Постанова № 72481882, 26.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3710/17 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року (повний текст виготовлено 14 грудня 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з питань праці, третя особа - Головне управління Держпраці в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила:

визнати протиправною відмову Державної служби України з питань праці у оформленні наказу про надання ОСОБА_2 відпустки без збереження заробітної плати;

зобов'язати Державну службу України з питань праці видати наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати на період проведення антитерористичної операції з 07 листопада 2016 року відповідно до вимог Закону України «Про відпустки».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, позивач зазначає, що право позивача на відпустку є безумовним, а вимоги, висунуті відповідачем, не відповідають вимогам законності.

14 лютого 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому відповідач підтримує правову позицію суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, станом на дату виникнення спірних правовідносин, позивач перебула на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

03 листопада 2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 листопада 2016 року на підставі п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки». Зазначена заява зареєстрована відповідачем 04 листопада 2016 року за вх. № К-2544/ДП.

Листом від 11 листопада 2016 року № 11203/1/11-ДП-16 відповідач повідомив позивача, що питання погодження надання відпустки порушується не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки та така заява має містити візу начальника територіального органу. Крім того, зазначено, що до Держпраці надійшов лист Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 08 листопада 2016 року № 26174/401-2016, в якому вказано, що проводиться досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050410002635 від 28 жовтня 2016 року за підозрою заступника начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_2 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України. З огляду на викладене, відповідач вказав, що погодження відпустки позивача не вбачається можливим.

У відповідь на адвокатські запити листами від 25 листопада 2016 року № 11717/1/11-ДП-16, від 21 грудня 2016 року № 12685/1/11-ДП-16, 25 січня 2017 року № 817/1/11-ДП-17, 21 лютого 2017 року № 2014/1/11-ДП-17 відповідач повідомив про направлення вищезазначеної відповіді на адресу позивача та повторно зазначав аналогічні підстави для відмови у погодженні відпустки.

Вважаючи, що її права та законні інтереси порушено, позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Судом першої інстанції встановлено, що п. 18 ч. 1 Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р, до такої території віднесено м. Красноармійськ (Красноармійська міська рада).

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів» від 12 травня 2016 року № 1353-VIII м. Красноармійськ перейменовано на м. Покровськ.

Так, позивач звернулась до відповідача із заявою про надання відпустки на підставі п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.

Проте, колегія суддів звертає особливу увагу на те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сторонами не заперечується, що заяву про відпустку позивач подала на ім'я Голови Державної служби України з питань праці ОСОБА_3

Так, перелік повноважень Голови Держпраці встановлено ч. 11 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, відповідно до якого:

1) очолює Держпраці, здійснює керівництво її діяльністю, представляє Держпраці у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;

2) вносить на розгляд Міністра соціальної політики пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сферах дотримання законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, охорону праці, гігієну праці, здійснення державного гірничого нагляду та промислової безпеки і розроблені Держпраці проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також визначає позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерства;

3) вносить на розгляд Міністра соціальної політики проекти нормативно-правових актів Мінсоцполітики з питань, що належать до компетенції Держпраці;

4) забезпечує виконання Держпраці та її територіальними органами Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що належать до компетенції Держпраці;

5) подає на затвердження Міністрові соціальної політики плани роботи Держпраці;

6) звітує перед Міністром соціальної політики про виконання планів роботи Держпраці та покладених на неї завдань, про усунення порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності Держпраці, її територіальних органів, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

7) забезпечує виконання Держпраці та її територіальними органами наказів Мінсоцполітики та доручень Міністра соціальної політики з питань, що належать до компетенції Держпраці;

8) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Держпраці;

9) призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром соціальної політики керівників і заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату Держпраці, призначає на посаду та звільняє з посади інших державних службовців і працівників апарату Держпраці;

10) призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики та головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпраці;

11) призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики заступників керівників територіальних органів Держпраці та звільняє їх з посади;

12) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), укладає контракти з керівниками підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Держпраці;

13) затверджує штатний розпис та кошторис територіальних органів;

14) затверджує за погодженням із Міністром соціальної політики структуру територіальних органів;

15) розподіляє обов'язки між своїми заступниками;

16) забезпечує взаємодію Держпраці з відповідальним за взаємодію структурним підрозділом Мінсоцполітики, визначеним Міністром соціальної політики;

17) забезпечує дотримання встановленого Міністром соціальної політики порядку обміну інформацією між Мінсоцполітики і Держпраці та своєчасність її подання;

18) скасовує повністю або в окремій частині акти територіальних органів Держпраці;

19) скликає та проводить наради з питань, що належать до компетенції Держпраці;

20) підписує накази Держпраці;

21) вирішує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців та працівників апарату Держпраці, керівників територіальних органів Держпраці, присвоює їм ранги державних службовців (якщо інше не передбачено законом);

22) вносить в установленому порядку подання щодо представлення державних службовців та працівників апарату Держпраці, його територіальних органів до відзначення державними нагородами;

23) дає у межах повноважень обов'язкові до виконання державними службовцями і працівниками апарату Держпраці, її територіальними органами доручення;

24) забезпечує у межах повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, здійснює контроль за її збереженням в апараті Держпраці, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління;

25) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, до повноважень Голови Держпраці не віднесено вирішення питання про надання відпусток заступникам начальників територіальних управлінь.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу», безпосередній керівник - найближчий керівник, якому прямо підпорядкований державний службовець.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «про Державну службу», державний службовець під час виконання посадових обов'язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов'язки.

Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що безпосереднім керівником, та, відповідно, особою, яка уповноважена вирішувати питання про надання відпуски заступнику начальнику Головного управління Держпраці у Донецькій області є начальник такого управління.

Натомість, у межах даної справи оскаржується відмова Державної служби України з питань праці у оформленні наказу про надання позивачу відпустки.

Проте, позивач не зверталась до свого безпосереднього керівника (начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області) з відповідною заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати, що підтвердив представник (ОСОБА_4.) у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що лист від 11 листопада 2016 року № 11203/1/11-ДП-16 та інші подібні листи не можуть вважатись відмовою у наданні позивачу відпустки, оскільки у відповідача відсутні повноваження для розгляду такого питання.

Будь-яка бездіяльність відповідача щодо порядку розгляду заяви позивача про надання відпустки без збереження заробітної плати, у межах даної справи не оскаржується.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Державної служби України з питань праці, третя особа - Головне управління Держпраці в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 28.02.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.