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи правові наслідки порушення обмежень, які полягають у тому, що норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України), застосування відповідачем положень статті 266 ПК України та рішення Луцької міської ради від 02.02.2016 № 3/9 «Про затвердження Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в місті Луцьку» з метою оподаткування належних позивачу об'єктів нерухомого майна не може мати місце у 2016 році.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Із змісту ст. 19 Конституції України видно, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Таким чином, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пільги із сплати податку визначено пунктом 266.4 статті 266 ПК України, згідно підпункту 266.4.1 якого база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами Державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Статтею 8 Податкового кодексу України передбачені загальнодержавні та місцеві податки і збори. Відповідно до пункту 8.3 цієї ж статті до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу, з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпунктом 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами

Як видно з матеріалів справи, рішенням Луцької міської ради № 3/9 від 02.02.2016 «Про затвердження Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в місті Луцьку», встановлено ставку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24.12.2015, встановлено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Таким чином, оскільки вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України на 2016 рік не застосовуються, то не заслуговують на увагу доводи позивача про неможливість застосування на території міста у 2016 році податку на нерухоме майно і необхідність сплати ним такого податку за 2016 рік через те, що такий встановлений після 15 липня 2015 року.

Суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведені норми та дійшов помилкового висновку щодо задоволення даного позову.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення органу місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік, є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору помилково встановив фактичні обставини справи та надав їм не належну правову оцінку, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 803/1535/17 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. М. Багрій А. І. Рибачук Повне судове рішення складено 27.02.2018